«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ознаки правопорушення:

1) суспільна шкідливість (прогул) або суспільна небезпека (зазіхання на життя людини) поведінки - об’єктивна основна ознака, якою правомірна поведінка відрізняється від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб’єктивних прав і юридичних обов’язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку;

2) протиправність - здійснюється всупереч праву, є свавіллям суб’єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов’язків, що виходять із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

3) свідомо вольовий характер - визначається психікою людини, яка в момент вчинення правопорушення перебуває під контролем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добровільно. Відсутність вільного волевиявлення є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

4) дієвість - це завжди дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпорадному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об’єктом переслідування доти, доки вони не переросли у протиправні вчинки. Практика переслідування за інакомислення (опозиції) є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

5) винність - дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (або бездіяльністю) збитків суспільству і державі, містить доведену вину. Вина (від лат. culpa) - це психічне ставлення особи до свого діяння (бездіяльності) і його наслідків, виражене у формі наміру і необережності;

6) караність - дія, що полягає у застосуванні до правопорушника заходів державного впливу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень благ психологічного, організаційного або матеріального характеру. Однак їх застосування до правопорушника є не завжди реальним.

Відсутність зазначених ознак не дає змоги розглядати діяння як правопорушення. Так, заподіяння шкоди за відсутності вини не розглядається як правопорушення.

Види правопорушень різняться між собою ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), об’єктами зазіхання, суб’єктами, поширеністю, ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони, а також процедурами їх розгляду.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпеки та заподіяної шкоди:

• проступки (від лат. culpa levis - легка вина) - суспільно шкідливі протиправні винні діяння (дії або бездіяльності), що відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпеки;

• злочини (від лат. scelus) - суспільно небезпечні протиправні винні діяння (дії або бездіяльності), що відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпеки, бо посягають на найбільш значущі соціальні цінності (життя, здоров’я, власність, національну безпеку, громадський порядок тощо). Злочинами є тільки кримінальні правопорушення.

Види правопорушень за галузями права:

Конституційні правопорушення (проступки) - суспільно шкідливі протиправні вчинки, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, формі державного правління і устрою, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину (недодержання або перевищення конституційних повноважень, наприклад, видання органами місцевого самоврядування незаконних нормативних рішень; зловживання владою без ознак злочину тощо).

Адміністративні правопорушення (проступки) - суспільно шкідливі протиправні вчинки, які полягають у винній (умисній чи необережній) дії або бездіяльності, що посягають на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління тощо. Посягання на громадський порядок і порядок управління виражається у вчинках, що заважають здійсненню нормальної виконавчо-розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій. Переважно адміністративні проступки не пов’язані з виконанням службових обов’язків (порушення правил протипожежної безпеки, санітарних, митних правил, правил перетину кордону; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; несплата податків).

Цивільно-правові правопорушення (проступки) - суспільно шкідливі протиправні вчинки, які полягають у порушенні громадянами й організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб’єктами права та становлять для них матеріальну й духовну цінність (наприклад, невиконання зобов’язань за цивільно- правовим договором; поширення чуток, що принижують честь і гідність людини). Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють: договірні правопорушення - пов’язані з порушенням зобов’язань сторін цивільно-правового договору; позадоговірні (деліктні) правопорушення (від лат. delictum - порушення, провина) - пов’язані з недотриманням чи невиконанням вимог цивільно- правових норм.

Трудові правопорушення (проступки): а) дисциплінарні - суспільно шкідливі протиправні діяння, які полягають у невиконанні чи неналежному виконанні робітником, службовцем, солдатом, студентом виробничих, службових, військових або навчальних обов’язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку діяльності підприємств, установ, організацій (прогул, пропуски навчальних занять, запізнення на роботу та ін.); б) матеріальні - суспільно шкідливі протиправні вчинки, які полягають у винному нанесенні збитку підприємству, установі, організації через (навмисне чи необережне) заподіяння шкоди майну їх працівником.

У певну категорію правопорушень можна виділити ювенальні (дитячі) - це й адміністративне правопорушення, і злочин та ін.

Кримінальні правопорушення (злочини) - передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні винні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на права і свободи людини, власність, громадський порядок, довкілля, конституційний лад держави. Перелік злочинів міститься у Кримінальному кодексі України. Якщо протиправний вчинок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається. Якщо вчинок має всі ознаки, перелічені у кримінальному законодавстві, але є безпечним (тобто вчинок не заподіяв і не міг заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі), він також не може бути визнаний злочином.

Міжнародні правопорушення - діяння (дії чи бездіяльності) суб’єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов’язанням і заподіюють шкоду іншому суб’єкту, групі суб’єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству. За ступенем суспільної загрози ці правопорушення поділяються на: міжнародні злочини (работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.); міжнародні делікти (проступки) (порушення торговельних зобов’язань).

Різні види юридичної відповідальності перебувають у взаємодії. Одне й те саме діяння особи може спричинити різні види її відповідальності (наприклад, цивільно-правову і кримінальну). Одне й те саме діяння може спричинити застосування відповідальною ті до різних осіб (ухилення від сплати податків організацією може каратися податковою відповідальністю юридичної особи і одночасно адміністративною відповідальністю посадових осіб організації).

§ 6. Юридичний склад правопорушення

Юридичний склад правопорушення - це юридична конструкція, що складається із системи ознак (елементів) акта поведінки, необхідних і достатніх для кваліфікації його правопорушенням і притягнення правопорушника до юридичної відповідальності.

Юридичний склад правопорушення становлять такі елементи:

1. Суб’єкт правопорушення - фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною, тобто має здатність нести юридичну відповідальність. Деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролювати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздатність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації.

Суб’єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного - фізичні і юридичні особи, адміністративного - переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб’єктом кримінального правопорушення (злочину). Ним зазвичай є посадова особа підприємства, організації, установи або особа, що виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується спеціальним суб’єктом правопорушення. Суб’єктом міжнародного правопорушення може бути держава.

2. Об’єкт правопорушення - охоронювані нормами права суспільні відносини, соціальні блага, права і законні інтереси суб’єктів права, природне становище тощо, яким при здійсненні правопорушення заподіюється шкода. їх можна поділити на дві категорії: а) загальний об’єкт - система суспільних відносин, що ґрунтуються на загальнолюдських цінностях і охороняються правом (громадський порядок);

б) конкретний об’єкт - відносини, що виникають з приводу безпосереднього матеріального або нематеріального блага (власність, життя, здоров’я, честь, гідність).

3. Суб’єктивна сторона правопорушення - сукупність ознак, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків. Ознаками суб’єктивної сторони правопорушення є вина (основна ознака); мотив, мета (факультативні ознаки).