«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

1) розкриває зміст (смисл, мету) правових норм, виражених у приписах відповідного юридичного акта;

2) діє в єдності з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться; залежить від нього і, як правило, поділяє його долю;

3) є формально-обов’язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз’яснюються;

4) не виходить за межі норми, що роз’яснюється; становить уточнювальне судження про норму права, а не новий нормативний припис;

5) в ієрархії юридичних актів слідує за актом, положення якого розтлумачено, його місце серед юридичних актів визначається компетенцією органу чи установи, які його ухвалили;

6) приймається лише нормотворчими чи спеціально уповноваженими суб’єктами, установами - національними (наприклад, Конституційним Судом України) і міжнародними, чию юрисдикцію визнала держава (наприклад, акти Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини);

7) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз’яснення, інформаційний лист та ін.);

8) діє у просторі відповідно до простору дії витлумаченої норми права, а у часі може набувати як прямої, так і зворотної сили; межі його зворотної сили визначаються моментом набрання чинності юридичним актом, який тлумачиться.

За суб’єктами та обов’язковістю розрізняють такі акти тлумачення: акти нормативного і акти казуального тлумачення.

Акти нормативного тлумачення:

1) акти автентичного тлумачення - видаються тим самим уповноваженим нормотворчим суб’єктом, який прийняв даний нормативно-правовий акт («автор» видання і тлумачення норми права той самий);

2) акти легального (делегованого) тлумачення — видаються нормотворчим суб’єктом, якому офіційно делеговані повноваження щодо тлумачення норм права, виданих іншими органами. Акти як автентичного, так і легального (делегованого) тлумачення мають самостійне значення.

Акти казуального (індивідуального) тлумачення:

1) акти судового тлумачення - мотивувальна частина рішення суду; роз’яснення (лист, рекомендації) касаційного суду або наглядової судової інстанції, яка здійснює перевірку законності акта застосування норм права;

2) акти адміністративного тлумачення - акт про скасування вищим органом незаконного акта або рішення про результати розгляду скарги підвідомчої організації у зв’язку із застосуванням санкцій за порушення законодавства чи лист-роз’яснення законодавства у відповідь на запит.

Підстави класифікації інтерпретаційно-правових актів можуть бути й інші:

• за формою вираження: усні і письмові;

• за формою документа: постанови, рішення, ухвали, роз’яснення, висновки, інформаційні листи та ін.;

• за юридичною природою: інтерпретаційні акти нормотворчих органів (постанови Верховної Ради); інтерпретаційні акти право- застосовних органів (прокуратури, суду тощо);

• за галузевою належністю норми, яка тлумачиться: акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;

• за структурними елементами норми, яка тлумачиться: акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції.

ЧАСТИНА ДЕВ’ЯТА ТЕОРІЇ ЮРИДИЧНО ЗНАЧУЩОЇ ПОВЕДІНКИ І ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. ТЕОРІЯ ЮРИДИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Розділ 22. ЮРИДИЧНО ЗНАЧУЩА ПОВЕДІНКА

§ 1. Ознаки і види юридично значущої поведінки

Юридично значуща поведінка - це соціальна свідомо-вольова поведінка особи (дія чи бездіяльність), що передбачена нормами права і спричиняє або може спричинити можливі юридичні наслідки. Будь-яка поведінка суб’єктів права у сфері, урегульованій правом, є юридично значущою. Вона слугує формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування усякої професійної діяльності, здійснюваної в державі. Без поведінки (вчинків) у сфері дії права не відбуваються правовідносини, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки така поведінка виступає як юридичний факт, що визначає її характер: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна (правопорушення) - охоронних і захисних.

Поведінка за межами правового регулювання суспільних відносин є юридично нейтральною, не має юридичного значення.

Ознаки юридично значущої поведінки:

1) має соціальний характер - соціально корисна (правомірна поведінка) або соціально шкідлива (правопорушення), що впливає на розвиток суспільних відносин;

2) має свідомо вольовий характер, залежить від психічних властивостей особи, здатності усвідомлено контролювати негативні емоційні вияви і стримувати їх зусиллями волі, керувати своїми вчинками, тобто юридично значуща поведінка є вольовою стороною правосвідомості, за допомогою якої здійснюється процес перенесення правових норм, що містяться в нормативно-правових актах, правових прецедентах, нормативних договорах та інших джерелах (формах) права, у реальну поведінку: правомірну, неправомірну (об’єктивно протиправне діяння, зловживання правом);

3) зовні виражена у дії чи бездіяльності, що піддається правовому регулюванню. Дія безпосередньо впливає на відносини між суб’єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною) і складається з різних висловлювань, суджень і оцінок, що виражають внутрішній стан суб’єкта;