«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

4) є загальнообов'язковою для учасників правового спілкування, на яких вона розрахована; слугує керівництвом до дії, не підлягає обговоренню з огляду на доцільність;

5) є формально визначеною за змістом - зовнішньо виражена у приписах нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, правових звичаїв, правових прецедентів та ін.;

6) формується у вигляді прав і обов'язків учасників правовідносин, а також юридичної відповідальності, що застосовується у разі їх порушення; розрахована на те, щоб адресати мали можливість передбачити наслідки своєї поведінки;

7) має визначену структуру - складається із взаємопов’язаних елементів: гіпотези, диспозиції, санкції; разом з іншими нормами утворює систему права;

8) є результатом владної діяльності держави - встановлена або санкціонована нею;

9) ухвалюється в суворо встановленому порядку - видається уповноваженими на те суб’єктами в межах їх компетенції і відповідно до певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності;

10) забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу - держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб’єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує засоби переконання, осуду, примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

§ 7. Види норм права

У будь-якій державі діє величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за функціями права: регулятивні, охоронні, захисні.

Регулятивні норми права - це правила поведінки, призначені для упорядкування суспільних відносин шляхом надання їх учасникам прав і покладання на них обов’язків (становлять більшість юридичних норм).

Розраховані на правомірну поведінку; передбачають добровільне виконання цих норм (є первинними нормами).

За характером диспозицій, що містяться в них, регулятивні норми поділяються на:

Дозвільні (уповноважувальні) - вказують на можливість здійснювати певні дії; наділяють суб'єктів певними правами (подавати позов до суду, одержувати пенсію, розпоряджатися майном). Містять у своєму тексті слова: «має право», «може».

Зобов’язувальні - вказують на необхідність здійснювати певні дії; накладають на суб'єктів певні обов’язки (подавати митниці необхідні для митного контролю документи; заповнювати і вчасно подавати до податкової інспекцію декларацію про доходи). Містять слова: «зобов'язаний», «повинен».

Заборонні - вказують на необхідність утримуватися від вчинення певних дій; встановлюють заборони (не повідомляти стороннім особам про факт усиновлення дитини; не створювати організаційні структури політичних партій у військових формуваннях). Містять слова: «забороняється», «не вправі», «не може», «не допускається».

Охоронні (попереджувальні) норми права - правила поведінки, що визначають умови застосування до суб’єкта права попереджувальних заходів державного впливу в конфліктних ситуаціях, а також характер і зміст цих заходів у випадках відсутності правопорушення - при створенні суперечливих обставин, що загрожують реалізації регулятивних норм, при проведенні контролю за процесом здійснення права з боку компетентних органів тощо (норма про затримання особи як підозрюваної).

Розраховані на конфліктні ситуації, мають обвинувальний характер, передбачають або психічний примус, або примус фізичний і психічний (є вторинними нормами стосовно регулятивних норм).

Захисні (відбудовні) норми права - правила поведінки, що визначають державне реагування на порушення закріплених у нормах права суспільних відносин; відновлення правового стану в разі спричинення шкоди суб’єктам права, суспільству, правопорядку; визначають умови застосування до суб’єкта права, що вчинив правопорушення, заходів державно-примусового впливу, характер і зміст цих заходів (норма про відшкодування майнового збитку; норма про відповідальність військовослужбовця за невиконання дисциплінарного статуту).

Розраховані на неправомірну поведінку, мають оборонний характер, передбачають фізичний примус (є вторинними нормами стосовно регулятивних і охоронних норм).

Охоронні і захисні норми права тісно пов’язані за своєю правовою природою. Захисні норми витікають з охоронних і водночас охоронні норми є додатковими до норм загальної захищеності усіх фізичних, посадових і юридичних осіб. І охоронні, і захисні норми відображають правову (юридичну) діяльність, яка перебуває від початку до кінця в постійному, динамічному розвитку у сфері права - виникає, змінюється і припиняється. Якщо юридична діяльність, яку фіксують охоронні норми, має обвинувальний характер (спрямована на набір фактів для покарання правопорушника), то юридична діяльність, яку відображають захисні норми, має оборонний характер (зазвичай, спрямована на те, щоб його виправдати). Якщо предметом охоронних норм є порушені право й обов’язок, то захисних норм - порушені або оскаржені права суб’єкта[34].

Норми права за предметом правового регулювання:

• за галузями права - норми конституційного права; норми адміністративного права; норми кримінального права; норми цивільного права; норми трудового права; норми екологічного права та ін.;

• за інститутами права - норми спадкового права; норми адміністративної відповідальності тощо.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб’єктів права):

1) імперативні - містять категоричні веління держави здійснювати чітко означені дії, не допускати ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов’язків суб’єктів. Інакше кажучи імперативні норми (зобов’язувальні і заборонні) прямо вказують правила поведінки, містять абсолютно визначене правило (громадянин України не може бути позбавлений свого громадянства або права змінити його);

2) диспозитивні - установлюють варіант поведінки, але дозволяють сторонам регульованих державою відносин самим визначати права та обов’язки в окремих випадках. їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з певного питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлене в договорі» тощо). Отже диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки (якщо договором купівлі-продажу не передбачена розстрочка оплати, покупець зобов’язаний сплатити продавцеві ціну переданого товару цілком).

Норми права за характером психологічного впливу на особистість:

1) заохочувальні - встановлюють форму і міру заохочення за схвалюваний державою і суспільством варіант поведінки суб’єктів, що полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила виплати премій, нагородження орденами). Особливість цих норм полягає в тому, що вони не визначають правило поведінки, а, надаючи суб’єктам певну свободу вибору, закликають до активної правомірної поведінки, стимулюють її;

2) рекомендаційні - надають варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб’єктів права. Конкретизуються в локальних правових актах для подальшої реалізації.

[34] Порушені права суб’єкта - це конкретні права потерпілого, що вже зазнали негативної діяльності/бездіяльності з боку правопорушника, тому тут діяння потерпілого з відновлення своїх порушених інтересів мають оборонний характер. Оскаржені права суб’єкта - це результат конфлікту інтересів учасників правовідносин, кожний з яких упевнений у своїй правоті і на підставі означених правових домагань чинить діяння, котрі неоднозначно сприймаються зацікавленими чи оточуючими особами. Тут законодавець, не маючи можливості охороняти усе коло домагань з одного й того ж питання, гарантує правовий захист у судових чи адміністративних органах держави.