Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

• громадянським суспільством (на референдумі) та його окремими суб’єктами.

Види нормотворчості держави за юридичною силою актів:

1. Конституційна нормотворчість - нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям конституції, внесенням змін і доповнень до неї. У конституційній діяльності головну роль відіграє народ, що бере участь у конституційному референдумі, і парламент.

2. Законодавча нормотворчість - нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям законодавчих актів. Зміна законодавчих актів є складовою частиною законодавчої діяльності, і щодо обсягу текстів вона становить навіть її велику частку. У законодавчій діяльності України головну роль відіграє законодавчий орган держави - Верховна Рада. Вона володіє монопольною законодавчою компетенцією, тобто виключним правом на прийняття (зміну, доповнення, скасування) законів і колом повноважень з їх прийняття, передбачених Конституцією та іншими законами.

3. Підзаконна нормотворчість - нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям підзаконних актів. Підзаконна нормотворчість (нею займаються практично всі державні органи) здійснюється на підставі і відповідно до чинних законів, ухвалених парламентом. Юридична сила прийнятих державними органами нормативно-правових актів залежить від рівня та обсягу їх повноважень, які визначаються місцем, котре кожний з них у системі органів держави (глава держави - Президент; виконавча влада загальнонаціонального масштабу - Кабінет Міністрів, міністерства, комітети; виконавча влада місцевого значення - Рада Міністрів АР Крим, голови державних адміністрацій на місцях; відділи, управління та інші служби місцевих органів виконавчої влади; локальна нормотворчість - керівники державних підприємств і установ).

Види нормотворчості за формами участі в ній держави:

• безпосередня нормотворчість: розроблення і ухвалення

нормативно-правових актів (а також їх зміна, доповнення, скасування, систематизація);

• санкціонована нормотворчість: а) закріплення (утвердження, визнання) актів, ухвалених громадськими організаціями; б) попередній дозвіл на видання таких актів; в) санкціонування норм-звичаїв;

• спільна нормотворчість: спільне прийняття нормативного акта (договору) на галузевому, професійному та регіональному і місцевому рівнях. Це можуть бути спільні акти: а) державних органів і громадських об’єднань (профспілок); б) місцевих органів виконавчої і представницької влади; в) двох і більше органів виконавчої влади;

• делегована нормотворчість: делегування нормотворчих повноважень вищого органу держави нижчому; можливе делегування державними органами нормотворчих повноважень громадським об’єднанням (передання профспілкам функцій соціального страхування). Акт, прийнятий у межах делегованих повноважень, наділяється юридичною силою, яка є рівною силі актів, що приймаються органом, котрий їх делегує.

Види нормотворчості громадянського суспільства за суб’єктами:

1. На загальнонаціональному рівні - законотворчість народу (громадянського суспільства) - всенародний референдум. Це засадна конституційно-правова форма ухвалення законів та договорів громадянським суспільством (Конституція РФ прийнята всенародним референдумом; Маастрихтський договір у Франції та Ірландії затверджувався всенародним референдумом). В Україні рішення, ухвалені всенародним референдумом, мають найвищу юридичну силу і не погребують будь-якого затвердження парламенту. їх зміна, скасування можливі лише в результаті проведення повторного референдуму.

2. На регіональному і місцевому рівнях - підзаконна нормотворчість суб’єктів громадянського суспільства:

1) територіальної громади - місцевий референдум або загальні збори (схід) громадян (статут територіальної громади; акти-рішення, що є актами вищої юридичної сили в межах територіального утворення - села, селища, міста);

2) органів місцевого самоврядування (рад, їх виконавчих комітетів та голів) - їх нормотворчість близька до нормотворчості державних органів і водночас утворює особливий, відокремлений від держави, вид нормотворчої діяльності. Право ухвалювати нормативно-правові акти (рішення) надається представницьким органам місцевого самоврядування і головам комунальних (муніципальних) утворень міста, селища, села. їх акти діють у суворо визначених територіальних межах;

3) громадських об'єднань (профспілок та ін., їх посадових осіб) - зазвичай виключається самостійне прийняття ними норм права. Участь громадських об’єднань у нормотворчості відбувається шляхом: а) делегування їм державою нормотворчих повноважень (на певний строк та відповідно до встановленої законом процедури); б) санкціонування державою актів, що ними прийняті; в) спільне ухвалення актів разом з державою. У таких випадках норми громадських об’єднань набувають властивостей правових норм, охоронюваних державою;

4) трудових колективів (колективні договори і угоди).

Види нормотворчості за формою: первинна (первинне законодавче врегулювання найбільш важливих суспільних відносин), поточна (повсякденний процес прийняття, зміни, скасування норм права), кодифікаційна (створення систематизованого нормотворчого акта вдосконаленням старих правових норм, що виправдали себе, і введенням нових, їх узгодженням).

§ 5. Нормотворчий процес

Нормотворчий процес - це спеціальна організаційно-юридична діяльність уповноважених суб’єктів, яка становить систему регламентованих взаємозалежних процедур - самостійних, логічно завершених стадій і організаційно-технічних дій з ініціювання, підготовки, розроблення, розгляду та прийняття (видання) нормативно-правового акта (закону).

Пропонуємо класифікацію стадій (поділених на етапи) нормотворчого процесу в узагальненому вигляді — у поєднанні процесів ухвалення законів і підзаконних актів (зазначимо, що за наявності спільного процес ухвалення кожного виду нормативно-правових актів має свої особливості):

І. Передпроектна стадія:

1. Нормотворча (законодавча) ініціатива - вмотивоване подання (пропозиція) суб’єктів нормотворчої (законодавчої) діяльності, а також спеціально уповноважених органів, організацій і осіб про ухвалення (видання), внесення змін або скасування нормативно- правового акта (закону). До нормотворчої ініціативи спонукає об’єктивна потреба у правовому регулюванні конкретних суспільних відносин (юридичний мотив). Формування юридичного мотиву - це, скоріше, етап законотворчості, ніж законодавчого процесу.

Право законодавчої ініціативи в Україні, відповідно до Конституції 1996 р., мають: Президент, народні депутати, Кабінет Міністрів - має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України. Проект закону (пропозиції, поправки до нього) вноситься переважно письмово за підписами його ініціаторів з визначеними супровідними документами. Надходження проекту закону фіксується реєстрацією в апараті Верховної Ради України. Щодо нормотворчої ініціативи підзаконних нормативно-правових актів, то вона майже зливається з наступним етапом.

2. Прийняття рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта (закону) означає включення відповідної пропозиції до плану нормопроектних робіт певного органу; обговорення пропозицій щодо складу майбутньої робочої групи (підготовчої комісії) з підготовки проекту акта.

II. Проектна стадія (нормопроектування):

3. Підготовка тексту проекту нормативно-правового акта уповноваженими суб’єктами нормотворчості (аналіз існуючих норм, вивчення світового досвіду, формулювання норм права).

Початкова розробка проекту може проводитися фахівцями за конкурсом, дорученням або договором. Підготовці проекту акта має передувати розробка правової концепції. У концепції мають бути характеристика предмета і мети нормативно-правового акта, його основні положення, передбачені можливі наслідки застосування його норм. У концепції пропонується зразкова структура акта.

Проекти указів Президента, постанов уряду зазвичай готуються відповідними міністерствами і відомствами або на підставі плану попередніх робіт, або за разовим дорученням Президента, керівництва уряду. Такі проекти можуть бути підготовлені в апараті Президента й уряду.