«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

За моделями ринкової економіки: 1) «позитивна держава» (США), у якій найменший ступінь втручання держави в економіку і соціальне забезпечення орієнтовано на додержання індивідуалізму і захист корпоративних інтересів (<соціальна політика держави виступає як засіб контролю); 2) «соціальна держава» («держава соціальної безпеки» (Велика Британія), у якій забезпечується гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (<соціальна політика держави виступає як засіб забезпечений повної зайнятості]); 3) «держава добробуту» (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя і встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайнятість (<соціальна політика держави виступає як засіб забезпечення «рівності, кооперації і солідарності»).

Усі моделі соціальних держав об’єднує ідея про пов’язаність економічного розвитку із соціальним вирівнюванням у тому сенсі, що економічний розвиток сприятиме соціальному вирівнюванню, а соціальне вирівнювання позитивно впливатиме на економічний розвиток.

Ідея про орієнтацію України на соціальну державу міститься в Конституційному договорі між Верховною Радою і Президентом України «Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття Конституції України» (08.06.1995). Тут, зокрема, підкреслюється, що договір гарантує соціальну спрямованість ринкової економіки. Чітке положення щодо необхідності побудови , в Україні соціальної держави міститься у ст. 1 Конституції України 1996 р. У ч. 1 ст. З Конституції України проголошено: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Формуванню соціальної держави в Україні можуть сприяти такі заходи: законодавче установлення обсягу соціальних послуг і їх державне гарантування; формування соціального законодавства на чолі з Соціальним кодексом; введення інституту омбудсмана (Уповноваженого Верховної Ради з прав людини) з соціальних питань; створення в судах загальної юрисдикції колегій із розгляду соціальних спорів та ін.

Прогнозувати успішний розвиток України можна тільки на шляхах оптимального поєднання принципів верховенства права (правової державності), демократизму, соціальної державності.

§ 7. Правова політика держави

Правова політика держави - це правова програма її діяльності, що ґрунтується на системі сучасних правових цінностей, принципів, теорій, концепцій і спрямована на вдосконалення правової системи, проведення правових реформ, підтримання правопорядку, забезпечення збалансованості взаємних прав, обов’язків і відповідальності держави, суспільства, особи. Правова політика держави є різновидом і складовою частиною єдиної соціальної політики держави поряд з економічною, зовнішньоекономічною, бюджетною, податковою, митною, монетарною, антиінфляційною, інноваційною тощо. Без такого зв’язку неможливо реалізувати різноманітні завдання і функції держави.

Як стратегія діяльності держави у сфері правового регулювання, правова політика є особливою формою вираження державної політики. Вона спрямована на забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства і його політичної системи, є способом узаконення, закріплення і здійснення політичного курсу країни, волі її офіційних лідерів і владних структур. Інші види політики можуть бути успішно здійснені тільки разом із правовою політикою.

Правова політика держави реалізується у трьох основних напрямках: 1) нормотворчість; 2) застосування права; 3) розвиток правосвідомості і правової культури населення. Елементи цих напрямків різноманітні: вдосконалення стратегії і практики законотворчості, чітке встановлення сфер правового регулювання, реформування судової системи, спеціалізація юридичної практичної діяльності, розробка й утвердження державного стандарту підготовки юриста, підвищення рівня правової інформованості населення, забезпечення механізму притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб у судовому порядку та ін.

Правова політика держави перебуває в постійному русі, динаміці, на неї впливає безліч факторів об’єктивного (економічних, політичних та ін.) і суб’єктивного характеру (імідж президента та ін.), що змінюються. Можливі нові аспекти її розвитку чи зміна пріоритетів на якомусь етапі. Проте у сутності своїй вона призначена бути стабільною: її основу повинні становити демократичні, гуманістичні принципи. Така стабільність політики, за всієї її рухливості, забезпечує за допомогою права надійність формування і функціонування правової системи суспільства.

Пріоритетами правової політики в Україні є першочергові завдання, які необхідно вирішувати тепер і в найближчій перспективі:

1) втілення принципу верховенства права, побудова правової держави, громадянського суспільства;

2) удосконалення законодавства і практики його застосування, тобто наближення правових текстів законів і практики їх реалізації до реальних потреб та інтересів людини в суспільстві;

3) створення надійної, відносно стабільної правової бази державних реформ;

4) підтримка самостійності і незалежності вітчизняної юриспруденції;

5) боротьба зі злочинністю;

6) створення системи правових засобів, спрямованих на боротьбу з корупцією;

7) зміцнення охорони і захисту прав людини;

8) подолання правового нігілізму й ідеалізму, підвищення рівня правової культури населення та ін.

Правова політика держави деталізується в її різних правових підсистемах (видах): кримінально-правова, судова, кримінально-виправна, правоохоронна, цивільно-правова, інформаційно-правова та ін. Вектором розвитку кожної з них є принцип верховенства права.

Правова політика держави відображена в програмно-правових документах (програма проведення правової реформи), проектах (проекти Конституції), концепціях (концепції цивільного, кримінального, адміністративного й інших кодексів), заявах, законодавчих актах, зокрема тих, які стосуються правозастосовної сфери, що є галуззю докладання праці юристів-професіоналів (суд, прокуратура, міліція, нотаріат та ін.).

Правову політику в Україні формують Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд, парламентські комітети, депутатський корпус, наукові установи, представницькі і виконавчі органи. У її формуванні беруть участь політичні партії, громадські організації, рухи, об’єднання, а також громадяни як через органи державної влади і місцевого управління, так і безпосередньо. Відповідальна роль у цьому процесі належить органам юстиції, судовим, прокурорським, слідчим та іншим органам, що мають значну правоохоронну, правозастосовчу і правовиховну практику. Вони не лише формують правову політику, а й виступають її реалізаторами.

Велику відповідальність у розробці та проведенні правової політики держави покладено на Міністерство юстиції України та його органи на місцях[24] як основні її генератори і координатори. Від ефективної роботи Міністерства юстиції України залежить організаційне забезпечення планування законопроектної роботи і роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, виконання рішень судів, роботи нотаріату й органів реєстрації актів громадянського стану, розвитку правової інформатизації, здійснення міжнародно-правової співпраці та ін.

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА ТЕОРІЯ ПРАВА ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ

Розділ 10. УТВОРЕННЯ ПРАВА В ДЕРЖАВНО- ОРГАНІЗОВАНОМУ СУСПІЛЬСТВІ. ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА

§ 1. Поняття і основні етапи (рівні) утворення права в державно-організованому суспільстві

Утворення права (правоутворення) - це складний, тривалий, багатофакторний соціальний процес формування (виникнення, розвитку і зміни) норм права, що починається з узагальнення соціальних відносин, поведінки, договорів тощо, в яких відображаються потреби й інтереси більшості населення відповідно до його розуміння свободи, рівності та справедливості, і завершується наданням їм певної форми (джерела) права з визначеним державним забезпеченням (реалізацією, охороною, захистом).

Публічні норми поведінки формуються саме в середовищі суспільства (відбувається процес соціальної нормативності), підставою для яких служить фактичний стан відносин, взаємно визнаний еквівалентний (рівнозначний) обмін діяльностями. Право утворюється в суспільстві як його соціальна, комунікативна практика у процесі вирішення публічних і приватних справ.

Правоутворення здійснюється коштом внутрішніх ресурсів суспільства через ритмічні імпульси свободи і порядку, що врівноважують, доповнюють одне одного та одночасно активізують у цій взаємодії рух до стану безпосередньої нормотворчості. Завершальним етапом утворення (формування) права є надання його нормам певної форми - законодавчого чи підзаконного акту, нормативно-правового договору, судового чи адміністративного прецеденту тощо. Право прагне втілитися в цих формах, щоб зберегти наступність у правовій системі.

Нормотворчі акти, насамперед закони, є віхами, розставленими на шляху правоутворення. Вони фіксують досягнутий рівень розвитку права, проте поступово застарівають, вимагають змін. Як тільки право, збагачене новими соціальними відносинами та їх нормативами, переростає рамки кодексів, законів, воно їх ламає. Настає пора створення нових законодавчих актів, нормативно-правових договорів, появи правових прецедентів, якими не тільки закріплюються нові позитивні правові відносини і гальмуються негативні, а й стимулюється подальший розвиток фактичних відносин у прогресивному напрямку. Отже, відбувається поступова трансформація фактичних соціальних відносин у правовідносини, соціальної поведінки в юридично значущу поведінку; договорів, не передбачених актами цивільного законодавства і укладених на власний розсуд, на офіційно санкціоновані тощо.

[24] Міністерство юстиції України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені у встановленому порядку Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, районні, районні в містах (містах обласного підпорядкування) управління юстиції, підприємства, установи й організації, що належать до сфери його управління.