Теорія права і держави: Підручник.: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Поділ галузей права на матеріальні і процесуальні залежить від того, які норми права в них переважають (матеріальні чи процесуальні).

§ 4. Загальна характеристика галузей права

Усі галузі права є необхідними і важливими. Назвемо деякі матеріальні і процесуальні галузі права.

Матеріальні галузі права:

Конституційне (державне) право - сукупність правових норм, що регулюють правове положення особи, основи організації суспільного і державного ладу, системи органів держави і місцевого самоврядування, механізми здійснення державної влади. Крізь призму конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища. Метод правового регулювання - переважно імперативний і спрямований на забезпечення стабільності в суспільстві, передбачуваності соціально-політичних процесів, створення належних умов для реалізації прав і свобод людини. Конституційне право виконує в основному регулятивну статичну функцію. Регулятивна динамічна функція конституційного права виражається у формуванні і встановленні компетенції вищих органів влади, здійсненні політичної влади президентом і представницькими органами держави, розмежуванні компетенції між органами державної влади і місцевого самоврядування. Основні джерела конституційного права в Україні: Конституція України 1996 р., Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004.

Адміністративне право - система правових норм, які регулюють суспільні відносини, що формуються в ході забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації, охорони і захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також у процесі здійснення ними управління соціально- економічним і адміністративно-політичним розвитком. Регулюванню адміністративного права підлягає державна влада, що реалізується як у формі державного управління (власне управлінська діяльність), так і в різноманітних інших формах державної діяльності, тобто регламентація адміністративного права поширюється на державне управління, що здійснюється не тільки у межах, а й поза межами діяльності органів виконавчої влади, а саме: всередині апарату інших органів державної влади (парламенту, судів, органів міліції тощо); всередині апарату державних підприємств, установ та ін. В адміністративному праві переважає імперативний метод правового регулювання з властивою йому субординацією суб’єктів управлінських відносин.

Цивільне право - система правових норм, що регулюють майнові і пов’язані з ними особисті немайнові відносини й особисті права та охороняють особисті права суб’єктів права шляхом створення умов для оцінки і відшкодування заподіяної шкоди в майновому еквіваленті. Стосовно матеріальних благ цивільне право виконує регулятивну динамічну функцію, пов’язану з володінням, користуванням, розпорядженням речами. Щодо нематеріальних благ воно здійснює регулятивну охоронну функцію. Цивільному праву властивий диспозитивний метод правового регулювання. Цивільні відносини складаються між фізичними і юридичними особами на основі рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін. У разі, якщо учасники правовідносин самі не дійшли до угоди, їх відносини регулюються за допомогою імперативного методу. Основний нормативний акт цивільного права - Цивільний кодекс.

Кримінальне право - система правових норм, що охороняють від злочинних зазіхань права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, усі види власності, установлюють міру кримінальної відповідальності за їх вчинення. Кримінальне право виконує охоронну і захисну функції, лише окремі норми мають регулятивний (погашення судимості) або рекомендаційний (необхідна оборона) характер. Критерієм, що зумовлює кримінально-правове регулювання, є суспільна небезпека, її характер і ступінь. Відповідно, предмет регулювання кримінального права складають суспільно небезпечні діяння, вчинені проти особи, суспільства, держави. Єдиним джерелом (формою) кримінального права є Кримінальний кодекс.

Кримінально-виконавче право - система юридичних норм, що регулюють відносини між засудженими та установами, державними органами і посадовими особами, а також останніх між собою з приводу виконання вироку й іншого рішення суду, акта помилування чи акта амністії, якими призначаються, змінюються або скасовуються покарання й інші заходи кримінально-правового характеру. Кримінально- виконавче право регламентує виконання усіх кримінальних покарань, а також виконання примусових заходів медичного характеру, призначених судом особам, котрі скоїли злочин, але страждають психічними розладами, які не виключають осудності, або визнані такими, що потребують лікування від алкоголізму і наркоманії. Основний нормативний акт кримінально-виконавчого права - Кримінально- виконавчий кодекс.

Трудове право - система юридичних норм, що регулюють відносини, засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за оплату роботи з певної спеціальності, кваліфікації або посади, а також відносини, безпосередньо пов’язані з трудовими. У сучасних умовах цілями трудового права є: встановлення державних гарантій трудових прав і свобод громадянина, створення сприятливих умов праці, захист прав та інтересів працівників і роботодавців. Особливості методу регулювання трудового права виражаються в рівні регулювання (поєднання централізованого і локального) та характері регулювання (поєднання державного (законодавчого) і договірного). Метод регулювання трудового права здійснює єдине і водночас диференційоване регулювання: а) єдине - певні трудові права й обов’язки поширюються на всіх працівників;

б) диференційоване - на цій підставі встановлюються особливості регулювання праці окремих категорій працівників залежно від факторів: об’єктивних (умови праці) і суб’єктивних (особистість працівника). Основний чинний нормативний акт трудового права - Кодекс законів про працю (підготовлено Трудовий кодекс).

Особливу галузь права становить міжнародне право.

Міжнародне право - система правових норм і принципів, що регулюють публічні відносини між державами {міжнародне публічне право) або приватноправові відносини між громадянами різних країн і їх об’єднаннями {міжнародне приватне право). Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право тісно пов’язані, оскільки норми цих двох галузей права слугують меті оформлення мирного міжнародного співробітництва в різних галузях.

Процесуальні галузі права:

Цивільно-процесуальне право - система юридичних норм, що регулюють судочинство у справах про захист порушених і оспорюваних прав, свобод і законних інтересів громадян, організацій та інших суб’єктів цивільних, трудових та інших правовідносин. Норми цивільного процесуального права регулюють не лише порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, але й порядок виконання судових рішень. Державній діяльності щодо захисту права в цивільному судочинстві властивий диспозитивний характер, оскільки: а) вирішальною основою процесу стає особистий інтерес суб’єкта, він сам захищає своє суб’єктивне право; б) вирішення спору відбувається без оперативного реагування держави. Особливості методу правового регулювання цивільного процесуального права (окрім зазначеного диспозитивного характеру) виявляються в підставах припинення провадження у справі: відмова позивача від позову; утвердження судом укладеної сторонами мирової угоди; неприпустимість право- наступництва у спірних правовідносинах після смерті громадянина, який був однією зі сторін у справі. Основним нормативним актом цивільного процесуального права є Цивільний процесуальний кодекс.

Адміністративно-процесуальне право - система юридичних норм, що регулюють правовідносини, які складаються під час здійснення адміністративного судочинства в результаті оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності представників влади. Регламентації юридичних норм адміністративно-процесуального права підлягають процесуальні форми, порядок і методи реалізації матеріальних норм адміністративного права, тобто адміністративний процес в його широкому і вузькому розумінні. Слід розділяти адміністративний процес і адміністративне судочинство (адміністративну юстицію).

Кримінально-процесуальне право - система юридичних норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв’язку з виробництвом у кримінальних справах, шляхом створення особливої процедури їх порушення, розслідування, розгляду і вирішення. Інакше, це система юридичних норм, що регулюють порядок діяльності правоохоронних органів (органів досудового слідства, прокуратури) і судів у зв’язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їх розглядом у суді і винесенням вироку, перевіркою законності вироку в касаційному (апеляційному) порядку і в порядку судового нагляду. Типовою властивістю методу кримінально-процесуального регулювання вважається особлива процедура порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, що орієнтує суб’єктів на поведінку, котра відповідає завданням кримінального процесу. Основний нормативний акт кримінально-процесуального права - Кримінально-процесуальний кодекс.

Окрім зазначених галузей процесуального права, існують господарсько-процесуальне право, конституційно-процесуальне право, міжнародно-процесуальне право та ін. Процесуальні галузі права мають свій предмет регулювання - організаційні відносини, що формуються в результаті діяльності уповноважених суб’єктів із застосування норм матеріального права. Ці відносини за рівнем не збігаються з предметом регулювання матеріального права.

Є й нові комплексні галузі права (військове право; тендерне право; ювенальне право; інтеграційне право та ін.). Наприклад, ювенальне право - система правових (матеріальних, процесуальних, організаційних) норм, спрямованих на забезпечення виживання та розвитку дитини, захист її прав, свобод та законних інтересів[36].

§ 5. Інститути права. Підгалузі права

Окремими взаємозалежними елементами галузі є інститути права. Інститут права - сукупність відносно відособлених правових норм у рамках певної галузі (галузей) права, що регулюють певну групу (вид) взаємозалежних суспільних відносин.

Ознаки інституту галузі права:

1) регулює не всю сукупність якісно однорідних суспільних відносин, а окремі видові особливості (сторони, ознаки) одного роду суспільних відносин або здійснює особливі завдання, функції в цьому регулюванні, тобто має видову однорідність соціального змісту;

2) володіє відносною нормативною самостійністю, стійкістю і автономністю функціонування, але на іншому рівні, ніж галузь права, є її підсистемою;

3) формується об’єктивно, а не створюється штучно; має відособленість від інших інститутів права його норми не можуть з волі законодавця переміщатися в межі іншого правового інституту;

4) характеризується специфічністю засобів правового регулювання;

5) втілює у своєму змісті особливу юридичну конструкцію, деякі загальні положення, єдині принципи;

6) має можливість формувати загальні поняття у власних межах, які допомагають забезпечувати безпрогальність регульованих ним (інститутом права) відносин.

Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний підрозділ.

Види інститутів права:

[36] Ювенальне право України не кодифіковане. Його джерела - нормативні акти, а також постанови Пленумів Верховного Суду України, що містять конкретизуючі правові норми, котрі є похідними від витлумачених законів.