Теорія права і держави: Підручник.: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

1) ради - мають представницький напрямок публічної владної діяльності, здійснюваний на сесіях тривалістю один день, які скликаються від одного разу на тиждень до одного разу на місяць. Можуть бути ради різних територіальних громад: сільські, селищні, міські, а також районні та обласні, що представляють загальні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст;

2) виконавчі комітети рад - мають виконавчий напрямок публічної владної діяльності, що здійснюється постійно. Ради та їх виконкоми поєднані в одне ціле одним керівником - головою ради.

Напрями діяльності органів місцевого самоврядування: нормотворча, правозастосовна, контроль за правозастосуванням, представництво інтересів місцевого населення.

Місцеве самоврядування в Україні здійснює владні дії через форми прямої участі громадян у реалізації функцій місцевого самоврядування - місцевий референдуму а також через діяльність (збори) територіальної громади - територіальної спільності людей, жителів села або добровільного об’єднання жителів кількох сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення - будинкові, вуличні, квартальні комітети й інші органи самоорганізації населення, що створюються сільськими, селищними, міськими радами з ініціативи їх жителів і відповідно цими радами наділяються частиною власної компетенції, фінансів та майна. Проте саме органи місцевого самоврядування виконують головні функції у місцевому самоврядуванні.

Спільне у діяльності місцевих державних органів і органів місцевого самоврядування: 1) здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність; 2) мають владні повноваження; 3) їх влада є публічною; 4) влада реалізується постійно і безперервно; 5) використовують у разі потреби засоби адміністративного примусу; 6) діяльність відбувається в нормотворчих і правозастосовних формах (видаються нормативні акти, приймаються індивідуальні рішення); 7) мають межі діяльності (відповідно до компетенції органів і посадових осіб), що встановлені законом.

Відмінне в діяльності органів місцевого самоврядування порівняно з місцевими державними органами:

1) є відносно самостійною публічною владою територіальної громади;

2) ґрунтуються на окремій формі власності - комунальній (муніципальній);

3) мають самоврядні територіальні межі дії;

4) мають самостійну систему владних суб’єктів (виконкоми, голови рад), що наділені певним обсягом владних повноважень;

5) здійснюють функції комунального (муніципального) управління, головним чином у сфері соціального життя територіальної громади (у тому числі виконують делеговані повноваження органами місцевого державного управління) на основі затверджених відповідними радами програм соціально-економічного і культурного розвитку та цільових програм з інших питань самоврядування;

6) спираються на власну нормативну базу - комунальне (муніципальне) законодавство.

Взаємодія місцевих державних органів і органів місцевого самоврядування. Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування (ратифікована Верховною Радою України в 1997 р.) органи місцевого самоврядування в Україні мають недержавний статус. У Конституції України місцевому самоврядуванню, як одній з основ демократичного ладу, присвячено спеціальний XI розділ. Не будучи складовою частиною системи державних органів, органи місцевого самоврядування водночас тісно взаємодіють з державними органами і являють собою форму участі громадян в управлінні державними і суспільними справами місцевого значення. Органам місцевого самоврядування законом можуть бути делеговані окремі повноваження місцевих органів державної влади. З питань, пов’язаних зі здійсненням цих повноважень, вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Принципи діяльності органів місцевого самоврядування: децентралізація управління; субсидіарність (зі сфери компетенції органів виконавчої влади виключаються і передаються у відання місцевого самоврядування повноваження, які можуть бути реалізовані на рівні територіальних громад); партнерство органів державної влади й органів місцевого самоврядування; гарантії прав територіальних громад (конституційні, законодавчі, судово-правові, адміністративні) та ін.

§ 10. Державна служба. Державний службовець і посадова особа

Державна служба - урегульована законодавством професійна діяльність осіб, котрі обіймають посади в державних органах, підприємствах, установах щодо практичного виконання завдань і функцій держави. Державна служба може бути поділена на два види:

1) цивільна служба - а) в державних органах (законодавчих, виконавчих, судових та ін.) та їх апараті {адміністративна служба - керівні ланки, які забезпечують діяльність апарату; патронатна служба - допоміжні ланки, які обслуговують діяльність керівних ланок: помічники-референти, консультанти, прес-секретарі тощо); б) в органах управління державних підприємств, установ;

2) мілітаризована служба (здійснюється зі «зброєю в руках») - а) військова - у Збройних Силах (у сухопутних, ракетних, військово-повітряних, військово-морських військах, військах протиповітряної і протиракетної оборони та ін.). В Україні військова служба здійснюється: 1) за екстериторіальним принципом (шляхом призову); 2) за контрактом (шляхом добровільного вступу); б) воєнізована, правоохоронна, правозахисна (в органах міліції, податковій міліції та ін.).

Проходження державної служби відображається в особистих справах, які веде кадрова служба відповідного державного органу і при переведенні державного службовця на нове місце передає за зазначеним місцем державної служби. На основі поняття «державна служба» виникло поняття «державний службовець».

Державний службовець - особа, котра обіймає посаду в державному органі та організації, здійснює в установленому законом порядку трудові функції на професійних засадах на основі трудового договору (контракту), одержує заробітну плату за рахунок коштів з державного бюджету відповідно до займаної посади і підпорядковується службовій дисципліні.

Ознаки державного службовця:

1) має необхідний рівень освіти;

2) обіймає посаду відповідно до кваліфікації і досвіду;

3) володіє інформацією як особливим предметом праці, за допомогою якої впливає на підлеглих (обслуговуваних);

4) підвищує кваліфікацію та своєчасно проходить переатестацію;

5) працює відплатно (одержує заробітну плату).

Залежно від характеру трудових функцій виділяють такі категорії державних службовців: керівники, фахівці, обслуговуючий персонал (технічний і допоміжний).

Розрізняють такі категорії державних службовців за публічно- правовим статусом:

• державні службовці, що мають публічно-правовий статус: посадові особи, службовий статус яких регулюється нормами адміністративного права: міністри, голови державних комітетів, обласних державних адміністрацій та інші державні службовці, на яких законами чи іншими нормативними актами покладено виконання організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій;

• державні службовці, що не мають публічно-правового статусу: непосадові особи, службовий статус яких регулюється нормами трудового права, встановлюється відповідно до трудового договору (контракту);