Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він знайшов у шухляді ножиці, взяв у руки рідну мишу свого компа, але в останню мить раптом стало шкода. Він відклав ножиці й залишив мишу на місці. Босоніж вийшов у коридор. Зіштовхнувся з батьком, котрий поправляв перед дзеркалом комір сліпучо-білої сорочки.

— Тату, куди йдеш?

— Привіт! Я не знав, що ти вдома… На нараду, уяви собі.

«Неправда».

Арсен не знайшов, що сказати. Потоптався, попрощався й пішов до себе.

— Здрастуйте. Мені мишу, найдешевшу.

— Для USB-порту?

— Будь-яку. Найпростішу.

Торговий центр був напханий технікою на всі випадки життя. Екрани, щоб дивитися, навушники й динаміки, щоб слухати, величезні пральні машини, крихітні плеєри, телефони, вони ж фотоапарати, планшети з екранчиком, покликані замінити собою всі книги на світі. Жодна з цих речей, навіть найдорожча й найблискучіша, не могла зрівнятися потужністю з однією маленькою дешевою мишею.

Арсен пробив на касі чек і одержав на руки коробочку з картону й целулоїду, з гарантійним чеком усередині. Пройшовся ще раз уздовж стелажів, повільно, дуже повільно. Колись він любив тут ходити — мріяти про отакий ось ноутбук, отакий плеєр, такі навушники.

Він ніколи не мріяв, щоб до нього з’явився чарівник і запропонував усемогутність. Причому не Дід Мороз, ні. Злий чаклун.

Арсен заново прокручував у голові їхню з Максимом розмову й розумів з прикрістю, що розклеївся в найвідповідальніший момент. «Те, що ти бачиш перед собою, — білкова істота, термінал, за допомогою якого я з тобою спілкуюся…» Після цієї відповіді Арсен зобов’язаний був негайно запитати: а сам ти, справжній, по своїй суті — хто такий?

Але в ту мить він дуже злякався. Уявив собі невідоме чудовисько, що сидить за компом десь у далекій галактиці, і грає Максимом, водить Максима, як персонажа, клавішами «W», «А», «D». І залишилося єдине бажання: рятуватися, тікати й більше не мати з цим жахіттям нічого спільного. І він утік, залишивши собі єдиний подарунок. Утиліту. Яку збирається к бісу відімкнути й більше ніколи не користуватися.

Арсен вийшов з гіпермаркету. Летів тополиний пух. Нескінченне літо. Завжди так скоро закінчується, а тепер тягнеться й тягнеться. Можна подзвонити Мар’яні Чабан, задати кілька відвертих питань і про все зразу довідатися.

Можна зачекати хвилину, коли батько залишиться вдома сам, і з’ясувати в нього, куди він ходить. Це ж не вперше! Таке бувало й раніше, просто Арсен нічого не помічав, не звертав уваги, ну, працює людина, ненормований робочий день, гроші для родини, багато хто так працює. Так приблизно мама й міркує. А в батька є коханка — постійна, і вже давно!

На яскравому сонці йому стало холодно. Він пройшов повз автостоянку, на розі розпакував мишу й викинув упаковку в урну. Кишеньковим ножиком одчикрижив штекер і викинув туди ж. Блондинка, що наводила макіяж за кермом яскраво-жовтої машини, подивилася на нього, мов на божевільного.

Арсен їй підморгнув. Останні дні зробили його дуже сміливим. Що там йому пропонували, регулятор емоцій? Засіб, щоб усі дівчата були мої? Гроші? Що ще?

Політ у космос? Подорож на машині часу? Усі знання світу — упакувати б їх у голову одразу, минаючи роки навчання?

Заговорити всіма мовами? Що ще міг запропонувати Максим, що?!

Навчитися грати на скрипці. І взагалі на всьому, що грає. Співати краще за Паваротті. Грати у футбол краще за Марадону. Що ще?

Уміти досконало маніпулювати людьми. Сказати батькові одне-єдине слово… Нехай навіть кілька слів, але — знати б яких і знати б коли. Так, щоб він змінився, щоб засоромився, щоб миттю забув цю свою… тітку. Так, щоб мама ніколи ні про що не довідалась. От що означає «маніпулювати людьми», і дарма вважають, що це справа негідна.

Він сів на лавку. Поклав на коліна сумку, організувавши більш-менш плоску поверхню, й узявся за мишу. Якщо нічого зараз не вийде, а це більш ніж можливо, — можна буде кинути мишу в смітник, услід за коробкою та штекером. Я впевнений, що нічого не вийде…

«Неправда».

Арсен заплющив очі. Одразу ж побачив дві цеглини: на лівій, крім штампу цегельні, був тепер напис: «Вимкнути розпізнання неправди», а на правій — «Увімкнути розпізнання правди».

Арсен ворухнув мишею. Ліва цеглина освітилася, наче перед нею розгорілася свічка. Арсен побачив курсор, звичайний стандартний курсор у вигляді стрілочки. Поворухнув мишею — курсор од’їхав убік, цеглина згасла. Повернув курсор — цеглина освітилась.

Арсен клацнув по ній, але не лівою кнопкою миші, а правою.

Зорова пам’ять працювала бездоганно. У відповідь на клацання відкрилося додаткове меню. Арсен, щосили стиснувши повіки, прочитав його пункти: «Масштаб. Елемент вірогідності. Правдоподібність. Міра небезпеки. Згорнути».

Він обережно згорнув додаткове меню й вимкнув розпізнавання неправди.

Навколо, як і раніше, було повно неправди, безпечної, звичної, як старий вивих. Арсен, знаючи про її присутність, тепер не вмів її точно розпізнати. Він сидів, очманілий, з мишею в руці, і збоку нагадував психа.

Одна з умов маніпуляції — людина не повинна розуміти, коли їй брешуть. Максим дав Арсенові це вміння — чи це означає, що Арсеном більше не можна маніпулювати? Чи це означає, що Максим і не збирався Арсеном маніпулювати?!