Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона цікавила Стейна все більше й більше, і тому він схильний був думати, що стосунки між Береніс і її опікуном — цілком нормальні. Адже Ковпервуду, мабуть, вже п’ятдесят п’ять, а то й шістдесят. А Береніс виглядає не старше вісімнадцяти-дев’ятнадцяти. Можливо, вона його незаконна дочка. З іншого боку, цілком можливо, що її молодість і краса зачарували Ковпервуда, і, осипаючи матір і дочку подарунками й усілякими знаками уваги, він попросту домагається прихильності Береніс. Спостерігаючи за місіс Картер, Стейн відчув якийсь неясний сумнів. Безумовно, вона дійсно рідна мати Береніс, вони так схожі одна на одну. І все-таки Стейн дивувався. Але зараз йому найбільше на світі хотілося відвезти Береніс у Трігезал, і, обмірковуючи, як це зробити, він сказав:

— Одне скажу вам, міс Флемінг: вас можна поздоровити з таким опікуном. На мій погляд, він — видатна, чудова людина.

— Так, це вірно, — відповіла Береніс. — Як цікаво, що ви тепер його компаньйон або, здається, збираєтеся стати компаньйоном.

— До речі, — запитав Стейн, — ви не знаєте, коли містер Ковпервуд повертається з Америки?

— Останній лист ми одержали від нього з Бостона, — відповіла вона. — І він пише про багато роботи в Чикаґо й в інших місцях. Справді, я не знаю, коли він може повернутися.

— Коли він приїде, я, сподіваюся, буду мати щастя бачити вас усіх у себе, — сказав Стейн. — Але ми так і не домовилися відносно Трігезала. Невже так обов’язково чекати повернення містера Ковпервуда?

— Думаю, що так, у всякому разі тижня три-чотири доведеться почекати. Мама негарно себе почуває, і їй хочеться посидіти тут у тиші й відпочити.

Вона підбадьорливо посміхнулася Стейну, але водночас подумала, що якщо Ковпервуд повернеться або навіть просто якщо написати або телеграфувати йому, усе влаштується. Їй самій дуже хотілося прийняти запрошення. До того ж її дружба зі Стейном, яку Ковпервуд заздалегідь схвалив, хоч вона й зав’язалася в його відсутність, мабуть, навіть допоможе йому вести справи із цим англійцем. Треба зараз же написати Ковпервуду.

— Але тижня через три ви зможете приїхати? — запитав Стейн.

— Я впевнена в цьому. І поїздка буде надзвичайно приємною для всіх нас.

І Стейн прийняв цю двозначну обіцянку як велику приємність. Адже, очевидно, що ця юна красуня-американка не має потреби ні в ньому, ні в Трігезалі, ні в його титулованих зв’язках. Вона була по-справжньому самостійною особистістю, і її належало приймати такою, якою вона є.

Розділ 44

Хоча Береніс була далеко не впевнена щодо того, чи розумно продовжувати дружбу зі Стейном, її розвитку почасти сприяв сам Ковпервуд своєю затримкою. Він уже повідомив — хоч насправді причиною цьому була Лорна, — що до завершення президентських виборів не зможе повернутися в Лондон. Якщо ж, завбачливо додав він, йому доведеться затриматися надовго, він викличе Береніс до себе в Нью-Йорк або в Чикаґо.

Хоч такий лист наводив на міркування, проте не викликав ніяких підозр. І, мабуть, нічого б не сталося, якби не газетна вирізка, надіслана Ейлін і отримана Береніс приблизно через тиждень після її розмови зі Стейном. Якось вранці, розбираючи пошту у східній спальні котеджу, Береніс побачила простий конверт, адресований на її нью-йоркську квартиру і пересланий у Прайорс-Коув. У ньому виявилося кілька зобра­жень, а також опис Лорни Меріс, і газетна вирізка зі статтею з «Таун топікс». У статті йшлося:

«У всьому місті тільки й говорять, що про всесвітньо відомого архімільйонера і його останнє захоплення, одну з найпопулярніших танцівниць сезону. За чутками, історія украй романтична. Як подейкують, цей джентльмен, що прославився своїми успіхами на фінансовій ниві в якімсь місті на Середньому Заході, а також своєю схильністю до молодих і гарних дівчат, зустрів в одному з віддалених міст нашої країни найвродливішу і нині найвідомішу служницю Терпсихори, зірку сезону, і нібито одержав над нею миттєву перемогу. Хоча цей меценат відомий своїм багатством і екстравагантними витратами та подарунками тим, кому пощастило привернути його увагу, він не став вимагати від неї, щоб балерина пі­шла зі сцени й поїхала услід за ним у Європу, звідки сам він недавно повернувся в пошуках капіталів для задуманої їм справи, а, мабуть, навпаки: через свою закоханість він вирішив залишитися тут. Європа кличе його, але найбільше у його житті фінансове підприємство може почекати, аби він міг поніжитися у світлі нещодавно відкритої їм зірки. Даремно франти в шовкових циліндрах юрбляться біля артистичних під’їздів, — приватний автомобіль миттєво уносить її до таких насолод, про які ми можемо тільки здогадуватися. У всіх клубах, ресторанах, барах тільки говорять про цей роман. Чим він закінчиться — сказати важко, але безумовно Європу не можна змушувати чекати нескінченно.

Прийшов, побачив, переміг!»

Спочатку Береніс була не стільки шокована, скільки здивована. Захоплене ставлення до неї Ковпервуда, те величезне задоволення, яке він начебто знаходив у її товаристві й своїй роботі, приспали її увагу, так що вона вважала, що принаймні зараз їй ніщо не загрожує. Але, вивчаючи зображення Лорни, вона одразу помітила, скільки чуттєвого вогню в цій новій фаворитці Ковпервуда. Невже це правда? Невже він знайшов іншу — і так скоро? Першою її думкою було, що вона йому нізащо не вибачить. Лише два місяці тому він називав її найчарівнішою жінкою в світі, говорив, що вона єдина жінка, якій не варто боятися чоловічої мінливості або суперництва жінки. І от він усе ще в Нью-Йорку й вигадує брехливі приводи, аби затриматися заради Лорни. І пише їй цю нісенітницю про президентські вибори!

Потроху її лють ставала дедалі більшою. Її блакитні очі захололи. Але зрештою здоровий глузд знову прийшов їй на допомогу. Що заважає їй пустити в хід свою найгострішу зброю? До її послуг Тевісток — він, звісно, чепурун, але має настільки помітне становище у суспільстві, що його разом з матір’ю часто запрошують навіть до двору. Є й інші, — відверто захоплені погляди багатьох помітних і цікавих чоловіків у цьому новому для неї суспільстві красномовно говорили: «Обери мене!» І, врешті, є ще Стейн.

Утім, скільки б Береніс не злилася на Ковпервуда в ці перші хвилини, в її думках не було місця для розпачу. Зрештою вона дорожить їм. Вони обоє встигли побачити, наскільки корисні одне одному. Вона була спантеличена, вражена, відчувала біль, гнів, але не думала про розрив. Хіба сумнів у тому, чи вдасться їй утримати його, змусити його забути колишні звички й потяги, не турбував її і раніше? У глибині душі вона допускала, що навряд чи. У найкращому разі подібність характерів і спільність інтересів, сподівалася вона, допоможуть їм зберігати якщо не ніжні, то хоча б вигідні для обох стосунки. А тепер... Невже їй доведеться сказати собі, що все — і так швидко — зі­йшло нанівець? Розмірковуючи про своє і його майбутнє, вона відкидала цю думку. Те, що було дотепер, було надто чудово.

Вона вже написала Ковпервуду про запрошення Стейна і мала намір дочекатися його відповіді. Але маючи перед собою такий доказ невірності Ковпервуда і незалежно від рішення про подальші стосунки з Ковпервудом, вона вирішила прийняти запрошення його світлості і всіляко заохочувати його ентузіазм. А далі вона побачить, як вчинити з Ковпервудом. Їй було дуже цікаво, яке враження справить на Ковпервуда відкрите залицяння до неї Стейна.

Тож Береніс написала Стейну, що її матінка почуває себе краще і їй корисно було б зараз перемінити обстановку, а тому вона з радістю приймає його повторне запрошення, отримане лише кілька днів назад.

Що ж до Ковпервуда, вона вирішила припинити йому писати. Вона аж ніяк не хотіла скомпрометувати себе стосунками зі Стейном і не робитиме нічого, що могло б повести до розриву з Ковпервудом. Краще почекати й подивитися, як вплине на нього її мовчання.

Розділ 45

Тим часом у Нью-Йорку Ковпервуд усе ще начебто повною мірою насолоджувався своєю новою пристрастю, але в глибині його свідомості була постійно присутньою думка про Береніс. Як це зазвичай з ним бувало, його суто чуттєві захоплення тривали недовго. У самій його крові було щось таке, що згодом незмінно припиняло — навіть несподівано й незрозуміло для нього самого — його інтерес до предмета недавнього захоплення. Однак після знайомства з Береніс він уперше в житті відчув, що тут він не буде переможцем і не тільки в суто чуттєвому плані, тож це може для нього бути ударом також у духовному плані. Береніс єдина з усіх жінок принесла в його життя не тільки пристрасть і кмітливість, але щось чуттєво пов’язане з красою і творчою думкою.

Ще дві обставини змусили Ковпервуда задуматися. Першою і найважливішою був лист від Береніс — вона повідомляла, що в Прайорс-Коув приїжджав Стейн і що він запрошував її з матір’ю до себе в Трігезал. Ця звістка дуже схвилювала Ковпервуда, адже він добре усвідомлював фізичну й інтелектуальну привабливість Стейна. Безумовно, Береніс може захопитися такою людиною. Чи не слід йому негайно покінчити з Лорною і повернутися до Англії, щоб перешкодити Стейну завоювати симпатії Береніс? Або почекати ще трохи, щоб до кінця насолодитися близькістю з Лорною, а заодно показати Береніс, що він зовсім не ревнує її до Стейна й анітрохи не боїться цього виняткового й гідного суперника, і цим показати їй, що з них двох у нього міцніша позиція.

На додачу до цього настрій Ковпервуда затьмарювала ще одна обставина. Зовсім неочікувано дуже серйозно занедужала Керолайн Хенд. З усіх попередниць Береніс Керолайн була йому найбільш близька. Вона й дотепер писала йому дружні, дотепні листи, запевняла його у своїй незмінній відданості і бажала йому успіху в його лондонському підприємстві. А тепер він одержав від неї коротеньку записку: Керолайн повідомляла, що їй мають зробити операцію апендициту. Їй хотілося побачити його хоча б на годину-дві. Їй так багато потрібно сказати йому. І оскільки він в Америці, то, можливо, він зможе приїхати. Відчуваючи, що це його обов’язок, Ковпервуд вирішив поїхати до Чикаґо й побачитися з нею.

Досі Ковпервуду ще ніколи в житті не доводилося сидіти у постелі якоїсь зі своїх коханих навіть при дріб’язковому захворюванні. Його в таких випадках не запрошували: усі його скороминущі романи були завжди пронизані відчуттям молодості, веселощів, краси. А тепер, приїхавши до Чикаґо й побачивши Керрі (так він називав Керолайн), що страждає від нестерпного болю, — її повинні були от-от відправити в лікарню, — він мимоволі задумався над тлінністю людського існування. Однією з причин, чому Керолайн попросила його приїхати, було також те, що вона хотіла з ним порадитися. Бо, якщо все скінчиться не дуже добре, сказала вона доволі бадьо­ро, вона просила його виконати одне її бажання. Вона мала в Колорадо сестру з двома дітьми, яку дуже любила, і хотіла перевести на її ім’я деякі облігації. Свого часу сам Ковпервуд порадив їй придбати ці облігації, і тепер вони лежали на її ім’я в його нью-йоркському банку.

Він поспішив перетворити на жарт її побоювання про смерть — адже він старше її на двадцять п’ять років, — але про себе він подумав, що все можливо. Звісно, вона може вмерти, як можуть померти і Лорна, і Береніс, і будь-хто. І насправді наскільки марною є боротьба, в яку він уступив у свої шістдесят років мало не з юнацьким ентузіазмом, а от Керолайн, у тридцять п’ять, страшиться того, що дуже скоро, можливо, для неї все скінчиться. Дивно. І сумно.

Одначе побоювання Керолайн справдилися, і вона померла за дві доби після того, як її привезли в лікарню. Почувши про її смерть, Ковпервуд розсудив негайно поїхати з Чикаґо, оскільки все місто знало, що вона була його коханкою. Однак перед від’їздом він послав за одним зі своїх чиказьких адвокатів і докладно пояснив йому, що і як по­трібно зробити.

І все-таки смерть Керолайн не виходила в нього з голови. Ця жінка була настільки живою, мужньою, дотепною, навіть коли вона їхала до лікарні. Останнє, що вона сказала, коли він пошкодував, що не зможе поїхати з нею: