Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Отут він схопив ніж і з поважним виглядом поклав його на те саме місце.

— Ні, ні, не так! — закричав він, звертаючись до офіціанта, що розставляв келихи. — Бовдур! І коли тільки ти навчишся робити як треба? Дивися!

І, піднявши келихи, він поставив їх так само, як вони стояли. Потім трохи відступив, оглянув стіл критичним поглядом, опустився на коліна, подивився, примружившись — і пересунув маленьку лікерну чарочку на тисячну дюйма.

Зрозуміло, що під час цієї пантоміми всі присутні (крім Ібрагіма, котрий просто дивився на все це, витріщивши очі) посміхалися або навіть сміялися, особливо коли клоун почав повторювати за метрдотелем і ходити за ним слідом, ледь не наступаючи йому на п’яти, а той робив вигляд, що нічого не помічає. Врешті метрдотель вийшов, і клоун пішов за ним, але, повернувшись, крикнув:

— Отаке! Змова! Отаке!

— Непогана вистава! — зауважив Ковпервуд, звертаючись до мадам Резштадт.

— Адже це Грелізан із «Трокадеро», найдотепніший клоун у Європі, — сказала вона.

— Невже! — вигукнула Меріголд, чия думка про мистецтво комедіанта одразу підвищилася, варто було їй довідатися, що він знаменитий.

Ейлін, яка спочатку побоювалась за успіх своєї витівки, тепер так і сяяла від задоволення. Оскільки Ковпервуд по­хвалив її винахідливість, а заразом і Толліфера, тепер усе, що витворяв Грелізан, здавалося їй забавним, хоча компанія й завмерла злякано, коли клоун, увійшовши з великою срібною мискою, наповненою чимось яскраво-червоним, схожим на суп з томатом, раптом спіткнувся й упав. У повітря здійнявся, обсипаючи гостей, рій блискучих жовтогарячих конфетті, вміло підкинутих рукою клоуна, — пролунали вигуки подиву, верещання і сміх.

Клоун знову кинувся до буфетної, цього разу, щоб принести в цукрових щипчиках однісіньку грінку; увесь обід він то зникав, то з’являвся, зі стурбованим виглядом випливаючи за офіціантами і передражнюючи кожний їхній рух.

На десерт було подано щось схоже на суфле в мушлях. Під верхньою стулкою мушлі кожний виявив крихітну повітряну кульку із сюрпризом усередині; проколовши її виделкою, Ковпервуд знайшов ключі Лондона; Ейлін — усміхненого месьє Ришара у поклоні з ножицями в руках; мадам Резштадт — маленьку земну кулю, де пунктиром була нанесена лінія, що відзначала всі відвідані нею міста; Ібрагім — малюсінького коня з шейхом верхи на ньому; Толліфер — колесо мініатюрної рулетки з покажчиком на нулі; Меріголд — жменю іграшкових чоловічків: воїна, короля, денді, художника й музиканта. Ця вигадка викликала багато сміху; після кави Грелізан відкланявся під загальні аплодисменти, усе захлопали, а Ковпервуд і мадам Резштадт навіть закричали: «Браво! Браво!»

— Чудово! — вигукнула мадам Резштадт. — Я неодмінно напишу йому.

Потім, опівночі, у театрі «Гран-гіньоль» вони дивилися, як прославлений Лялут зображає по черзі всіх знаменито­стей дня. Після цього Толліфер запропонував відправитися до Сабіналя. І на світанку всі були впевнені, що ця ніч у Парижі була дивовижною.

Розділ 39

З усього цього Ковпервуд зробив висновок, що в Толліфері він знайшов людину навіть більш винахідливу, ніж він сподівався. Він просто талант, цей Толліфер. Варто трішки натякнути йому і, звісно, допомогти фінансово, і він створить навколо Ейлін ціле суспільство, у якому вона цілком може знайти втіху у випадку їхнього розлучення. Про це ще потрібно подумати. Адже, якщо Ейлін довідається про існування Береніс, вона, цілком імовірно, звернеться до Толліфера за порадою. І тоді доведеться відкупатися від обох. Оце так в халепу я вскочив! До того ж вихід Ейлін на світло суспільної сцени за майже постійної відсутності чоловіка спровокує розмови про те, де він проводить час, розмови, які врешті неминуче вкажуть в одному напрямі — Береніс. Мабуть, найкраще переконати Ейлін повернутися з ним до Нью-Йорка, а Толліфера залишити в Європі. Це на якийсь час позбавить його впливу, якого він, вочевидь, добився, і водночас попередить можливі плітки.

Виявилося, що Ейлін нічого не мала проти цієї поїздки. І на це були різноманітні причини. Вона побоювалася, що якщо вона відмовиться їхати, Ковпервуд візьме з собою іншу жінку або заведе когось в Нью-Йорку. Також ця поїздка мала справити сильне враження на Толліфера і його друзів. Адже ім’я Ковпервуда ніколи ще так не гриміло, і бути поруч із ним в якості визнаної дружини — неабияка відзнака. Але найбільше її цікавило, чи поїде за нею Толліфер, — адже ця поїздка може тривати півроку і навіть більше.

Тому Ейлін негайно повідомила Толліфера про свій майбутній від’їзд. Новина викликала в нього суперечливу реакцію, адже він думав про Меріголд, яка пропонувала йому відправитися на яхті до мису Нордкап. Часто зустрічаючись із нею останнім часом, він зрозумів, що, якщо й надалі виявляти їй увагу, вона, мабуть, зважиться на розлучення й вийде за нього заміж, а вона має власні чималі статки. Щоправда, він її не любив і продовжував мріяти про роман з якоюсь молоденькою дівчиною. І до того ж поставало питання про те, на що жити зараз і в найближчому майбутньому. Втрата нинішнього джерела надходжень покладе кінець його безтурботному існуванню. Він уважав, хоч і без найменшого натяку з боку Ковпервуда, що той захоче, аби він повернувся до Нью-Йорка. Але Толліфер розумів, що, поїде він або залишиться, його відносини з Ейлін дійшли до тієї точки, коли він повинен щось сказати їй про свої почуття, інакше його поведінка може здатися їй дивною. Він був певен, що Ейлін не піддасться на його визнання, але відчуватиме себе влещеною. І це виправдовувало такий крок.

Він саме зайшов до Ейлін після сніданку з Меріголд у барі мадам Джемі, коли вона повідомила йому цю новину.

— Он як! — вигукнув він. — Тож я залишився за бортом?

І він почав крокувати з кута в кут, удаючи стурбованість і розчарування.

— Що з вами? — серйозно запитала Ейлін. — Що вас турбує?

Вона помітила, що Толліфер трошки напідпитку, не настільки, аби позбавити його рівноваги, але достатньо, щоб затьмарити його настрій.

— Це дуже неприємно! — сказав він. — І саме зараз, коли мені почало здаватися, що наші стосунки можуть стати іншими.

Ейлін широко розкрила очі від здивування. Справді, ці її незвичайні стосунки з Толліфером починали набувати все більшого значення в її житті. Вона й сама не усвідомлювала, що прив’язалася до нього більше, ніж могла признатися в цьо­му собі. Однак, придивившись, як він поводиться в суспіль­стві Меріголд та інших, вона впевнилася, що — як вона висловилася і навіть не один раз — жінка не може бути спокійною за його вірність на відстані декількох кроків.

— Не знаю, чи відчуваєте ви це, — продовжував Толліфер, зважуючи кожне слово, — але наші стосунки — щось значно більше, ніж просто світське знайомство. Зізнаюся, коли я вперше зустрів вас, я цього не передбачав. Ви зацікавили мене як місіс Ковпервуд — жінка, з іменем якої зв’язувалося те життя, про яке я багато чув. Але після декількох бесід з вами в мене виникло інше почуття. Я прожив важке життя. У мене були свої зльоти й падіння, і, напевно, вони завжди будуть. Але в ті перші дні нашого знайомства на пароплаві щось навело мене на думку, що і вам, мабуть, це знайоме. Тому я й почав шукати вашого товариства, хоча, як ви самі бачили, чимало інших жінок могли б скласти мені компанію.

Він брехав із виглядом людини, яка ніколи не говорила нічого, крім правди. І ця вміла акторська гра справила враження на Ейлін. Вона підозрювала, що Толліфер з тих, хто ганяється за багатим приданим. Мабуть, так воно і є. Але якщо вона йому насправді не подобається, навіщо всі ці зусилля з його боку покращити її зовнішність і повернути їй колишню чарівність? Раптом вона відчула сильний емоційний сплеск — у її почутті змішалися і материнська ніжність, і воскресла молодість, і навіть бажання. Цей гульвіса просто не міг не подобатися: він був такий бадьорий, жвавий і, десь в глибині, ніжний.

— Але що зміниться від того, що я повернуся до Нью-Йорка? — з подивом запитала вона. — Хіба ми не можемо залишитися друзями?

Толліфер задумався. Він сказав про свої почуття, — і що тепер? Його не полишала думка про Ковпервуда. Чого б зараз хотів від нього Ковпервуд?

— Але ви тільки подумайте, — почав він, — ви зникаєте в найчудесніший час — червень і липень тут кращі місяці. І саме тоді, коли нас чекає стільки розваг!

Він запалив цигарку й налив собі випити. Чому Ковпервуд не натякнув йому: хоче він, щоб Ейлін залишалася в Парижі чи ні? Можливо, він ще зробить це, але тоді краще б йому поквапитися.