«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

§ 9. Спеціалізовані (нетипові) норми права

Спеціалізовані (нетипові) норми права - це приписи «нестандартного» характеру, які здатні нести регулювальне навантаження лише в поєднанні з основною нормою (регулятивною, охоронною, захисною). Ці спеціалізовані, або забезпечувальні, чи похідні норми існують поряд з конкретними, основними нормами. Рівень їх нормативності низький.

Ознаки спеціалізованих норм, якими вони відрізняються від основних норм:

1) за ступенем самостійності регулювання - не володіють безпосередніми регулятивними властивостями, беруть участь у правовому регулюванні опосередковано, утворюють в поєднанні з основними нормами єдиний регулятор, тобто є допоміжними, допомагають основним нормам надати праву завершеності і повноти;

2) за структурою - не мають усіх структурних елементів, які об’єктивно властиві класичній моделі норми права (гіпотеза, диспозиція, санкція);

3) за характером утворення - похідні, як правило, від основних норм, деталізують, конкретизують їх;

4) за регулятивними можливостями а) здатні охопити регулюючим впливом принципово нові види суспільних відносин, що вимагають більш глибокої спеціалізації, конкретизації і диференціації в межах загального обсягу та дії основної норми; б) можуть виступати сполучною ланкою між нормами різних галузей права;

5) за забезпеченістю державним примусом - їх дія не підкріплюється державно-примусовими засобами.

Спеціалізовані норми права - породження регулятивних, охоронних і захисних норм, результат їх розвитку й удосконалення. Вони містяться в: а) преамбулах законодавчих актів; б) загальних частинах кримінальних кодексів, кодексів про адміністративні правопорушення, інших актах сфери правоохоронної діяльності; в) загальних і особливих (якщо вони виділені) частинах цивільних, житлових, земельних, сімейних, цивільно-процесуальних кодексів, кодексів законів про працю й інших; г) приписах нормативно-правових актів, що вносять зміни і доповнення у приписи актів, які були раніше прийняті.

Причини створення спеціалізованих норм:

1) необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин через сформовану й перевірену на практиці систему правового регулювання і можливість їх охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових суперечностей із раніше прийнятими нормами (об’єктивний момент).

2) переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми внесенням до них змін і доповнень, а не розробляти принципово нові норми (суб’єктивний момент).

Наявність спеціалізованих (допоміжних або похідних) норм права дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин.

Основні спеціалізовані норми (їх класифікацію можна збільшити):

Загальнозакріпні (засади) - закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в узагальненому вигляді виражають певні елементи регульованих відносин, що конкретизуються в інших нормах. Серед загальнозакріпних норм першість належить конституційним нормам. Конституція України встановлює: «Україна є республікою»; «Україна є унітарною державою». Загальнозакріпні норми- приписи іноді збігаються з установчими нормами.

Установчі {принципи) - формулюють норми-ідеї загального характеру, що стосуються усіх або більшості інститутів чи норм галузі права й користуються найбільшим авторитететом. Наприклад, у ст. 8 Конституції України закріплено: принцип верховенства права, принцип незалежності суддів, принцип прямої дії норм Конституції та ін. Нормою-принципом є ст. З Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Прогностичні {цілі) - містять прогнози розвитку правової системи, цілі і завдання галузей та інститутів права. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить: «Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою»; ст. 2 Закону «Про Конституційний Суд України»: «Завданням Конституційного Суду є гарантування Конституції як Основного закону держави на всій території України».

Декларативні (оголошення) - містять положення програмного характеру, що вказують на предмет регулювання, закріплювальні цілі і мотиви видання нормативного акта (не слід плутати з цілями і мотивами діяльності, регульованої цим актом). Як правило, вони містяться в преамбулах законодавчих актів. Наприклад, абзац 1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 є декларативною нормою: охорона довкілля, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід’ємна умова постійного економічного і соціального розвитку України. Цілком звільнити закон від ідеологічних настанов не можна, проте необхідно, щоб законодавець, по можливості, створював ідеологічно нейтральні норми-декларації.

Дефінітивні {визначення)- містять визначення правових категорій і понять. Вони вносять ясність у нормативно-правовий акт, інформують і орієнтують правозастосувача. Значення цих норм підкреслюється тим, що поняття термінів законодавець викладає в перших статтях законодавчих актів.

Темпоральні {строки) - визначають час настання, протікання або припинення дії, яка спричиняє певні юридичні наслідки. Часом можуть бути роки, місяці, дні, години, а також випадки й обставини, що пов’язані зі строком (настання повноліття). Строки можуть бути матеріальними (термін реєстрації шлюбу - через місяць після подання особами заяви про реєстрацію шлюбу) і процесуальними (строк касаційного оскарження прокурора - протягом місяця від дня проголошення постанови або рішення суду апеляційної інстанції).

Крім зазначених спеціалізованих норм, можна назвати ряд інших: норми-преюдиції, норми-презумпції, норми-фікцїі та ін.

До спеціалізованих норм слід віднести оперативні (інструменти) і колізійні (арбітри). їх специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми.

Оперативні (норми-інструменти) - виконують допоміжну роль, установлюючи час набрання (зміни, припинення) чинності нормативно-правового акта, його поширення на нове коло суспільних відносин, продовження дії на новий строк, тобто регулюють рух нормативно-правового акта.

Колізійні (норми-арбітри) - регулюють вибір юридичної норми за наявності суперечностей (колізій) між кількома нормами з того самого предмета регулювання. Колізійні норми самі не долають колізій, а виступають арбітрами у спорах між нормами різних систем права або кількох нормативно-правових актів, які по-різному за змістом і формою регулюють одні й ті самі правовідносини; вони вказують на вибір певної норми з тих, що суперечать одна одній, для тимчасового врегулювання суспільних відносин. Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнародного приватного права і виконують тут провідні ролі. Чимало колізійних норм є типовими рішеннями щодо застосування юридичних норм.

§ 10. Структура норми права

Структура, або внутрішня форма, норми права - це внутрішня будова норми права, що виражається в її поділі на складові елементи, нерозривно пов’язані між собою.

Три елементи норми права, у єдності, відображають саму природу норми:

Гіпотеза (припущення) - частина норми, що вказує, за яких умов, обставин суб’єкти права мають здійснювати свої права та обов’язки, визначені в диспозиції цієї норми. Гіпотеза забезпечує дію норми, надає їй руху.

Диспозиція (розпорядження) - частина норми, що визначає права та обов’язки суб’єктів права за наявності умов, обставин, передбачених в гіпотезі, формулює саме правило поведінки - дозволене (необхідне) або заборонене (неприпустиме). Це серцевина правової норми, що задає модель поведінки.

Санкція (стягнення) - частина норми, що вказує на несприятливі наслідки, включаючи заходи примусу, які можуть настати при порушенні диспозиції норми права[35]. Санкція забезпечує здійснення диспозиції норми права.

[35] Санкція може вказувати й на сприятливі наслідки у вигляді заохочення (нагородження, премія та ін.) за виконання суспільно корисної діяльності суб’єкта права на рівні, який перевищує загальні вимоги. Така санкція пов’язується з позитивною (проспективною) відповідальністю на відміну від негативної (ретроспективної) відповідальності, для якої властива санкція примусового характеру.