Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Життя в Прайорс-Коув минало в приємній самотності і байдикуванні. Вранці, після довгих годин, проведених у ванні, а потім перед дзеркалом, Береніс любила розглядати свої вбрання й вибирати собі костюм під настрій: от цей капелюх надає такий настрій, а ця стрічка — такий, сережки, пояс, туфлі і так далі. Часом вона всідалася перед своїм туалетним столиком і, зіпершись ліктем на його мармурову в золотавих прожилках дошку, схиляла голову на руку й подовгу розглядала в дзеркалі своє волосся, губи, очі, груди, плечі. З надзвичайною старанністю вона підбирала срібло, порцеляну, скатертини, квіти, незмінно піклуючись про те, щоб і стіл виглядав якомога ефектнішим. І хоч зазвичай лише її мати, економка місіс Еванс і покоївка Роза могли це бачити, вона сама була головним споглядачем. Береніс любила гуляти, коли сходила луна, у своєму маленькому, обнесеному стіною садочку, куди виходила її спальня, і мріяти; вона згадувала Ковпервуда, і нерідко її охоплювало бажання мати його поруч із собою. Утім, вона втішалася думкою, що коротка розлука готує надзвичайно радісну зустріч.

Місіс Картер нерідко дивувалася такій зосередженості на собі її доньки, не розуміючи, чому вона так часто прагне лишатися сама, тоді як світське суспільство з готовністю розкриває перед нею двері. Але незабаром їх самоту порушив лорд Стейн. Це сталося через три тижні після від’їзду Ковпервуда; Стейн їхав на автомобілі із Трігезала до Лондона і дорогою заїхав у Прайорс-Коув, начебто для того, аби глянути на своїх коней, а заразом і познайомитися з новими мешканцями маєтку. Особливо зацікавився він тоді, коли довідався, що опікуном дівчини був Френк Ковпервуд.

Після всього, що було сказано про Стейна між нею і Ковпервудом, Береніс, почувши про його приїзд, відчула неабияку цікавість; не без усмішки згадала вона при цьому про головні щітки із графськими гербами й про досить таємничі шпильки. Тим не менше вона вийшла до нього з посмішкою, впевнена у собі. Її ефектний туалет — біле плаття із блакитною стрічкою навколо талії, блакитна бархатка, що перехоплює пишне руде волосся, і блакитні туфельки — справив належне враження на Стейна. Схиляючись над її тонкою рукою, він подумав про те, що перед ним жінка, для якої кожна хвилина в житті повна глибокого змісту, і що честолюбний і могутній Ковпервуд вибрав цілком гідний об’єкт для опіки. Йому вдалося приховати цікавість у своєму погляді, але не захоплення.

— Сподіваюся, ви вибачите своєму хазяїнові це вторгнення, — почав він. — У мене тут декілька коней, яких я збираюся відіслати до Франції, і мені потрібно було глянути на них.

— Ми з мамою увесь час сподівалися познайомитися із власником цього чарівного куточка, — сказала Береніс. — Тут так добре — просто немає слів. І мій опікун містер Ковпервуд говорив мені про вас.

— Я йому дуже зобов’язаний за це, — сказав Стейн, зачарований її манерою триматися. — Що ж до Прайорс-Коув, то я ніяк не можу прийняти ваші похвали на свій рахунок: адже насправді це спадкове володіння, родинний скарб.

Його запросили на чай, і він залишився. Він запитав, як довго вони мають намір пробути в Англії. Береніс, одразу ж вирішивши бути з ним обережнішою, відповіла, що не знає: це залежатиме від того, наскільки їм з мамою тут сподобається. При цьому Стейн знову й знову поглядав на неї, кожного разу зустрічаючись з незворушним поглядом її синіх очей. Він тримався так просто, що й вона дозволила собі деякі, втім цілком безневинні, вільності, яких інакше б не допустила. Якщо він має намір подивитися своїх коней, то, можливо, їй також можна глянути на них?

Стейн з надзвичайним задоволенням погодився, і вони разом попрямували до вигону за стайнями. Він запитав, чи задоволена вона прислугою і порядком у Прайорс-Коув. Можливо, вона і її матінка побажають скористатися кіньми, щоб покататися в колясці або верхи? А, може, їй хочеться, щоб садівник чи управитель фермою щось змінили або переробили? На фермі, мабуть, занадто багато овець. Він уже подумував розпродати частину. Береніс одразу заявила, що вона обожнює овець і взагалі їй усе дуже подобається і вона не бажає ніяких змін. Тижні через два-три, сказав Стейн, він повернеться із Франції й по дорозі до Трігезала, якщо вони все ще будуть тут, знову відвідає їх. Можливо, і містер Ковпервуд приїде до цього часу. Якщо так, він буде дуже радий знову з ним зустрітися.

Це була явна пропозиція дружби, і Береніс вирішила витягти із цього все, що можна. Можливо навіть, що це початок флірту, — думка про таку можливість з’явилася в Береніс відтоді, як вона довідалася, що Стейн — хазяїн маєтку, де вони житимуть, і, можливо, майбутній партнер Ковпервуда. Коли він пішов, вона замріялася, викликаючи в пам’яті його високу струнку фігуру, бездоганний літній вовняний костюм, гарне обличчя, руки, очі. Його зовнішній вигляд, хода, манера триматися — все було повно шарму.

Але він зв’язаний діловими відносинами з Ковпервудом. І потім це фальшиве становище, у якому перебувають вона і її мати. Адже він може здогадатися! Він не полковник Гокс­бері й не Артур Тевісток, яких легко провести, як і всіх цих сільських священиків і старих дів. Це так само безсумнівно, як і те, що ні її, ні Ковпервуда не вдалося б у такому разі обдурити. Якщо зараз дати Стейну хоч найменший привід до флірту, він, мабуть, поведеться з нею, як з жінкою певного типу, якою вона, власне, і є, — однією з тих, ким можна поповнити перелік своїх перемог, зовсім і не думаючи про шлюб. Вона надто прив’язана до Ковпервуда й надто зацікавлена в його майбутньому, тож вона навіть думки не допускає про таку зраду. Це було б для нього занадто тяжким ударом. І, мабуть, він жорстоко відплатив би їй. Вона навіть задумалася, чи розумно взагалі зустрічатися зі Стейном.

Одначе одного серпневого ранку, коли вона, немов Нарцис, любувалася собою в дзеркалі, їй принесли лист від Стейна. Його грум із двома кіньми вже перебуває на шляху в Прайорс-Коув, сам він теж виїжджає з Парижа й хотів би, якщо вона дозволить, приїхати разом з ними. Береніс відповіла короткою запискою: зрозуміло, її матінка і вона сама будуть раді його бачити. При цьому Береніс відчула себе настільки схвильованою, що мимоволі задумалася і згадала про Ковпервуда, який саме в цей час насолоджувався чарами Лорни Меріс.

Стейн, хоч і поступався Ковпервуду проникливістю як фінансист, у царині почуттів був йому гідним суперником. Коли він по-справжньому кимось цікавився, він ставав настійливим і винахідливим. Він любив гарних жінок і, якими б справами не були зайняті його думки, завжди шукав усе нових і нових пригод. Побачивши Береніс, він одразу відчув приплив пристрасті. Він думав про неї, що перебувала у цьо­му чудесному куточку, одна з матір’ю, як про гідний об’єкт для його палких почуттів, однак, пам’ятаючи про Ковпервуда, розумів, що слід діяти обережно. Одначе, оскільки Ковпервуд жодного разу не згадав, що є опікуном Береніс, а вона живе зараз тут, у його будинку, то чому б йому, власникові маєтку, не навідуватися до неї й надалі, принаймні доти, доки він не дізнається більше? Отже, коли прийшов час їхати з Парижа, Стейн із задоволенням зібрався в дорогу, вирішивши якомога краще скористатися цим випадком.

Зі свого боку Береніс теж приготувалася до зустрічі. Вона надягла свою улюблену блідо-зелену сукню, поводилася менш офіційно і набагато грайливіше, ніж минулого разу. Чи гарно він провів час у Франції? Який кінь переміг — гніда з білою плямою навколо ока або більша воронá з білими ногами? Перемогла воронá. Стейн виграв приз у дванадцять тисяч франків, а заразом і декілька парі, — загалом тридцять п’ять тисяч франків.

— Досить, по-моєму, щоб перетворити на аристократів цілу родину французьких бідняків, — весело зауважила Береніс.

— Що ж, французи народ ощадливий, — сказав Стейн. — З такою сумою якийсь французький селянин цілком міг би вийти в аристократи, та й наш теж. У Шотландії, звідки походять деякі предки мого батька, схоже, це стало основою отримання графського титулу. — Він задумливо посміхнувся. — Перший граф Стейн, — додав він, — починав з меншими грошима.

— А от нинішній виграє стільки ж за одні перегони!

— Що ж, цього разу — так, але не завжди. Минулого разу перегони обійшлися мені вдвічі дорожче.

Вони сиділи на палубі плавучого будиночка і чекали, поки їм подадуть чай. Повз пропливла плоскодонка з веселою компанією, і Стейн запитав Береніс, чи каталася вона в його відсутність на байдарках або на човнах, — адже їх скільки завгодно на його човновій станції.

— О, так, — сказала вона. — Ми з містером Тевістоком і з полковником Гоксбері — знаєте, з тим, що живе біля Вімблдона, — обстежили всю ріку аж до Віндзора у тому напрямку, а у зворотному напрямку — далеко за Марлоу. Навіть говорили про те, щоб поплисти до Оксфорда.

— На плоскодонці? — поцікавився Стейн.

— Так, на двох або на трьох. Полковник Гоксбері хотів влаштувати подорож.

— Мій старий друг полковник! То ви знайомі з ним? Ми дружили ще в дитинстві. Але я давно не бачив його. Він, здається, був в Індії?

— Так, він мені розповідав.

— Але ж тут навколо Трігезала набагато цікавіше, — сказав Стейн, нехтуючи Гоксбері й Тевістоком. — Море з усіх боків, скелі. Це найбільш скелясте місце на узбережжі Англії — суворе, величне, а подалі — вересові зарості й болота, олов’яні й мідні копальні та старовинні церкви. Ви цим не цікавитеся? І погода чудесна, особливо зараз. Я б дуже хотів, щоб ви з матінкою приїхали до Трігезала. Там є гарна невеличка бухта, де я тримаю свою яхту. Ми могли б з’їздити на острови Сілли, — це лише миль тридцять звідти.

— Як чудово! І як це люб’язно з вашого боку! — сказала Береніс, думаючи, однак, про Ковпервуда і про те, як би він поставився до такого запрошення. — Мамо, як ця ідея прогулятися яхтою до островів Сілли? — запитала вона, заглянувши у відкрите вікно. — Лорд Стейн має яхту і свою пристань у Трігезалі, і він певен, що нам сподобається така прогулянка.

Вона продовжувала весело розмовляти, однак не без легкої нотки поблажливості в голосі. Стейн був здивований її байдужістю і неуважним ставленням до його запрошення, якого багато хто домагався б як найбільшої милості.

У вікні з’явилася місіс Картер.

— Ви повинні вибачити мою дочку, лорде Стейн, — сказала вона. — Вона дуже норовлива дівиця. Вона ніколи мене не слухалася, та й не тільки мене, а взагалі нікого. Ну, а що стосується мене, — тут місіс Картер подивилася на Береніс, немов запитуючи в неї дозволу, — по-моєму, ваша пропозиція дуже спокуслива! І я певна, що й Беві думає так само.

— А тепер давайте пити чай, — продовжувала Береніс. — А потім можете покатати мене на човні, хоча я, мабуть, віддаю перевагу байдарці. Або ж можемо прогулятися чи пограти у сквош до обіду. Я багато вправлялася і, мабуть, вже непогано граю.

— Мабуть, занадто спекотно для сквоша? — заперечив Стейн.