Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

•загальновживані - терміни в загальноприйнятому значенні (будинок, документ, будівля, природа, довкілля, житло, земля, діти);

• спеціально-технічні - терміни, що мають значення^ галузі спеціальних знань: техніки, медицини, економіки, соціології, біології (депозит, безробітний, страйк, маркування, габарити). Ці терміни використовуються в нормативних актах лише в розумінні, в якому вони вживаються у певній спеціальній сфері, однак включаються в юридичний обіг не механічно, а зазнають адаптації до правових завдань і ситуацій;

• спеціально-юридичні - терміни, що мають особливе юридичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого правового поняття (застава, володіння, переведення боргу, колективний договір, заповіт, позов, апеляція).

Одним із головних завдань удосконалення юридичних термінів в Україні є приведення їх у відповідність із термінами європейського і міжнародного права.

За ступенем охоплення правом регульованих суспільних відносин розрізняють терміни загальноправові, міжгалузеві, галузеві. На відміну від міжгалузевої термінології, що використовується в декількох галузях законодавства (наприклад, матеріальна відповідальність, значний збиток, провина), галузева термінологія спирається на предметно-логічні зв’язки і співвідношення понять, що відображають специфіку лише її сфери суспільних відносин і не поширюються на інші. Поняття терміна, котре використано в одній галузі законодавства, може бути неоднаковим за змістом із терміном, що міститься в іншій галузі. Наприклад, термін «декларація» у конституційному законодавстві може використовуватися як документ, який проголошує принципи і має рекомендаційний характер; у митному законодавстві - як заява, що подається у разі провезення через кордон цінностей; у податковому законодавстві - заява особи про доходи, отримані протягом року; у міжнародному праві - заява, якою держави проголошують принципи своєї внутрішньої і зовнішньої політики або декларують свою позицію з конкретних питань, та ін. Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався той самий термін, а при позначенні різних, незбіжних між собою понять використовувалися різні терміни. Щоб уникнути неправильного розуміння норми права, закон має вказати, в якому значенні вживається термін, що міститься в ньому, навести його дефініцію.

Посередником між поняттям (визначає змістову характеристику права) і терміном, що виражає поняття (назву поняття) є дефініції (визначення поняття). Ухвалені закони мають термінологічно стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства.

Правові дефініції - це стислі логічні визначення, що містять найістотніші правові ознаки понять, через які розкривається їх сутність. Правові дефініції є вихідним матеріалом для створення нормативного (законодавчого та підзаконного) акта чи нормативного договору. Підготовка проекту будь-якого нормативно-правового акта зазвичай починається з формулювання основних дефініцій, які уточнюються, коригуються в процесі подальшої нормотворчої роботи. Правові дефініції, що містяться в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, не завжди тотожні дефініціям науки права, тобто тим, що розробляються і вживаються в юридичній науці, хоча нормотворча практика у формулюванні важливих понять має спиратися на наукові досягнення.

Розміщення правових дефініцій у нормативно-правових актах має свою ієрархію, яка відповідає ієрархії чинного законодавства: Конституція (найважливіші), закони (важливі), підзаконні акти (конкретизуючі). Дефініції мають бути введені в їх тексти лише у разі, коли в цьому є потреба. Відсутність необхідних дефініцій шкодить якості нормативно-правового акта. У вітчизняній нормотворчості майже традиційним стало наведення дефініцій на початку тексту акта або його найважливіших складових (розділів, глав).

Юридичні конструкції - передбачені законом моделі (типові схеми) стійкої побудови нормативного матеріалу у вигляді системи взаємозалежних і внутрішньо єдиних елементів правового характеру (правомочностей, обов’язків, відповідальності, процедур), що забезпечують підтримку зв’язків між учасниками правовідносин. Якщо зміст поняття виявляється через систему їх суттєвих ознак, то зміст конструкції розкривається через системні функціональні зв’язки її складових елементів.

Особливі юридичні конструкції дають змогу вводити в дію залежно від обставин різні правові норми, оскільки вони (юридичні конструкції) мають таку нормативність, яка охоплює сам зміст правового регулювання. Бездоганність конструкцій - показник досконалості нормотворчості. До таких юридичних конструкцій можна віднести загальні конструкції правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція), змісту правовідносин; у кримінальному праві - конструкції необхідної оборони, крайньої необхідності, складу злочину; в цивільному праві - юридичної особи, складу угоди, колективного договору, орендних зобов’язань та ін. У розгляді юридичних справ потрібно враховувати всі елементи юридичної конструкції, недооцінка хоча б одного з них несприятливо позначається на їх результатах.

Правша побудови юридичних конструкцій, а) нормативна побудова (нормативні приписи закріплюють зв’язки між правами й обов’язками, встановлюють міру відповідальності); б) системна побудова (взаємна пов’язаність з іншими нормами права); в) галузева належність (відповідність провідним ознакам галузі права).

Наведемо приклад юридичних конструкцій, передбачених законодавством, у такому випадку: громадянин К., котрий перебігав вулицю, був збитий автомашиною, зазнав важкої травми. Залежно від особливостей обставин у кожній із наведених конструкцій «працюють» різні юридичні норми (нормативна побудова), що тісно пов’язані з іншими нормами (системна побудова) і мають галузеву належність.

Конструкція 1. «Соціальне забезпечення». Громадянин К. одержує від органів соціального забезпечення допомогу з тимчасової непрацездатності (за наявності умов, передбачених законодавством про соціальне забезпечення) без власних зустрічних дій.

Конструкція 2. «Договір добровільного страхування». За наявності у громадянина К. договору страхування Держстрах, якщо громадянин зазнав травм, виплачує йому суму страхування. Договірна конструкція передбачає, що відповідно до умов договору громадянин періодично робить внески до страхової установи, а у разі нещасного випадку одержує обумовлену в договорі суму.

Конструкція 3. «Юридична відповідальність суб'єкта, котрий заподіяв шкоду». Цивільна майнова відповідальність власника автомашини, що збив громадянина К., полягає у відшкодуванні заподіяної шкоди. Це особлива юридична відповідальність - за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Така шкода обов’язково відшкодовується, якщо не буде доведено, що вона виникла внаслідок непереборної сили або наміру потерпілого.

У будь-яких юридичних конструкціях виражаються істотні сторони діючих у суспільстві порядків, прийнятих цінностей тощо. Дія конструкцій у наведеному прикладі залежить від розвиненості системи страхування, рівня розвитку цивільного законодавства і практики його застосування.

§ 8. Юридичні помилки в нормотворчій діяльності

Існує презумпція істинності юридичної норми. Презумпція, але не аксіома. Варто визнати, що законодавець здатний помилятися.

Відступ від визначених вимог призводить до юридичних помилок у нормотворчій діяльності (інакше - до нормотворчих помилок).

Нормотворча помилка - зумовлений неправильним і ненавмисним діянням нормотворчого органу негативний результат, що полягає у виданні нормативно-правового акта, не здатного досягти цілей упорядкування суспільних відносин і вимагає юридичного розгляду. Це - прогалини в нормативному акті, суперечності (колізії) між його статтями, нечіткі формулювання, стилістичні погрішності, неправильне вживання термінологічного апарату і навіть вульгарність стилю, які знижують якість акта, ускладнюють його з’ясування і роз’яснення (тлумачення), утруднюють реалізацію норм права в конкретних відносинах.

Види юридичних помилок у нормотворчій діяльності (нормотворчих помилок):

1. Власне юридичні - уживання синонімів при визначенні тих самих юридичних понять, що змінює їх зміст, оскільки в юридичній мові практично немає абсолютних синонімів; прийняття декларативних норм, тобто норм, не забезпечених матеріальними ресурсами і необхідними юридичними засобами; наявність колізійних норм - норм, що суперечать одна одній; відсилання до неіснуючих нормативно-правових актів або неповне закріплення життєвих обставин, що мають істотне значення для застосування норм права; прогалини та ін.

2. Логічні - наявність логічних суперечностей між окремими нормативними приписами, порушення пропорційності у визначеннях понять; тавтологія - повторення одного терміна в іншому, наприклад, «живі тварини», «ліс як деревна рослинність»; визначення одного невідомого терміна через інший невідомий термін, наприклад, визначення оперативно-розшукової діяльності як виду діяльності, здійснюваної шляхом проведення оперативно-розшукових заходів та ін.; порушення системних зв’язків і помилкові відсилання, у результаті чого знижується якість законів, відсутня необхідна техніко-юридична однаковість (наприклад, у законодавчих актах України немає однаковості у вживанні прикметників: «приватний», «особистий» та «індивідуальний»; «суспільний», «громадянський» і «публічний» тощо).

3. Граматичні-наявність ненормативних словосполучень, громіздких конструкцій, що утруднюють розуміння змісту статті нормативного акта та ін. Необхідно вчасно (на стадії підготовки акта) виявляти та усувати помилки.

Нормотворчий (нормативно-правовий, нормативно-договірний) акт повинен мати властивості нормативно-структурної стрункості, мовної доступності, логічної узгодженості, технічної документальності, процедурної чіткості.

Розділ 18. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ТА ЇХ СИСТЕМАТИЗАЦІЯ

§ 1. Нормативно-правовий акт, його ознаки та співвідношення з піднормативними актами

Нормативно-правовий акт - офіційний акт-документ, ухвалений уповноваженими суб’єктами нормотворчості у визначеній формі і порядку, який встановлює (змінює, доповнює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права. При цьому він є найбільш досконалим серед усіх форм (джерел) права.

Ознаки нормативно-правового акта: