Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

Зловживання правом - особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у соціально шкідливих учинках суб’єкта права, у використанні недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом загального типу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права.

Ознаки зловживання правом:

1) наявність в особи суб’єктивного права (зловживати можна тільки суб’єктивним правом);

2) діяльність особи, що спрямована на реалізацію цього права;

3) використання цього права всупереч його соціальному призначенню і заподіяння цим використанням шкоди суспільним чи особистим інтересам; застосування таких форм його реалізації, що виходять за встановлені законом межі;

4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (їх додержання) або невиконання обов’язків (їх виконання), тобто невиразність протиправності поведінки як юридичної ознаки правопорушення;

5) юридичні наслідки не традиційні: відсутня юридична відповідальність, що характерна для правопорушення - юридична відповідальність настає тільки у разі встановлення факту зловживання суб’єктивним правом, а це можливо, коли зловживання правом заподіює істотну шкоду інтересам, що охороняються законом.

Будь-яке суб’єктивне право має межі, оскільки суб’єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах. Зловживання суб’єктивним правом - це використання суб’єктивного права з порушенням меж його дії, ненормальне (марне, незвичайне, шкідливе, аморальне) здійснення права, яке виражається в недозволених конкретних діях, що заподіюють шкоду іншій особі чи загрожують чужому праву.

Види зловживання правом за правовою кваліфікацією:

• правомірне (легалізоване, але аморальне чи недоцільне): явно не виходить за межі встановленого законом суб’єктивного права, зовні правомірне, однак виражається в соціально шкідливій поведінці правомочної особи - заподіює шкоду неохоронюваним законом відносинам (замовчування ЗМІ суспільно значущої інформації або передбачення в публікації судового рішення);

• протиправне (неправомірне, нелегалізоване): явно виходить за межі встановленого законом обсягу суб’єктивного права, є соціально небезпечним, винним діянням (журналіст, зловживаючи свободою ЗМІ, може здійснити такі злочини, як наклеп, образа, породження національної, расової або релігійної ворожнечі).

Види зловживання правом (в Англії і СІЛА зловживання правом термінологічно звучить як «шкідливість»): приватна сфера - задимлення території сусіда; розміщення на сусідній землі виробництва, що створює підвищений шум; публічна сфера - дії, що стосуються інтересів суспільства.

Види зловживання правом за галузевою ознакою: у сфері конституційного права («чорний піар», використовуваний у передвиборній агітації); у сфері сімейного права (фіктивні шлюби; зловживання батьківськими правами - заподіяння фізичної, психічної, моральної шкоди дитині); у сфері цивільного права (зловживання домінуючим становищем на ринку; підкуп службовців конкурентом; несумлінна реклама з метою створення умов для збуту товарів) та ін.

Види зловживання правами за їх субординацією в правовому регулюванні-. 1) зловживання матеріальними правами; 2) зловживання процесуальними правами (можливе на будь-якій стадії судового провадження).

Види зловживання правом за суб’єктивною стороною:

• необережне - вчиняється без наміру, але об’єктивно спричиняє настання шкоди (відмова члена сім’ї наймача житлового приміщення без наміру та будь-яких причин дати згоду на його обмін);

• навмисне - вчинене з наміром нашкодити іншій особі; найбільш відомим видом зловживання цивільним правом є шикана, що полягає у здійсненні навмисних дій в галузі договірних, зобов’язальних та інших цивільно-правових відносин з наміром заподіяти іншій особі майнову шкоду (зменшення або втрата доходу потерпілим) та моральну шкоду (зазіхання на гідність, ділову репутацію тощо).

При зловживанні суб’єктивним правом поведінка суб’єкта права полягає в створенні ситуації, яка лише має видимість законної. Особа, чиї права і законні інтереси порушені, почувається особливо неспроможною і беззахисною. Довести зловживання суб’єктивним правом дуже складно або просто неможливо. Залежно від обставин конкретної справи настають такі наслідки зловживання правом: визнання його наслідків недійсними, заборона дій, припинення здійснення суб’єктивного права без його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловживання правом входить до компетенції всіх державних органів. Стримування зловживання правом - це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними виявами правової поведінки, що завдають шкоди особі, суспільству, державі.

Зловживання правом слід відрізняти від перевищення прав (неналежного здійснення прав).

§ 4. Об’єктивно протиправне діяння

Об’єктивно протиправне діяння - протиправне соціально шкідливе діяння (дія або бездіяльність) особи, що не становить складу правопорушення, але здобуває негативне реагування держави у вигляді примусових заходів. Це, як правило, діяння неделіктоздатних осіб, а також невинні діяння деліктоздатних осіб (випадкові дії, що мають зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлені елемента вини - «казус»).

Об’єктивно-протиправне невиконання особою юридичного обов’язку щодо додержання встановлених заборон і виконання обов’язків є правовою аномалією. Зовні правові аномалії виражаються у конфлікті між волею суб’єкта права і волею, закріпленою в нормах права, але їх не можна зводити до правопорушень, хоч вони можуть перерости в них.

Ознаки об'єктивно протиправного діяння:

1) суперечність з нормами права;

2) наявність лише об’єктивних ознак такого діяння як правопорушення, насамперед шкідливості, що виражається в нанесенні шкоди інтересам, котрі охороняються і захищаються правом;

3) відсутність або суб’єкта правопорушення або/та суб’єктивної сторони (вини) і, отже, складу правопорушення. Так, заподіяння шкоди малолітньою дитиною не є правопорушенням, хоч юридичні наслідки полягають у застосуванні юридичної відповідальності до батьків або опікунів; заподіяння шкоди людиною, що перебувала у стані неосудності чи обмеженої осудності, не є правопорушенням, але передбачає застосування до неї примусових заходів медичного характеру;

4) негативне реагування держави шляхом застосування примусових заходів такого змісту: а) відшкодування матеріального збитку і моральної шкоди (визнання угоди недійсною з поверненням сторін до первиною майнового стану; примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння (віндикація); стягнення боргу). Такі заходи застосовуються не для засудження і перевиховання особи, котра невинно заподіяла шкоду, а для відновлення нормального стану правових відносин через стимулювання особи до виконання покладених на неї обов’язків; б) примусові заходи виховного впливу, наприклад, щодо неповнолітніх осіб - застосовуються як альтернатива кримінальної відповідальності; ці заходи не містять мети покарання внаслідок недієздатності неповнолітніх осіб, а спрямовані на їх перевиховання; в) примусові заходи медичного впливу - сприяють попередженню здійснення суспільно небезпечних діянь особами, котрі перебувають у стані неосудності або обмеженої осудності. Приклади: на підставі судового рішення примусове лікування хворого на наркоманію, який ухиляється від добровільного лікування або продовжує вживати наркотичні засоби; надання амбулаторної психіатричної допомоги; поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, у спеціальну лікувальну установу з метою обов’язкового лікування, що є попередженням здійснення нею суспільно небезпечних діянь.

Отже, об’єктивно протиправні діяння, тобто діяння неделіктоздатних суб’єктів (неповнолітніх осіб і осіб, визнаних судом неосудними) не кваліфікуються як правопорушення, оскільки вони не здатні усвідомити свою вину. Суб’єкт об’єктивно протиправного діяння не є суб’єктом юридичної відповідальності.

§ 5. Правопорушення: ознаки і види

Правопорушення - суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідальність згідно з чинним законодавством. Це особливий вид юридично значущої поведінки, що шкодить особі, суспільству, державі.