«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

§ 2. Принципи юридичної відповідальності

Принципи юридичної відповідальності - загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, які слугують основними засадами імперативного характеру, на підставі яких компетентні органи застосовують санкції правових норм до правопорушників з метою забезпечення правового порядку. Ці принципи є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні стійкі закономірні зв’язки.

Юридична відповідальність ґрунтується на принципах:

1) законності - полягає в тому, що юридична відповідальність настає: за наявності складу правопорушення; за фізичні діяння - дію чи бездіяльність (а не за думки, світогляд, особистісні властивості); за суспільно шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою[64]; за юридично заборонені діяння, тобто за діяння, що суперечать природі права і букві закону; за власні діяння правопорушника; відповідно до процесуальних норм; за рішенням компетентних органів, котрі визначені законом;

2) обґрунтованості - виражається: у встановленні самого факту здійснення правопорушником протиправного діяння як об’єктивної істини; встановленні інших юридично значущих фактів, пов’язаних з висновками про факт правопорушення і суб’єкта правопорушення. Принцип «презумпції невинуватості» потребує, щоб вина особи, котра притягується до відповідальності, була доведена і визначена у правозастосовному акті;

3) доцільності - полягає у відповідності обраного засобу впливу на правопорушника меті юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права), що вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від ваги правопорушення і властивостей правопорушника як особи, котра підлягає відповідальності; пом’якшення відповідальності і навіть відмовлення від застосування засобів відповідальності за наявності можливості досягти її цілей іншим шляхом;

4) невідворотності - полягає: в неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування засобів відповідальності за вчинені правопорушення; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відповідальності - презумпції невинуватості;

5) своєчасності - означає можливість залучення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто періоду, не занадто віддаленого від факту вчинення правопорушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступків встановлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів - від року до 10-15 років (залежно від ваги злочину та обставин справи). Закінчення терміну давності тягне за собою звільнення від юридичної відповідальності (згідно з адміністративним, кримінальним, трудовим законодавством);

6) справедливості - виявляється в такому: кримінальне покарання не встановлюється за проступки; при встановленні засобів покарання і стягнення не повинна принижуватися людська гідність; зворотної сили не має закон, що встановлює чи підсилює відповідальність, але не пом’якшує її (принцип відповідності покарання тяжкості вчиненого злочину); лише одне покарання встановлюється за одне правопорушення (принцип, що став аксіомою).

§ 3. Мета і функції юридичної відповідальності

Мета юридичної відповідальності - безперешкодне здійснення суб’єктивних прав та досягнення юридично значущого результату правомірною поведінкою суб’єктів (учасників) суспільних відносин. Мета юридичної відповідальності виражається у таких завданнях:

• запобігання правопорушенням і підтримання правопорядку;

• притягнення правопорушників до відповідальності;

• відновлення порушених прав;

• виховання в особи настанов на правомірну поведінку та підвищення правової свідомості суспільства;

• виправлення й перевиховання правопорушників. Мету юридичної відповідальності визначають її функції.

Функції юридичної відповідальності - основні напрями юридичного впливу на правопорушника та інших осіб з метою охорони й захисту правопорядку та виховання суб’єктів права, котрі вчинили або можуть вчинити правопорушення.

Основні функції юридичної відповідальності:

• охоронна (запобіжна) - полягає у попередженні правопорушень, їх профілактиці;

• захисна (відновлювальна) - полягає у відновленні незаконно порушених суб’єктивних прав, примусовій реалізації невиконаних юридичних обов’язків. Особливо виявляється у цивільно- правовій відповідальності (відновлення майнового права, відшкодування моральної шкоди);

• каральна (репресивна) - виражається у встановленні певних обмежень прав правопорушника, позбавленні його певних благ (матеріальних, нематеріальних) як кари за вчинення неправомірних соціально шкідливих діянь, що є водночас захистом від таких діянь особи і суспільства;

• виховна - полягає: а) у вихованні громадян в дусі поваги до закону; б) у виправленні й ресоціалізації засуджених; в) в інформуванні громадян (особливо тих, хто перебуває на межі правомірної і неправомірної поведінки) про виявлені, припинені, розкриті правопорушення задля того, щоб вони усвідомлено вели себе правомірно.

У разі застосування до особи примусових заходів карального (репресивного) характеру діє принцип презумпції невинуватості - припущення, згідно з яким обвинувачений вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. Це важлива конституційна гарантія охорони прав особи, що виключає необґрунтоване обвинувачення і осуд.

§ 4. Види юридичної відповідальності, їх засоби

За галузями права розрізняють такі види юридичної відповідальності.

1. Конституційно-правова (<юридична підстава - Конституція України, Закон України «Про Конституційний Суд України», Регламент Конституційного Суду України) - настає за вчинення конституційних правопорушень (порушення конституційної заборони; вчинення дій, що суперечать загальним принципам і змісту Конституції), спрямована на припинення зловживання владою, проведення профілактики її діяльності. Цей вид відповідальності - зі складними політико-правовими і морально-правовими властивостями, зумовленими боротьбою політичних сил у парламенті і державі.

Суб’єкти відповідальності: президент, уряд, парламент, орган конституційного контролю (в Україні - Конституційний Суд); органи і посадові особи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення, депутати, громадські об’єднання, виборчі комісії.

Суб’єкти притягнення: парламент, Конституційний Суд, президент, територіальна громада (виборці) тощо.

Засоби конституційно-правової відповідальності: усунення президента в порядку імпічменту, розпуск парламенту, недовіра і відставка уряду, відставка окремих міністрів, вираження недовіри депутатам та їх відкликання виборцями, визнання неконституційними актів чи окремих їх частин, призупинення актів виконавчих органів влади та інші. Так, до Голови Верховної Ради третього скликання і його перших заступників парламент України застосував санкції конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України. Постановами Верховної Ради України (від 21.01.2000, 13.12.2001) вони були відкликані з посад.

Правозастосовний акт -постанова, указ, рішення.

[64] Щодо винуватості діяння існують окремі винятки в цивільному праві, т. зв. «відповідальність безвинна» - обов’язок організацій і громадян, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (власники автомобілів, будівництва і т. п.), відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (якщо шкода не виникла внаслідок нездоланної сили або наміру потерпілого).