«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

1) є правоутворювальним актом, оскільки встановлює чи закріплює нові норми права або змінює (доповнює, скасовує) діючі; чітко формулює зміст юридичних прав, обов’язків, відповідальності;

2) є офіційним актом - приймається чи санкціонується уповноваженими органами держави (нормотворчими органами) або ухвалюється народом (референдум) в межах їх компетенції;

3) поширюється на неозначене коло осіб і розрахований на неодноразове застосування;

4) має конкретну форму, яка залежить від органу, котрий його (акт) видає. Його форма визначена Конституцією, а також законом про нормативно-правові акти (у разі його прийняття);

5) займає чітко визначене місце серед інших нормативних актів, відповідно до субординації за юридичною силою - не суперечить актам вищої юридичної сили, передусім Конституції, міжнародним договорам, ратифікованим парламентом тощо;

6) розробляється і приймається з додержанням встановленої законом нормотворчої процедури (нормотворча ініціатива, розробка, обговорення, прийняття, підписання, реєстрація, оприлюднення, набрання чинності);

7) має форму письмового документа, що складається відповідно до правил нормотворчої техніки, визначену структуру й офіційні реквізити - назва акта вказує на орган, який видав, вид акта, предмет регулювання; дата і місце прийняття; підпис (підписи) відповідальних посадових осіб;

8) підлягає обов’язковій державній реєстрації та обліку (в Україні існує Єдиний державний реєстр нормативних актів);

9) доводиться до відома населення у встановленому законом порядку - публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка.

У юридичній субординації з нормативно-правовим актом перебувають піднормативні акти:

• - інтерпретаційні {акти тлумачення норм права) - мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти[50];

• - індивідуальні {акти застосування норм права) - породжують

права й обов’язки лише у тих конкретних суб’єктів, яким вони адресовані, з конкретного випадку.

Поєднує їх те, що вони усі - взаємозалежні акти правового змісту. Відмінність нормативного від піднормативного акта (акта застосування норм права та акта тлумачення норм права) полягає в такому:

1. Нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, установлює нові права й обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх, тому його називають правовстановлювальним актом. Акт застосування права та акт тлумачення права зазвичай не встановлюють норм права. Акт застосування права лише конкретизує (індивідуалізує) чинні норми, а акт тлумачення права дає роз’яснення цим нормам. Вони - піднормативні.

2. Нормативно-правовий акт містить норми права, що адресуються усім або певній частині населення, тоді як акт застосування норм права має індивідуальну спрямованість - стосується конкретної особи (наприклад, ушкодження насаджень заборонено - адресовано до всіх, а стягнення штрафу з громадянина «А» за ушкодження насаджень - акт застосування норм права). Інтерпретаційний акт адресується суб’єктам, котрі застосовують норми права, що роз'яснюються.

3. Нормативно-правовий акт застосовується неодноразово, діє тривалий час, а правозастосовний - винятково при вирішенні певної юридичної справи, тобто в конкретному випадку. Інтерпретаційний акт, що роз’яснює норми права, виражені в приписах нормативного акта, діє разом з цим нормативним актом і має допоміжне значення.

4. Нормативно-правовий акт «дає життя» індивідуальному та інтерпретаційному актам - скасування нормативно-правового акта призводить до неможливості дії на його підставі правозастосовного акта й автоматичного скасування інтерпретаційного акта.

5. Нормативно-правовий акт має іншу процедуру прийняття, ніж акт застосування та акт тлумачення норм права.

Слід мати на увазі, що, окрім зазначених класичних актів - нормативних, інтерпретаційних, правозастосовних,- є акти змішаного змісту, тобто такі, що складаються з нормативних і право- застосовних норм. Якщо в тексті правового акта містяться правові норми й індивідуально-конкретні розпорядження, він вважається нормативним. Однак поєднання в одному акті норм нормативного і конкретного (індивідуального) призначення не відповідає правилам юридичної техніки і ускладнює розуміння документа щодо його дії в часі.

§ 2. Юридична сила нормативно-правових актів, їх види

Однозначне розуміння видів нормативно-правових актів може дати їх офіційна (юридична) класифікація. Вона, як правило, міститься в таких кодифікованих законодавчих актах, як: а) конституція держави; б) закон про нормативно-правові акти (тут дається офіційний перелік актів, їх нормативна характеристика, засоби забезпечення з метою правильного співвідношення між ними). Такий закон існує в Італії (1942 р.), Болгарії (1973 р.), Туркменістані (1996 р.), Киргизстані (1996 р.), Казахстані (1998 р.) та в інших країнах СНД. В Україні підготовлено проект такого акта, але його ще не прийнято.

Існує чимало класифікацій нормативно-правових актів. Найбільш значущою є їх класифікація за юридичною силою. Юридична сила нормативно-правового акта - специфічна властивість мати суворо означене місце серед інших нормативно-правових актів, дотримуватися встановленої субординації. Зазвичай юридична сила акта залежить за формальною обов’язковістю від рівня та обсягу повноважень органу, який видає (приймає) цей акт, тобто суб’єкта нормотворчості. Юридична сила нормативно-правових актів визначається Конституцією і Законом про нормативні акти.

Види нормативних актів (законів і підзаконних актів) в Україні за їх юридичною силою:

1. Конституція, конституційні закони.

2. Закони, якими Верховна Рада України дала згоду на обов’язковість дії на території України міжнародних договорів, ухвалених відповідно до Конституції (ратифікаційні закони).

3. Кодифіковані закони (Кодекси, Основи законодавства),

4. Звичайні (ординарні) закони.

5. Постанови Верховної Ради України.

6. Укази Президента України.

[50] Акти нормативного тлумачення відносять до нормативних актів, а акти індивідуального тлумачення - до актів правозастосування