Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

Система права - це об’єктивно зумовлений системою суспільних відносин комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих чинних правових норм певної держави, логічно розподілених на відносно самостійні частини (галузі, підгалузі, інститути права), що характеризуються єдністю та узгодженістю.

Ознаки системи права:

1) об’єктивна зумовленість - реально зумовлена особливостями економічного та соціально-політичного розвитку; існує у зв’язку з функціонуючим соціальним середовищем, тобто з елементами, що сприяють розвитку системи права, але перебувають поза її структурним утворенням;

2) органічна єдність і узгодженість - структурна цілісність і взаємозв’язки правових норм; їх взаємна узгодженість і цілеспрямованість; відсутність суперечностей всередині системи;

3) структурна різноманітність (внутрішній розподіл) - складається з неоднакових за змістом і обсягом структурних елементів, які логічно поєднують і розподіляють нормативний матеріал відповідно до його функціональної спрямованості;

4) стабільність і динамізм - зумовлені постійним складом базових галузей права, інститутів права; зберігаючи стабільність, водночас визначаються динамічним складом норм, інститутів права та правовідносин, що їх формують. Поява нових інститутів права призводить до формування нових галузей права (інформаційне, космічне, банківське тощо). Право як система становить «живий» організм, що має власні закономірності виникнення, функціонування і розвитку;

5) поділ (диференціація) і структурна ієрархічність - поділ системи права на відносно самостійні структурні елементи і наявність між ними певних рівнів ієрархії, згори донизу: галузі та підгалузі права, інститут права. Такі групування норм права зумовлені великою різноманітністю суспільних відносин, що ними регулюються. Особливе місце узагальнювального характеру в системі права займають правові спільності (публічне і приватне право; матеріальне і процесуальне право).

Структура системи права - це її елементи та спосіб їх зв’язку і взаємодії у системі. Систему права можна образно уявити у вигляді «російської матрьошки», де галузь права є найбільшою структурною одиницею, до неї входить підгалузь права, галузь права, потім - інститут права. Норма права - «цеглинка» системи права, первинний вихідний елемент, з якого складаються інститути, підгалузі і галузі права. Не може існувати норма права, котра не входила б у певний інститут, підгалузь чи галузь права.

§ 2. Приватне і публічне право як правові спільності

Правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне і публічне (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова, особливо європейсько-континентальна, юридична наука визнає поділ права на приватне і публічне (як правових спільностей) до певної міри умовним, але необхідним.

Публічне право - сукупність погоджених норм, об’єднаних у галузі права, що регулюють публічні (державні, міждержавні і суспільні) відносини підпорядкованих суб’єктів за допомогою імперативного методу правового регулювання. Тут провідним є публічний інтерес. Це такі галузі: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, адміністративно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове, митне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін.

Приватне право - сукупність погоджених норм, об’єднаних у галузі права, що регулюють майново-вартісні відносини й особисті немайнові відносини юридично рівних суб’єктів за допомогою диспозитивного методу правового регулювання. Тут провідним є приватний інтерес. Це такі галузі: цивільне, сімейне, авторське, торговельне, житлове, земельне, трудове, міжнародне приватне право та ін.

Відмінності між публічним і приватним правом:

За предметом регулювання:

• публічне право (державний інтерес):

-відносини між державними органами або між державою і приватними особами (між нерівними суб’єктами);

-сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм та інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій тощо;

• приватне право (приватний інтерес):

- відносини приватних осіб між собою (між рівними суб’єктами)

- сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових засобів тощо.

За методом регулювання:

• публічне право - імперативний:

- владно-авторитарний, директивний, суворо обов’язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»), метод централізованого регулювання. Передбачає заборони, обов'язки, покарання;

• приватне право - диспозитивний:

-автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб’єктів, угоді сторін, неспівпідпорядкованості їх між собою, на відносинах координації (метод «горизонталі»), метод децентралізованого регулювання. Передбачає дозволи, заохочення, рекомендації.

Різне в основних ознаках публічного і приватного права:

• публічне право:

1) орієнтується на задоволення публічних інтересів;

2) характеризується однобічним виявленням волі (держави);

3) має широку сферу обговорення при суворо обов’язковій (імперативній) формі регулювання;