Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я тобі брехав, — Максим витонченим маневром обігнав «Мерседес». — В інтересах справи.

— А якщо ти й зараз мені брешеш?

— А ти вчись… учися відрізняти брехню від правди.

— Ти мене не відпустиш? — запитав Арсен раптом захриплим голосом.

— Відпущу. Ми записали в список: повернутися в гру. Далі?

— Знімати будь-яку дівчину, — сказав Арсен і відвернувся. — Чи тьолку.

— Так, це ближче до життя… Ще, може, грошей?

— Ну й грошей. Так. Ніколи не ходити в школу. І ніколи тебе більше не бачити.

— Привіт, — Максим аж захлинувся від образи. — Оце так я тебе дістав?

— Я не вмію відрізняти брехню від правди.

— То внеси це в перелік бажань! Вельми корисна штука!

Якийсь час Арсен дивився, як мимо пролітає біло-червоне дорожнє огородження.

— Як ти це робиш? — він обіцяв собі не питати, та все одно не стримався й запитав. — Мишею? На екрані?

— Миша — для зручності. Можна без неї. Але тобі спочатку обов’язково буде потрібна миша…

— Мені?!

— А ти не хочеш керувати людьми? Мені здавалося, що це твоє покликання…

Машина заїхала на територію промзони.

— Я, власне кажучи, сьогодні збирався тебе цього навчити, — сказав Максим. — До восьмої впораємося.

Вони пройшли по коридорах, минули всі пости охорони, і Арсен не переставав дивуватися: стільки людей при ділі, стільки народу у фірмі, стільки грошей, такі приміщення… Фірма «Нові іграшки»… Невже ніхто не знає, що тут відбувається насправді?

Максим привів його в кімнату з моніторами на стінах. Зараз усі екрани було вимкнено; Арсен потоптався, на хвилину втративши мужність. У цій кімнаті його вбивали…

Чи то все-таки було наркотичне марення?

— Отже, ти хочеш навчитися відрізняти брехню від правди, — Максим упав у крісло, закинув ногу на ногу. — Добре. Маленька програмка, яку я на тебе навішу, не змінюватиме реальності навколо тебе: вона просто посилатиме тобі звіт. Дай руку, краще ліву.

Арсен завагався.

— Ну, чого ти боїшся? Як дівчинка, справді…

Арсен простяг руку. Максим розвернув її долонею вниз, узяв зі стола маркер і розмашисто, як художник у кутку полотна, написав три символи. Арсен не встиг до пуття роздивитися знаки, а вони вже поблідли, розпливлися й пропали — наче чорний слід од маркера миттю всотався в шкіру.

— Є… — Максим легенько ляснув його по руці. — Як ти себе почуваєш?

Арсен покрутив кистю. Помацав тильну сторону долоні. Ані сліду маркера. Біла шкіра. Батьки правду кажуть: він цього літа геть не засмаг.

Максим засміявся:

— Я пожартував. Це маркер з магазину розіграшів.

«Неправда».