Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

Види режимів правового регулювання суспільних відносин:

• за умовами життєдіяльності суспільства: звичайний (ординарний) і надзвичайний;

• за обсягом суспільних відносин: загальний і спеціальний;

• за способами регулювання: стимулювальний і обмежувальний;

• за предметом правового регулювання: конституційний, адміністративний, земельний тощо; за змістом: валютний, митний та ін.;

• за суб’єктами, щодо яких він встановлюється: режим біженців; вимушених переселенців, осіб без громадянства, громадян;

• за формами вираження: законний, договірний;

• за рівнем нормативних актів, в яких він встановлюється: загальнодержавний, регіональний, муніципальний, локальний;

• за сферою використання: внутрішньодержавний і міжнародний (режим територіальних вод).

Переплетення, взаємозв’язок і взаємозумовленість типу і режиму правового регулювання суспільних відносин виражається в такому:

1) тип правового регулювання є складовою частиною, компонентом правового режиму, саме завдяки режимові він (тип) здійснює регулюючий вплив на суспільні відносини, розкриває його сутність, фактичну соціальну значимість; 2) режим правового регулювання конкретизує тип правового регулювання за допомогою комплексу застосовуваних правових засобів, хоча тип правового регулювання може й визначати режим.

§ 6. Види правового регулювання суспільних відносин

Види правового регулювання можна класифікувати за такими критеріями:

За використаним правовим інструментарієм і «обсягом» суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання. Розрізняють нормативне (загальне) і піднормативне (індивідуальне) регулювання.

• Нормативне правове регулювання - це регламентація загальних суспільних відносин правовими нормами, закріпленими в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах та інших формах права, які (норми) розраховані на багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин. Обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно невизначеним\ коло осіб не окреслене персонально; часові межі дії норм чітко не встановлені (безстроковість дії).

Нормативне правове регулювання охоплює законодавче і підзаконне регулювання.

Законодавче регулювання буває:

а) повне законодавче, що виключає будь-яке підзаконне регулювання;

б) основне, відправне, що передбачає його конкретизацію підзакон- ним регулюванням державних органів чи об’єднань громадян.

Підзаконне нормативне регулювання - це регулювання суспільних відносин правовими нормами, закріпленими в підзаконних нормативно-правових актах держави й актах об’єднань громадян.

• Піднормативне (індивідуальне) правове регулювання - це регулювання конкретних суспільних відносин, що ґрунтується на нормативному регулюванні, яке не вичерпане нормотворцем і допускає додаткове регулювання стосовно персонально визначених осіб і конкретних діянь. Здійснюється за допомогою: 1) актів застосування права, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну конкретну особу; 2) індивідуальних договорів. Припиняється з реалізацією відповідних індивідуальних правових приписів (короткостроковість дії).

Розрізняють піднормативне (індивідуальне) регулювання - право- застосовне й договірне.

Правозастосовне регулювання, натомість, поділяється на правонаділяюче (нарахування пенсії); правоохоронне (охорона громадського порядку); правозахисне (відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника і векселі). Суб’єктами такого регулювання виступають державні органи - суди, органи адміністрації, органи внутрішніх справ та ін. Здійснюється третіми особами - не учасниками регульованих відносин.

Договірне регулювання (саморегулювання). Суб’єктами цього регулювання виступають учасники договорів, угод, контрактів. Наприклад, договори оренди, купівлі-продажу, перевезення, надання послуг, трудові договори, кредитні договори та ін. (ст. 626-1308 Цивільного кодексу України). Здійснюється самими учасниками відносин. За розподілом компетенції щодо правового регулювання суспільних відносин регулювання може бути:

• централізованим - здійснюється з єдиного центру, є компетенцією вищих і центральних органів влади (визначення Верховною Радою України засад внутрішньої і зовнішньої політики);

• децентралізованим - здійснюється нижчими органами і установами шляхом делегування їм багатьох повноважень згори при підпорядкуванні центру (здійснення органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів державної влади).

За рівнем юридичних засобів, що застосовуються у правовому регулюванні, розрізняють регулювання:

• субординаційне - передбачає одностороннє регулювання суспільних відносин, коли суб’єкт правового регулювання видає правові акти відповідно до його місця в системі органів влади за їх ієрархією, вимагаючи підпорядкування нормам права, що містяться в цих актах, з боку осіб, на яких поширюється їх дія (закон про загальний військовий обов’язок);

• координаційне - передбачає двостороннє або багатостороннє регулювання суспільних відносин, коли суб’єкт правового регулювання видає правові акти, попередньо узгоджуючи зміст норм права з особами, на яких поширюється їх дія, або залучаючи цих осіб до формулювання таких норм (прийняття статуту місцевої громади);

• автономне (допоміжне щодо субординаційного і координаційного) - передбачає самостійне визначення особою власного варіанта законослухняної поведінки у сфері, не врегульованій правом, без порушення прав інших осіб, без вступу з ними у безпосередні стосунки (обрання власником квартири спеціально не обговореного в законодавстві способу її використання, якщо при цьому не порушуються права інших власників).