Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вибач за вульгарну аналогію, проте свобода сексуальних контактів загрожує епідемією. Де вільно поширюється інформація — там, зрозуміло, з’являються віруси, — він узяв з полиці мінеральну воду. — Вода — це добре, а чай питимеш?

Це був не сон і не марення, подумав Арсен. Мене не накачали наркотиками, як я спочатку надіявся. Я справді грався у своє життя, сидячи перед монітором, як перед цим грався в сотні інших ігор. А потім мене вбили тут, у цій кімнаті, і замінили мою долю збереженим файлом. Цікаво, де тепер мій труп?

Забулькав електричний чайник.

— Це так, я винний, я тобі свідомо підсадив важкий вірус, — Максим зітхнув. — З виховною метою. Перестарався, так. Але ти сам мене спровокував, маніпуляторе. Навіщо вирішив вийти з гри? Тобі ж було цікаво?

— Я в такі ігри не граю!

— Ти злякався. Боягузик. Я психонув, я винний, я попросив пробачення. І я ж усе повернув, як було, на першу вимогу? Чи ні?

«Правда».

— Ти можеш усе? — пролепетав Арсен. — Абсолютно все?

— Авжеж ні. Я не можу скасувати закон збереження енергії, а це такий шлагбаум на шляху, що рятуйся, хто може.

«Правда».

— Як мені вимкнути цю штуку?

— Візьми будь-яку мишу від непрацюючого компа. Можна таку, як у мене, — Максим підкинув свою мишу. — Можеш вирізати з дерева чи виліпити з пластиліну. Заплющ очі й уяви собі інтерфейс… Робочий стіл… Що ти хочеш зробити?

— Відімкнути підтвердження «правда». Щоб діяла тільки «неправда».

— Уяви собі панель, на ній іконки або кнопки. Наведи курсор і клацни.

Арсен оглянувся. Максим кинув йому мишу, Арсен упіймав в останню мить.

— Давай.

Арсен установив мишку на столі. Заплющив очі. Нічого не уявлялося.

— Я нічого не бачу.

— А це не галюцинація, щоб отак просто являтися! Вмикай силу уяви, вмикай зорову пам’ять. Не вдається — намалюй спершу на папері. Намалюй екран, який тобі потрібно, запам’ятай. Потренуйся. Потім заплющуй очі, бери мишу і вперед.

Арсен знову заплющив очі. Уявив собі дві цеглини, на лівій нерозбірливий штамп цегельні, на правій — довгий напис фломастером: «Вимкнути розпізнавання правди?»

Він ворухнув рукою із затиснутою в ній мишею. Спрацювали одночасно рухова й зорова пам’ять: перед заплющеними очима метнувся курсор. Ковзнув по лівій цеглині. Та освітилася й одразу ж згасла. Освітилася права. Арсен натис вказівним пальцем на кнопку миші, почувся явний клац, напис змінився. «Ввімкнути розпізнавання правди?»

Арсен розплющив очі. Максим поставив перед ним склянку з водою та чашку чаю.

— Вийшло?

Арсен випив воду до дна. Перевів дух. Максим, наспівуючи під носа щось попсове, розвалився в кріслі, закинувши ноги в кросівках на стіл. Підняв пульт, один за одним почав умикати монітори на стінах: запрацював той, що транслював картинку супермаркету, і той, що стояв коло Інтернет-клубу, і коло переходу метро, і ще якийсь — з’явився офіс, де горбилися за столами однакові сірі люди. Три камери стояли над трьома банкоматами: на одному екрані йшли віддалеки перехожі, на іншому жінка тицяла пальцями в кнопки, набираючи код, на третьому стояв, переминаючись, підозрілий хлопець у линялій футболці та кепці, насунутій майже на кінчик носа.

— Отже, маніпуляція людиною, — сказав Максим. — Маля маніпулює мамою, воно знає, що хоче на ручки й заради необхідного результату потрібно плакати якнайголосніше. Подружжя маніпулює одне одним. У хід ідуть лестощі, компліменти, ревнощі, залякування. Коханці жонглюють одне одним, як хочуть — кожне боїться бути кинутим. Лікар маніпулює пацієнтом, бажаючи прив’язати його до себе, одержати гроші за необов’язкові послуги… Сигнал «неправда» тобі вже надійшов?

— Ні.

— Отож-бо й воно. Проте маніпулювання в повсякденному житті — броунівський рух, хмарка комарів, яку звіює вітер. Кожне дбає про свою маленьку мету, вектори то додаються, то гасять один одного, і нічого не відбувається. Інша річ, якщо група людей, досить розумних і енергійних, береться за маніпуляцію всерйоз. Тоді ми бачимо явні зміни: наприклад, хтось одержує велику владу. Цьому хтосеві, скажімо, я б і «Запорожець» іржавий не довірив, ба ні, мільйони маленьких воль склались у вектор, що погасив усі інші, і поставленої мети досягнуто. Інший хтось заробляє мільйони на продажу, приміром, пасток для тарганів. За цим стоїть довга робота: треба цих тарганів вивести, розплодити, скрізь розселити, довести їхню шкідливість, улаштувати сто смертельних випадків через хворобу, яку розносять таргани, і, нарешті, запропонувати рішення: тарганячу самохідну гільйотинку. Розумієш, про що я?

— Приблизно, — в Арсена починала паморочитися голова.

— Добре. Ми бачимо неозброєним оком, що журналіст маніпулює читачем, блоґер — френдами, телеведучий — глядачем. Однак їхній арсенал обмежений: вони зачіпають емоційно, роблячи тебе вразливим, а тоді впорскують інформацію, котра сама по собі може бути правдивою, нейтральною, помилковою, якою завгодно. Вони заздалегідь передбачають твою реакцію і заражають тебе свідомо. А може, вони самі інфіковані, емоційно напружені чи заінтриговані, і передають тобі інформацію, як грипозний хворий передає тобі свій грип при кашлі або чханні. Нічого, що я говорю труїзмами?

— Нічого, — Арсен покалатав ложечкою чай у чашці. — Максиме, мені… погано. Я зараз вирубаюсь.