Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.
Насправді збіг прав людини і громадянина можливий далеко не завжди і не скрізь. Доцільно, щоб у Конституції і законах України були чітко прописані положення про права людини і положення про права та обов’язки громадянина.
§ 6. Поняття та ознаки основоположних прав і свобод людини і громадянина
Основоположні права і свободи людини - правові можливості (міра свободи) особи, здатні забезпечити її розвиток у конкретно- історичних умовах, що закріплені як міжнародні стандарти, загальні і рівні для всіх людей і гарантовані законами держави як невідчужувані.
Ознаки основоположних прав і свобод людини:
1) є правовими можливостями - сферою автономного існування людини у взаєминах з іншими особами, суспільством і державою, набутими на певному етапі історичного розвитку; показником соціального і правового рівня життєдіяльності людини як члена суспільства і суб’єкта права. Соціальний рівень життєдіяльності людини залежить від характеру і рівня соціально- економічного розвитку суспільства, членом якого вона є, і визначається сукупністю таких соціальних факторів: а) інтерес людини, справедливо збалансований з інтересами суспільства;
б) мораль суспільства, що переважає в певний період; в) ступінь досягнутої свободи певного суспільства і відповідність їй засобів, використовуваних державою (реалізація, забезпечення та обмеження) для захисту прав людини. Правовий рівень життєдіяльності людини, а отже, її правові можливості зумовлюються тим, що будучи соціальними, вони одночасно виступають своєрідними правовими благами, але не безмежними, а такими, які існують як міра свободи особи; формуються у процесі розвитку людства, є здобутком нагромадження, набуття людством правових цінностей;
2) належать їй від народження, є природними і не мають потреби в «дозволі» з боку будь-кого, зокрема держави. Вони визнаються зумовленими біосоціальною природою людини, пов’язуються з фактом народження та життя людини. Ст. 1 Загальної декларації прав людини ООН 1948 р. наголошує: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах». Права і свободи не обмежені територією держави (позатериторіальні) і національністю людини (наднаціональні), а належать їй вже тому, що вона є людиною, й покликані формувати і підтримувати в ній почуття власної гідності, індивідуальність;
3) є невідчужуваними: вони не можуть бути свавільно «забрані» владою держави, оскільки не «дані» нею. Це природні невідчужувані права. їх можна лише тимчасово обмежити в законодавчому порядку у певних конституційно передбачених випадках, як от: введення надзвичайного і воєнного стану, загроза суспільній і державній безпеці, основам конституційного ладу, здоров’ю населення, моральності суспільства тощо. Без прав і свобод людина не може існувати як суб’єкт права, вступати у відносини з іншою людиною, суспільством і державою. Якщо органи держави та місцевого самоврядування порушують права і свободи людини, то вони повинні нести відповідальність за законами. Зокрема, кожен має право на відшкодування коштом держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України);
4) є необхідними для задоволення основних потреб, без яких людина неспроможна нормально існувати і розвиватися. Це - життєвий достатній рівень для кожної людини і її сім’ї: достатнє харчування, одяг і житло; постійне поліпшення умов життя; справедливі і сприятливі умови праці, винагорода за працю, справедлива зарплата, право на пенсію та ін. Вони закріплені в ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, є результатом розвитку природних прав, мають конкретно-історичний характер, зумовлюються станом розвитку суспільства і держави;
5) є загальними і рівними для всіх людей, тобто даються в однакових «дозах» усім людям незалежно від національності, статі, релігії, політичних переконань, службового становища та ін. Люди рівні в гідності і правах, рівні перед законом і судом. Здійснення чимало прав і свобод залежить від можливостей суспільства - рівня його економічного, політико-соціального, духовно- культурного розвитку. Звичайно, рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, як і потреби самої людини;
6) закріплені як міжнародні стандарти, котрі повинні реально гарантуватися державою - принципи і норми про зміст і обсяг прав людини зафіксовані в юридичних актах і документах міжнародних організацій (або їх органів), є обов’язковими або рекомендаційними настановами для внутрішньодержавної юридичної практики; водночас вони слугують правовою основою для інших прав, які є не менш значущими, ніж основоположні. Основні міжнародні документи про права людини: Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийняті ООН у 1966 р., Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. тощо. Визнання, додержання, охорона і захист державами основоположних прав людини, закріплених у міжнародних актах, - показник того, що вони не тільки стали об’єктом міжнародного регулювання, але і є міжнародними стандартами, яких повинні дотримуватися усі країни, тобто є універсальними («вселюдськими»). Функціонують спеціальні міжнародні органи (Комітет ООН з прав людини, Європейський суд з прав людини та ін.), що спостерігають за додержанням і захистом прав людини.
§ 7. Види основоположних прав і свобод людини і громадянина
Терміни «права» і «свободи» поєднуються єдиною правовою природою суб’єктивного права, хоча вони не тотожні.
Термін «права» передбачає конкретні напрями діяльності людини, тобто вказує міру її можливої поведінки, закріплену в нормативно- правових актах (право на працю, право на освіту та ін.). Права гарантуються, забезпечуються державою.
Термін «свободи» підкреслює широкі можливості людини, не позначає конкретних результатів, а націлює на самостійний вибір індивідом варіанта своєї поведінки (свобода слова, свобода преси, свобода договору та ін.). Зазвичай гарантією свобод є лише невтручання держави у сферу їх реалізації.
Види прав і свобод людини і громадянина за сферою їх реалізації в суспільному житті. Громадянські (особисті) права і свободи - це природні, основоположні, невід’ємні права людини. Вони походять від природного права на життя і свободу, яке від народження має кожна людина, і покликані гарантувати індивідуальну автономію і свободу, захищати особу від сваволі з боку держави та інших людей. Ці права дають людині змогу бути самою собою у стосунках з іншими людьми і державою. Ці права є загальними, надтериторіальними і наднаціональними.
До громадянських (особистих) прав зазвичай належать можливості людини, необхідні для забезпечення її фізичної і морально- психологічної (духовної) індивідуальності. Відповідно до цього особисті права поділяють на фізичні і духовні. Фізичні права і свободи: на життя, особисту недоторканність і недоторканність приватного життя, свободу пересувань, вибір місця проживання, безпечне навколишнє природне середовище, житло та ін. Духовні права і свободи: на ім’я, честь і гідність, свободу думки (світогляду), свободу віросповідання.
У конституціях багатьох держав громадянські (особисті) права поєднуються в одну групу з політичними правами. Підставою для цього є переважно незалежність їх здійснення від ресурсів держави, а також спрямованість обох видів цих прав на забезпечення свободи особи в її індивідуальних і суспільних виявах.
Політичні права і свободи - можливості (свободи) громадянина брати активну участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських організацій політичної спрямованості. Це право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, право на утворення громадських об’єднань і участі в їхній діяльності, право звернення до органів держави, свобода демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода преси, радіо, телебачення та ін.
Економічні права і свободи - можливості (свободи) людини і громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися предметами споживання і основними чинниками господарської діяльності: власністю (право на власність) і своєю робочою силою (право вибору роду занять), використовувати її самостійно або за трудовим договором (право на працю), виявляти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (свобода підприємництва).
Аж до середини XX ст. найважливіші з цих прав - право на приватну власність (володіти, користуватися і розпоряджатися нею), на підприємницьку діяльність і вільне розпорядження робочою силою - зазвичай розглядали як фундаментальні, основоположні права особи і поєднували їх із правами особистими (громадянськими). У сучасних конституціях та інших нормативно-правових актах ці права частіше називають економічними і виділяють у відносно самостійну групу, однопорядкову з правами громадянськими (особистими), політичними.
Соціальні права і свободи - можливості (свободи) людини і громадянина бути соціально захищеним державою: право на отримання належної зарплати (стипендії); право на соціальне забезпечення у разі хвороби, каліцтва, втрати годувальника; право на охорону здоров’я та медичну допомогу; право на захист материнства й дитинства; право на соціальне страхування; право на відпочинок, право на гідний рівень життя; право на страйк та ін.
Культурні (гуманітарні) права і свободи - можливості (свободи) збереження і розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку. До них належать права на: освіту; вільний вибір мови спілкування, виховання, навчання і творчості; доступ до культурних цінностей; користування установами культури; використання вітчизняних і світових досягнень культури і мистецтва; вільну наукову, технічну і художню творчість; охорону інтелектуальної власності; інформацію про культурне життя.
До означених прав і свобод людини можна додати як самостійні екологічні, інформаційні тощо.
Соціальні, культурні і деякі економічні права визначають обов’язки держави забезпечити кожному нужденному мінімум засобів існування, соціальної заможності, тобто так звану соціальну безпеку, без якої неможливо підтримувати людську гідність, нормально задовольняти первинні потреби і духовний розвиток.
Існує також класифікація прав і свобод людини і громадянина залежно від спрямованості потреб щодо сфери суспільних відносин: фізичні (право на життя, охорону здоров’я, медичну допомогу та ін.); особисті (на вільний розвиток своєї особистості, на повагу гідності, на свободу думки і слова); політичні (право на громадянство, на свободу об’єднань у політичні партії тощо); економічні (право на власність, на підприємницьку діяльність та ін.); гуманітарні (право на освіту, свободу творчості, авторські права тощо); права на соціальний захист (зокрема, право на соціальне забезпечення, право на житло).
Класифікація прав і свобод людини: а) за способом здійснення - активні, пасивні; б) за суб'єктним складом здійснення - індивідуальні (право на свободу віросповідання, право на здобуття вищої освіти); колективні (право на створення політичних партій, свободу демонстрацій); змішані (індивідуально-колективні).
Права і свободи мають свій зміст (якість) і обсяг (кількість, що зумовлюється якістю). Обмеження прав і свобод припустимі тільки в тому разі і тією мірою, якою вони передбачені законодавством конкретної держави і відповідають нормам міжнародного права.
§ 8. Основні обов’язки людини і громадянина
Розрізняють загальносоціальні і юридичні обов’язки. Загально- соціальні обов’язки - суспільно визнана необхідність певної поведінки осіб (міра належного, корисного), що об’єктивно -зумовлена потребами існування і розвитку інших осіб, соціальних груп, націй, людства. Можна сказати, що загальносоціальні обов’язки є перепоною на шляху сваволі, хаосу - всього того, що заважає нормальному розвиткові громадянського суспільства.