«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

• поведінкова як рівень досягнення безпосередньої (поведінкової) мети - поведінки адресатів, що відповідає нормам права (наприклад, зниження кількості порушень водіями на дорогах унаслідок підвищення рівня дисципліни);

• фактична як рівень досягнення опосередкованої мети - діяльність, вчинена відповідно до норм права (наприклад, зниження кількості нещасних випадків на дорогах як кінцевий результат, що настав завдяки досягненню поведінкової мети).

Ефективність механізму правового регулювання за часом досягнення мети (темпоральні цілі):

• найближча (законодавче забезпечення формування недержавних форм власності);

• перспективна (створення ринкової економіки).

Ефективність механізму правового регулювання за спрямованістю мети:

• прогресивна - спрямована на зміни, зумовлені новими суспіль- ними процесами або формуванням нової ситуації (приватизація квартир);

• «негативна» - спрямована на витіснення або зменшення явищ, небажаних для суспільства (ліквідація злочинів, пов’язаних із терористичними акціями).

Як складне явище, ефективність правового регулювання визначається співвідношенням людських, тимчасових, науково-технічних, матеріальних ресурсів і отриманих результатів. На показник ефективності впливають витрати, пов’язані з досягненням запланованого результату (короткий чи довгий строк виконання, численна чи невелика кількість залучених людських та витрачених матеріальних ресурсів тощо).

Визначення ефективності правового регулювання передбачає:

1) установлення чинників (юридичних, політичних, економічних, соціально-культурних, організаційних, ідеологічних, психологічних та ін.), що її забезпечують; 2) з’ясування засобів і способів, за допомогою яких вона (ефективність) перевіряється.

Юридичні чинники, від яких залежить ефективність правового регулювання, можна поділити на три групи:

1) стан нормативної основи правового регулювання, її досконалість: а) створення науково обґрунтованої і доступної для населення системи законодавства; б) здатність законодавства забезпечити узгодження реальних потреб та інтересів суб’єктів права, відносини між якими воно регулює; в) відповідність нормативно-правових актів та інших форм права соціально- політичним реаліям, ступеню відновлення суспільства, реальним можливостям здійснення закріплених у них норм права, їх захисту в суді; г) скорочення владних, імперативних методів регулювання за рахунок збільшення диспозитивних методів; д) чітке визначення видів юридичної відповідальності за порушення прав і свобод людини; є) наукове планування законів держави (межі правового регулювання) тощо;

2) стан правозастосовної діяльності, її якість: а) чітка предметна визначеність діяльності судових, контрольно-наглядових, правоохоронних та інших правозастосовних органів держави; б) освітньо-професійний рівень підготовки фахівців, котрі застосовують право; в) наявність правових стимулів (суб’єктивних прав, пільг, заохочень) для активного виконання професійного обов’язку; г) інструментально-технологічна забезпеченість проголошених цілей правового регулювання, налагодженість діючих процесуальних механізмів, які гарантують практичну реалізацію норм матеріального права; ґ) погодженість дій усіх відомчих установ з виконання правових рішень; д) тісний зв’язок діяльності правозастосовних органів з населенням; с) матеріально-технічна оснащеність правозастосовних органів та їх співробітників;

3) стан правової свідомості і культури суспільства: а) високий рівень правової інформованості громадян; б) відсутність розбіжностей між нормативною основою правового регулювання і моральними нормативами суспільства; в) усвідомлення принципу верховенства права як універсального, що інтегрує набуті правові цінності (правова законність, поділ влади, народний суверенітет, демократія, основоположні права і свободи людини, справедливий суд тощо) і має передаватися з покоління в покоління; г) морально-правова готовність до захисту своїх прав і свобод в судовому порядку та ін.

Ефективність правового регулювання більшою мірою залежить від моральних якостей кадрового складу фахівців (суддів, прокурорів, нотаріусів, слідчих), ніж від досконалості законодавства, оскільки фахівець, що застосовує норми права, зобов’язаний перебороти розрив між формальною загальністю закону й унікальністю кожного життєвого випадку. Це роблять за допомогою діалогових правозастосовних процедур і процесуальної професійної активності.

Розділ 13. НОРМИ ПРАВА В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

§ 1. Соціальні норми

Соціальні норми - система правил поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в певному суспільстві у зв’язку з виявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Це не просто правила, оскільки правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, наприклад, як математика, граматика, техніка й інші (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру. Це не стихійний (природний) регулятор, а свідомий, вольовий, нормативний.

Ознаки соціальних норм:

1) правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки вольового характеру, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені;

2) правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата;

У) загальнообов’язкові правила поведінки - мають наказовий характер;

4) забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).

Види соціальних норм за сферами дії: економічні (регулюють суспільні відносини у сфері економіки, тобто пов’язані із взаємодією форм власності, з виробництвом, поділом і споживанням матеріальних благ); політичні (регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов’язані з їх участю у боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із відносинами держави з іншими елементами політичної системи); релігійні (регулюють відносини у сфері релігії і між різними релігіями, специфічні культові дії, ґрунтуються на вірі в існування Бога); екологічні (регулюють відносини у сфері охорони довкілля); естетичні (регулюють відносини, що складаються в сфері прекрасного - моді, мистецтві) та ін.

Види соціальних норм за регулятивними особливостями:

• норми моралі (правила поведінки, які регулюють відносини з позицій добра і зла);

• норми-звичаї (правила поведінки, що стихійно склалися і повторювалися з покоління в покоління);

• норми права (правила поведінки, що сформувалися в суспільстві і офіційно визнані та забезпечені державою);

• корпоративні норми (правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських - некомерційних і комерційних) між їх членами.