Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Біля каси зліва.

— Бачу…

Ворухнулася мишка. Дівчинка взяла олівець і зникла з екрана. Почулися її кроки в коридорі. Максим сховав мишку в кишеню.

— Ось, — дівча зайшло, тріумфуючи. — Ви сказали — що завгодно, я й принесла що завгодно…

— А ми тебе перехитрили, — Максим простяг їй папірець. Дівчинка насупилася й одразу просвітліла:

— А ви бачили, що я брала, і написали!

— Добре, тепер записку покладемо тобі в кишеню, ти з нею підеш, тільки цур-п’ять, не підглядать! Арсене, напиши…

Арсен тупо дивився на папір. Усі назви ліків вилетіли в нього з голови. Він написав «Аспірин». На останній букві ручка перестала писати.

— На, — Максим згорнув папірець і поклав дівчинці в кишеню джинсової спідниці. — Не підглядати, я побачу!

Дівча пішло в коридор. Максим одразу ж крикнув: «Не підглядати, все бачу!», — і кроки, що було притихли, відновилися. Дівчинка з’явилася на екрані. Рука її тяглася до кишені.

— Усе бачу!

Дівчинка покосилася на камеру і взяла в руки, як перед тим Арсен, упаковку «Лазолвану».

Максим ворухнув мишкою на столі.

Дівчинка відбігла до самого краю стелажів. Схопила перше, що їй трапилося, поставила на місце, схопила ще щось, поставила на місце, нарешті схопила білі таблетки в упаковці й підтюпцем повернулася в кабінет.

Лице її розцвіло, коли вона прочитала папірець, вийнятий нарешті з кишені:

— У вас написано «Аспірин»! А в мене «Ацетилсаліцилова кислота»! Я вас обдурила!

— Браво, — сказав Максим, вражено хитаючи головою. — Ти виграла приз. Тепер, будь ласка, піди туди ще раз і скажи, дивлячись прямо в камеру: «Аптека нашого району — здоров’я дітям і дорослим!» Тільки виразно, як у рекламі. Потім по телевізору себе побачиш.

Дівчинка вийшла. Максим вивудив зі своєї сумки дівчачий чохол для мобільного, нудотно-рожевий, з пухнатим хвостом.

— Здоров’я нашого району… Ой… Аптека нашого району — здоров’я дітям й… ой…

Дівча старалося, закинувши голову, дивлячись у камеру чесними очима.

— Вручиш дівчинці подарунок чи мені вручити? — запитав Максим.

— Вручи сам.

— Як скажеш…

— «Аптека нашого району — здоров’я дітям і дорослим!» — впоралося нарешті дівчисько. — Бля… Ой!

— То що ж ти хочеш, Арсене?

Максим замкнув двері аптеки й залишив ключі в поштовій скриньці коло входу. Арсен припускав, що в сторожихи можуть бути неприємності.

— Не кажи мені — «зіскочити», — Максим відчинив дверцята джипа. — Ми й так домовилися, що сьогодні після восьмої ти вільний. Що ти хочеш у житті?

— Повернутись у «Королівський бал», — сказав Арсен, незграбно вилазячи на високе сидіння.

— Запросто, — Максим зрушив машину і влився в потік на дорозі.

— Ти мені казав, що неможливо.