Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— О, звичайно поснідаю, — сказала вона. — А знаєте, я вже багато років уявляла собі, як я колись розмовлятиму з вами так, як зараз. Одного разу, роки два тому, коли я ніде не могла знайти роботу, я написала вам листа, але потім розірвала його. Розумієте, ми бідні Ковпервуди.

— Дуже погано, що ви його не відправили, — зауважив Ковпервуд. — І про що ж ви писали?

— Ну, що я дуже талановита і що я ваша двоюрідна племінниця. І якщо мені дадуть можливість виявити себе, з мене напевно вийде неабияка танцівниця. Але зараз я навіть рада, що не відправила того листа: тепер ми зустрілися, і ви самі побачите, як я танцюю. До речі, — продовжувала вона, не відводячи від нього погляду своїх променистих сіро-блакитних очей, — наша трупа буде виступати влітку у Нью-Йорку, і, я сподіваюся, там ви теж прийдете подивитися на мене.

— Якщо ви така чудова танцівниця, як ви виглядаєте, ви маєте викликати сенсацію.

— Подивимося, що ви скажете завтра ввечері. — Вона зробила рух, немов збираючись піти, але потім залишилась.

— Як, ви сказали, ваше ім’я? — нарешті запитав він.

— Лорна.

— Лорна Меріс, — повторив він. — І це також ваше сценічне ім’я?

— Так. Я деякий час думала змінити його на Ковпервуд, щоб ви почули про мене. А потім вирішила, що таке прізвище підходить більше для фінансиста, ніж для танцівниці.

Вони продовжували уважно розглядати один одного.

— Скільки вам років, Лорна?

— Двадцять! — просто відповіла вона. — Вірніше, виповниться двадцять у листопаді.

Запала тиша, повна значення. Очі сказали все, що можуть сказати очі. Ще декілька секунд — і Ковпервуд просто поманив її пальцем. Вона піднялася, швидко, наче танцюючи, підійшла до нього і кинулася в його обійми.

— Яка краса! — сказав він. — І прийшла до мене от так... чарівно...

Розділ 41

Коли наступного дня опівдні Ковпервуд розстався з Лорною, в його думках царювало сум’яття. Хоча напередодні його охопив жар, який і дотепер володів усіма фібрами його душі й усіма почуттями, він не забув про Береніс. Але як описати його стан? Чи можна припустити, що вогонь, який ніщо не стримує, не спалить будинок. Проте за цих обставин сил, які б стримували або хоча б могли стримувати Ковпервуда або Лорну від того, щоб віддатися чуттєвому потягу, не було. Одначе коли вона залишила його й пішла до театру, думки Ковпервуда повернулися у своє звичайне річище, і він задумався над аномальністю цієї ситуації одночасного існування в його житті Береніс і Лорни. Цілих вісім років його мучило жадання Береніс і водночас думка про її недосяжність, а останнім часом був увесь у владі її фізичної й духовної краси. І однак він дозволив цій менш витонченій, хоча справді чарівній силі іншої жінки затьмарити і навіть тимчасово витіснити все це з його душі.

Залишившись один у своїй кімнаті, Ковпервуд запитав себе, чи є в цьому його провина. Адже він не шукав цієї спокуси, вона сама прийшла до нього, і так несподівано. Крім того, йому завжди була притаманна схильність і навіть по­треба різноманітності вражень, переживань, джерел досвіду. Правда, він говорив Береніс у дні свого найвищого захоплення нею, і багато разів потім, що в ній втілене все омріяне впродовж його життя. І, власне, так він думав і зараз. І одначе тепер з’явилася ця невідпорна і переможна сила в особі Лорни, з властивими їй таємничими, владними чарами нового й незвіданого, з усім, що обіцяє жіноча молодість і краса.

Її зрадницька влада, говорив собі Ковпервуд, мабуть, краще за все пояснюється тим, що ця влада була сильніше людини і її намірів. Вона прийшла, запаливши жар у крові і зробила свою справу. Так було в нього з Береніс, а тепер так само вийшло з Лорною Меріс. Але одне Ковпервуд чітко розумів навіть зараз: захоплення Лорною ніколи не зможе перевищити його любов до Береніс. Вони були різними, він це усвідомлював і відчував. Різниця була як у їхніх характерах, так і в складу розуму і настановах. Майже однолітка Береніс, Лорна мала значно ширший і важчий життєвий досвід і задовольнялася тим, що могла здобути за допомогою її фізичної і суто чуттєвої вроди: славою, дарунками й оплесками, якими нагороджує публіка звабну й пристрасну танцівницю.

Темперамент і склад розуму Береніс був зовсім інший і відповідно зовсім інші запити: ширші, багатші, вони були продуктом суспільного й естетичного розвитку почуттів, який увібрав в себе впливи інших людей і країн. Як і Ковпервуд, вона насамперед керувалася розумом і художнім чуттям. Звідси та невимушеність і витонченість, з якою вона увійшла в атмосферу, звичаї і соціальні норми Англії. Вочевидь, попри всю жвавість Лорни і її хвилюючу чуттєву принадність, чарівність Береніс, її влада над Ковпервудом були, безсумнівно, глибше, міцніше. Іншими словами, її амбіції, бажання сприймалися як більш значущі. І коли Лорна піде з його життя — хоча Ковпервуду не хотілося зараз думати про це, — Береніс продовжуватиме займати в ньому своє місце.

Але ж, якщо віддати собі звіт, незрозуміло, як все це примирити? Чи зможе він приховати цей зв’язок, який йому зо­всім не хочеться одразу обривати? І якщо Береніс довідається про це, що переконливого він знайде у відповідь? Він думав про це, коли голився перед дзеркалом, приймав ванну й одягався, але так і на знайшов виходу.

Побувавши в театрі на виставі, Ковпервуд зрозумів, що Лорна Меріс не стільки талановита, скільки модна танцівниця — з тих, що кілька років блищать на сцені, а потім, при нагоді, виходять заміж за багатого чоловіка. Але зараз, дивлячись, як вона виконує танець клоуна, у широких шовкових шароварах і рукавичках з довгими пальцями, він знаходив її дуже звабною. У світлі прожекторів, що відкидають гігантські тіні, під акомпанемент вигадливої музики, вона співала й танцювала, зображуючи злого духа, який схопить тебе, якщо не вбережешся. Далі був танець язичеської жриці. У короткій туніці з білого шифону, що так вигідно підкреслювала красу її оголених рук і ніг, у вихрі обсипаного золотою пудрою волосся, перед ним була несамовита вакханка. А в наступному танці Лорна стала безневинною дівчиною, яка страшенно налякана і намагається зникнути від переслідувачів, що невблаганно насуваються на неї. Танцівницю викликали стільки раз, що дирекція змушена була втрутитися, аби зупинити її виходи на біс. Пізніше в Нью-Йорку вона прикрашала собою весь літній сезон, ставши символом любовного настрою міста.

Насправді, на подив і втіху Ковпервуда, про Лорну говорили нітрохи не менше, ніж про нього самого. Оркестри скрізь грали її пісеньки, її наслідували акторки в модних водевілях. Досить було з’явитися з нею, щоб пішли розмови, — це було головною складністю, з якою доводилося рахуватися Ковпервуду, адже ті самі газети щодня писали і про Лорну, і про нього. Це спонукало його діяти якомога обережніше і водночас доводило до повного відчаю. Адже Береніс могла прочитати про це або почути, чи хто-небудь шепне їй, що їх бачили на публіці, а їхній роман був у розпалі, і вони, звісно, хотіли якомога більше часу проводити разом. Натомість щодо Ейлін Ковпервуд вирішив відверто зізнатися, що зустрів у Балтиморі онуку свого дядька, дуже здібну дівчину, що виступає в театральній виставі у Нью-Йорку. Чи не має Ейлін нічого проти того, щоб запросити її до них?

Ейлін, яка вже читала про Лорну й бачила її зображення в газетах і журналах, зрозуміло, захотіла подивитися на неї і тому охоче погодилася послати запрошення. Але танцівниця здалася їй занадто гарною, занадто самовпевненою. Уже того факту, що вона сама розшукала Ковпервуда, сама познайомилася з ним, було вже досить, аби розізлити Ейлін і розбудити в ній старі підозри щодо справжніх мотивів Ковпервуда. Молодість — яку неможливо повернути. Врода — примарна тінь досконалості, що приходить і йде наче тінь. Але який спалах пристрасті вони можуть викликати! Ейлін без особливого задоволення водила Лорну по галереях і садах ковпервудів­ського палацу. Вона заздрила Лорні, розуміючи, що та має таке багатство, яке не має потреби в цих речах, тоді як самій Ейлін вони ні до чого, якщо їй бракує того, що має її молода гостя. Життя — там, де краса і бажання; де їх немає, там немає нічого... Ковпервуд жадає краси і вміє знаходити її. Його життя — це яскраві барви, слава, любов. А в неї...

Змушений удавати зайнятість, щоб уберегти свій новий рай, Ковпервуд вирішив знову використати Толліфера й одразу віддав розпорядження Центральній трастовій компанії про виклик того до Нью-Йорка. Він міг би відволікти Ейлін від думок про Лорну.

Толліфера, що саме весело подорожував до мису Нордкап у компанії Меріголд і її друзів, украй засмутив цей виклик до Америки, але він був змушений оголосити, що невідкладні фінансові справи вимагають його негайного повернення до Нью-Йорка. Повернувшись, він одразу включився в життя, намагаючись розважити себе, а заодно й Ейлін, коли до нього дійшли чутки про Лорну й Ковпервуда, що не могли його не зацікавити. Утім, хоча Толліфер і заздрив удачі Ковпервуда, він завжди намагався применшити, а то й взагалі заперечувати почуті плітки, аби захистити свого патрона від підозр з боку Ейлін.

На жаль, він прибув занадто пізно. У «Таун топікс» з’явилася стаття, що вже встигла потрапити на очі Ейлін і викликала в ній звичайну реакцію, піднявши із дна душі стару гіркоту від споглядання пороків свого чоловіка. І варто лише подумати, що людина, яку знає весь світ, з її надзвичайними досягненнями, дає привід усякій дрібноті, незрівнянно нижчій від себе, ганьбити й плямувати свою репутацію, тоді як він міг би досягти блискучого й бездоганного суспільного становища.

Єдиною втіхою для Ейлін слугувало те, що, якщо їй довелося ще раз пережити подібне приниження, то й Береніс Флемінг не уникнути його. Ейлін давно вже дратувала ця Береніс, що вічно стояла невидимою тінню між нею і Френком. Довідавшись, що нью-йоркський будинок Береніс пустує, Ейлін зробила висновок, що Ковпервуд, мабуть, забув і про неї: він очевидно не збирався їхати з міста.

Одним із приводів, якими Ковпервуд пояснював своє перебування в Нью-Йорку, був пов’язаний із номінацією і можливим обранням на пост президента Вільяма Дженнінгса Брайана; цей політичний баламут за допомогою своїх економічних і соціальних теорій, що йшли трохи врозріз із панівними в капіталістичному світі поглядами на те, як слід управлятися з грошима і розподіляти їх, шукав способи подолання нездоланної прірви між багатіями й бідняками. Як наслідок, торгово-промислові й фінансові кола Сполучених Штатів охопив панівний страх перед тим, що така людина справді стане президентом. Це дало привід Ковпервуду сказати Ейлін, що було б небезпечно залишити країну в цей час, оскільки від поразки Брайана, яке поставить усе на своє місце, залежить і його фінансовий успіх. Те саме він написав і Береніс. Однак Береніс дуже скоро засумнівалася в правдивості Ковпервуда, оскільки Ейлін відіслала примірник «Таун топікс» на нью-йоркську адресу Береніс і за деякий час той був доставлений у Прайорс-Коув.

Розділ 42

Із усіх чоловіків, яких дотепер зустрічала Береніс, лише Ковпервуд, завдяки своїй силі і досягненням, справляв на неї невідпорне враження. Але зараз вона не думала про чоловіків, не думала навіть і про Ковпервуда з атмосферою достатку й успіху навколо нього, і поринула в незвичайне, барвисте життя у Прайорс-Коув. Тут уперше в її житті її проблеми, пов’язані зі становищем у суспільстві, якщо не вирішилися, то принаймні тимчасово відступили, і вона могла вільно віддатися своїй украй егоїстичній і нарцистичній вдачі й скільки завгодно грати й позувати.