«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

•безпосередні державні службовці: чиновники, у тому числі працівники патронатної служби;

• прості державні службовці: вчителі державних шкіл, працівники пошти, телеграфу та ін.

У деяких країнах, що належать до англо-американської сім’ї (типу) правових систем, найбільш численну групу службовців розглядають як публічну службу, а власне державну службу - як цивільну, що є різновидом публічної служби. Окрім цивільної служби, виділяють ще такі галузі служби: поліцейську, військову, судову, тюремну та ін. В Україні публічною службою вважається діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 15 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства).

Посада - первинна структурна штатна одиниця державного органу та його апарату, службові повноваження якої, їх обсяг і порядок виконання чітко визначені нормативними актами, посадовою інструкцією та штатним розкладом. У кожній країні існує номенклатура посад - перелік їх назв. На посаду особи можуть бути призначені або обрані з подальшим затвердженням.

Посадова особа (від лат. persona publica) - державний службовець, котрий займається управлінням, має публічно-правовий статус, здійснює державно-владні повноваження, видає певні правові акти та може бути притягнутим до підвищеної юридичної відповідальності.

Ознаки посадової особи:

1) виконує управлінські функції (в широкому розумінні) - працює в апараті державного органу, державної організації, органу місцевого самоврядування (за наявності громадянства і досягнення повноліття);

2) перебуває з державою в публічно-правових службових відносинах, є публічною особою, статус якої регулюється нормами публічного права;

3) юридично наділена державно-владними повноваженнями;

4) здійснює юридично значущі дії, встановлені нормативними актами і спрямовані на виникнення, зміну чи припинення правовідносин - приймає юридично обов’язкові рішення;

5) видає певні (визначені законодавством) правові акти обов’язкові для інших осіб - підлеглих і/чи не підлеглих по службі;

6) може бути притягнута до підвищеної юридичної відповідальності, в тому числі й за корупційне діяння (відповідає не тільки за свої дії по службі, але і за дії осіб, якими керує)[20].

Не може бути названий посадовою особою власник комерційної організації, оскільки посадова особа - людина, що обіймає певну посаду, а це передбачає наділення її визначеною компетенцією «ззовні». Відповідно до законодавства призначення на посаду відбувається сторонньою особою щодо того, хто призначається. Власник, у разі призначення себе на посаду, не є стороннім, отже, не є і посадовою особою.

Розділ 9. ДЕМОКРАТИЧНА, ПРАВОВА, СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА

§ 1. Поняття та ознаки демократичної держави

Демократична держава - форма держави, що ґрунтується на конституційному визнанні народу джерелом влади та реальному здійсненні народної влади через рівноправну участь громадян в управлінні загальнодержавними і місцевими справами, у контролі за державною діяльністю; виборності та змінюваності вищих органів державної влади; існуванні багатопартійності; забезпеченні прав і свобод людини й меншості відповідно до міжнародних стандартів.

Ознаки демократичної держави:

1) визнання народного суверенітету - влади народу як верховного носія і джерела державної влади;

2) рівноправна участь всього народу (а не тільки частини населення) в управлінні справами в суспільстві і державі безпосередньо (самоврядування) і через представницькі органи. Рівний доступ усіх до державної влади передбачає участь у формуванні органів держави, контролі за їх діяльністю, підтриманні постійного контакту з ними населення;

3) демократична процедура утворення органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів (загальне право голосу; рівність у виборах; таємне голосування; прямі (безпосередні) вибори, що передбачають змінюваність парламенту, президента, місцевих рад демократичним шляхом. У демократичній державі одні й ті ж люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимності цих органів. Потрібні змінюваність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівна можливість кожного реалізувати свої виборчі права;

4) політична свобода і рівність громадян перед законом і судом. Політична свобода означає свободу вибору суспільного ладу, форми правління, право визначати і змінювати конституційний устрій; забезпечувати захист прав людини. Вона ґрунтується на свободі економічній, різних формах власності, рівному доступі до власності та на багатоманітності культурного життя. Свобода має первинне призначення - на її основі можуть виникнути рівність і нерівність, але вона передбачає рівноправ’я, рівність громадян перед законом і судом, незалежно від тих відмінностей, які властиві окремим індивідам, і незалежно від тих стартових можливостей і ресурсів, які кожен з них має;

5) проголошення і реальна гарантованість основоположних прав людини і громадянина, тобто налагодженість юридичних інститутів та юридичних механізмів і процедур дієвого захисту особи від свавілля і беззаконня;

6) наявність систем самоврядування - місцевого самоврядування як особливого виду суспільного управління на місцях, здійснюваного територіальними спільностями громадян і органів, що ними обираються; професійних організацій; виробничих, громадських об’єднань за їх інтересами та ін. Особливість систем самоврядування виявляється у поєднанні суб’єкта і об’єкта управління, у спільній участі у прийнятті і реалізації рішень, визнанні над собою влади тільки власного об’єднання;

7) політичне й ідеологічне різноманіття (плюралізм) - наявність опозиції і плюралістичної політичної системи; існування низки політичних (у тому числі опозиційних) партій, різноманіття політичних думок - партійних та інших ідеологічних підходів до вирішення загальнодержавних і регіональних (місцевих) завдань. Виключаються державна цензура й ідеологічний диктат. Проте політичне й ідеологічне різноманіття має свої межі - забороняється створення політичних партій, програмні цілі і дії яких спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу, порушення цілісності держави, її незалежності та ін.;

8) ухвалення рішень волею більшості за обов’язкового додержання прав меншості, тобто поєднання волі більшості з гарантіями прав і свобод особи, котра перебуває в меншості - етнічній, релігійній, політичній; відсутність будь-якої дискримінації, що означає утвердження якісно нових принципів демократичного плюралізму - демократії консенсусного суспільства, тобто демократії «вирішальної меншості» (а не диктатури більшості, як-от: парламентської);

9) взаємна відповідальність держави і громадянина. Відповідальність держави виражається у недопущенні свавілля (з боку державних органів і їх посадовців) щодо громадянина, у вимозі утримуватися від вчинення дій, що порушують права і свободи людини, тобто у забезпеченні правової законності. У Конституції України підкреслено: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» (ст. 3). Людина відповідає перед людиною і державою за додержання законодавчо встановлених заборон і виконання обов’язків. Основним арбітром у можливих конфліктах між державою і громадянином є незалежний і демократичний суд;

10) правова законність як режим суспільно-політичного та державного життя, що виражається у додержанні приписів законів, у яких закріплені норми права, всіма суб’єктами політичної системи (вони ж - і суб’єкти демократії) і насамперед державними органами. Кожний орган держави, кожна посадова особа повинні мати стільки повноважень, скільки необхідно, щоб створити умови для реалізації прав людини, їх охорони і захисту. Державні органи і посадові особи не можуть приймати рішення на власний розсуд, за винятком, коли закон передбачає такі (дискреційні) повноваження і спосіб їх здійснення з правомірною метою - забезпечити людині адекватний захист від свавільного втручання влади. Правова законність передбачає прийняття правових законів, таких, що відповідають уявленням більшості населення про право як справедливу і рівну міру свободи та забезпечують їм рівні можливості та рівну свободу щодо реалізації прав, закріплених у конституції і законах.

Частину з цих ознак можна вважати й принципами демократії, котра завжди має державний характер. Принципи демократії складають і такі безперечні вимоги: поділ влади, гласність в діяльності держави, невтручання держави у приватне життя громадян тощо.

§ 2. Форми та інститути демократії в Україні

В Конституції України проголошено, що Україна є демократичною державою. Як у будь-якій демократичній державі, тут діють форми й інститути демократії, де форми демократії - це зовнішнє вираження демократії, а інститути демократії є виявом її форм.

[20] У ст. 55 Конституції України підкреслено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Законі України «Про звернення громадян» (02.10.1996) закріплено право громадян на оскарження дій посадових осіб державних органів і громадських організацій.