Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти ж знаєш мене, Френку. Я сама собі найкращий акомпаніатор. Тільки не від’їжджай, поки я не повернуся. Мене ще вистачить на кілька дуетів.

Але вона не повернулася. А з нею назавжди пішли і його найкращі чиказькі спогади, — про час, коли він вів свою епічну боротьбу й уривав вільну хвилинку, щоб побачитися з нею. І от Керолайн не стало. Ейлін теж, по суті, пішла з його життя, хоча вона начебто й поруч. Пішла й Гейґенін, і Стефані Плейто, і інші. А він живе. Скільки йому ще залишилося? І його раптом охопило нестримне бажання повернутися до Береніс.

Розділ 46

Одначе відскіпатися від Лорни виявилося не так уже й легко. Як і Береніс, чи Арлет Вейн, чи Керолайн Хенд, чи будь-хто з багатьох його минулих чарівних подруг, Лорна була не позбавлена хитрощів. І мати своїм шанувальником видатного Ковпервуда надто лестило їй, щоб відпустити його без боротьби.

— Довго ти збираєшся бути в Лондоні? Ти часто мені писатимеш? Хіба ти не повернешся до Різдва? Або хоча б до лютого? Знаєш, уже вирішено, що ми залишаємося в Нью-Йорку на всю зиму. Кажуть навіть, начебто після цього ми поїдемо до Лондона. Ти зрадієш, якщо я приїду?

Вона сиділа в нього на колінах і шепотіла йому на вухо. Вона додавала, що, якщо приїде до Лондона, то не набридатиме йому там, як і тут у Нью-Йорку, адже вона розуміє: Ейлін, і там у нього стільки справ.

Але Ковпервуд, що думав про Береніс і Стейна, був іншої думки. Правда, Лорна здатна була подарувати йому справжній екстаз, але у спілкуванні, за своїми естетичними смаками, дипломатичними здібностями вона аж ніяк не могла зрівнятися з Береніс, і Ковпервуд уже почав відчувати цю різницю між ними. Треба покласти край цьому зв’язку, і зробити це рішуче.

Хоча після листа, у якому Береніс повідомляла про візит Стейна й натякала на те, що їй хотілося б з’їздити в Трігезал, Ковпервуд уже кілька разів писав і телеграфував їй, відповіді не було. Поступово він почав пов’язувати її мовчання із заміткою у «Таун топікс». Його телепатичне чуття підказувало йому не писати їй більше, а їхати до Лондона — і негайно.

І от одного разу вранці, після ночі, проведеної з Лорною, коли вона одягалася, щоб іти кудись на званий сніданок, Ковпервуд зробив перший крок до розриву.

— Лорна, — почав він, — я хотів поговорити з тобою. Я повертаюсь до Англії, і нам треба розстатися.

І, не звертаючи уваги на питання і заперечення, які вона іноді вставляла, він розповів усе правдиво, як міг, не згадуючи, звичайно, імені Береніс. Так, існує інша жінка. Він був щасливий з нею, і для нього зараз найголовніше, найнеобхідніше — зберегти їхні стосунки. Крім того, не можна забувати і про Ейлін і про специфіку його справ у Лондоні. Лорні не слід думати, що їхній зв’язок може тривати вічно. Це було прекрасно. І навіть зараз це прекрасно. Але...

Незважаючи на благання і навіть гіркі сльози Лорни, Ковпервуд говорив з нею, як король із колись улюбленою, але тепер уже набридлою фавориткою. Вона сиділа немов у якомусь заціпенінні, глибоко уражена, пригнічена, засмучена. Невже все так швидко скінчилося? І однак, дивлячись на Ковпервуда, вона розуміла, що це так. Адже за весь час, що вони провели разом, хіба він хоч раз сказав їй, що любить її, що це триватиме завжди. Він не з тих, хто говорить такі речі. Так, але ж її врода, її талант, — хіба можливо, щоб чоловік, навіть такий, як Ковпервуд, одного разу спробувавши блаженство її кохання, був у силах розстатися з нею? Як він може про це говорити? Він — Френк Ковпервуд, її двоюрідний дядько, людина, рідний їй по плоті й крові, і — її коханець!

Але от він стоїть перед нею, рішучий, серйозний, холоднокровний — коханий і кат — і говорить, що, звісно, їх зв’язують кровні узи, і вона йому глибоко до вподоби, тож не йдеться про повне припинення знайомства. Але коханцями вони більше не будуть.

І він поставив на своєму. Щоправда, в останні дні перед його від’їздом вони мали ще декілька довгих розмов: Лорна доводила, що Ковпервуд все ж таки повинен зустрічатися з нею як з родичкою, і вона ніяк не втручатиметься в його життя, на що він відповів, що побачить. Одначе його думки вже були повністю зайняті Береніс. Він досить добре знав її і розумів, що навряд чи вона піде від нього, навіть довідавшись про Лорну. Але вона може відчути себе вільною від усяких зобов’язань, і тоді він втратить її дружню підтримку і прихильність. А ще цей Стейн... Слід поквапитися, адже Береніс фактично не залежить від нього. Треба якомога швидше помиритися з нею.

Тільки покінчивши з усіма приготуваннями і не раніше, Ковпервуд вирішив сказати Ейлін, що вони вертаються до Лондона. Якось увечері, прийшовши додому, щоб повідомити її про це, він стикнувся на порозі з Толліфером. Ковпервуд люб’язно привітав його і, запитавши раз-другий про те, як той проводить час у Нью-Йорку, немов між іншим зауважив, що вони з Ейлін за день-два повертаються до Лондона. Цього було цілком достатньо, щоб Толліфер зрозумів, що і йому слід їхати, і цій звістці він надзвичайно зрадів. Адже тепер він може повернутися до Парижа і, мабуть, до Меріголд Брейнерд.

Але ж до чого легко й спритно влаштовує свої справи ця людина! Одночасно розважається з Лорною у Нью-Йорку, чорт його зна з ким за кордоном, і одразу віддає розпорядження Ейлін і йому, Толліферу, — і вони їдуть за ним до Лондона або на континент! І завжди зберігає однаково незворушний вид, що так вразив Толліфера, коли він уперше його побачив. А от він, Толліфер, вислухавши цей несподіваний наказ, зобов’язаний ламати всі свої нинішні плани, аби уможливити і зробити приємною його рішучу і невпинну ходу по життю!

Розділ 47

Тим часом Береніс чотири дні наприкінці вересня насолоджувалась мальовничою природою й слідами історії в Трігезалі. Стейн запросив до себе на цей час містера й місіс Вейлер, веселу й приємну пару, що жили у маєтку поруч, а також Воррена Шарплеса, процвітаючого власника бага­тьох рибопромислових підприємств у цій частині країни, що давно вже перейшов з розряду ділків у джентльмени. Усі троє мали допомагати хазяїнові розважати місіс Картер.

Як виявилося, Стейн не збрехав, коли говорив їй, що приділяє розвагам не менше уваги, ніж справам. Іншими словами, він уміє брати від життя все, що можна. Стейн любив і свій маєток і його околиці — безкраю, порослу вересом рівнину, що подекуди межувала з лісами, а з іншого боку спускалася до обмілин і стрімчаків порізаного бухтами західного узбережжя Англії. Він намагався якомога більше часу проводити з Береніс, водив її в поля дивитися на гігантські камені, що височіли рядами або утворювали кола: мабуть, їм поклонялися в давнину друїди або інші жерці — вони справляли враження таємничості й первісної суворості. Він розповів Береніс про мідні й олов’яні копалини, що існували тут іще до римського завоювання, про великі рибальські флотилії, що виходили у відкрите море із затоки Сент-Айвз і з Пензанса, що в затоці Маунтс, і про прадавнє плем’я, що досі живе в околишніх селах, — у нього самого в маєтку є кілька людей із цього племені, що говорять майже забутою нині мовою. У затоці Маунтс стояла на причалі яхта Стейна, достатньо велика, щоб прийняти, як переконалася Береніс, не менше дюжини осіб. А з найвищого пагорба на околицях Трігезала можна було побачити Ла-Манш і протоку Св. Георга.

Береніс скоро помітила, що Стейн пишається цим диким краєм не менше, ніж своїми володіннями в ньому. Саме тут він почував себе справжнім лордом — усіма визнаним і шанованим. Береніс задавалася питанням, чи не потягне його осісти в рідному гнізді, коли він стане врешті цілком розсудливим. Її, однак, така перспектива не спокушала. Адже тут занадто голо й дико, хоч Береніс і захоплювалася цією первісною красою. Трігезал-Хол — довгий, сірий, похмурий будинок — рятувала в очах Береніс лише пишність внутрішнього оздоблення: яскраві портьєри і килими, старовинні французькі меблі, картини старих французьких і англійських майстрів і цілком сучасне електричне освітлення й водопровід. Найбільше Береніс була вражена і навіть трохи приголомшена бібліотекою, яку графи Стейни збирали з покоління в покоління понад півтора століть, і тепер це був справжній скарб.

Упродовж візиту до Трігезалу, під час якого вони каталися на яхті, купалися, улаштовували пікніки на березі моря, серед скель, Береніс усе більше дивувалася Стейну: у ньому відчувалася якась грубувата простота, що дивно контрастувала з його любов’ю до розкоші й комфорту. Він був спритний і сильний — з легкістю міг підтягтися на руках шість разів підряд, ухопившись за сук якогось дерева, Також він виявився відмінним плавцем: навіть коли по морю ходили високі хвилі, Стейн наважувався запливати так далеко, що Береніс могла лише зі страхом і здивуванням стежити за ним очима. Він постійно допитувався, як вона ставиться до всього, що йому подобається, і дуже радів, якщо їхні думки збігалися, і невтомно придумував для Береніс різні нові розваги, чим можна буде зайнятися у майбутньому.

Одначе яким би чарівним і цікавим не був Стейн, — тим більше, що зараз їй хотілося відплатити Ковпервуду за невірність, — Береніс вирішила, що йому все ж таки не вистачає кипучої енергії Френка. Стейна не оточував ореол влади і великих справ. Йому досить було солідного становища без оглушливого ревіння фанфар і реву юрби, що супроводжують видатних людей у їх творчому русі. Але ж саме за це вона схилялася й завжди схилятиметься перед Ковпервудом. Зараз він не з нею, він захоплений іншою жінкою, і в розлуці образ його немов потьмянів, — і все-таки вона постійно думає про нього навіть тепер, коли вона зворушена чарами м’якішої і менш енергійної особистості Стейна. Але, можливо, їй доведеться побороти в собі потяг до Ковпервуда й спрямувати всі зусилля на те, щоб, одружившись зі Стейном або ще кимось, завоювати міцне становище в суспільстві? Так, їй хотілося б здобути хоч якусь міру надійності. Хто знає, на що наважиться Ейлін, якщо довідається, що Береніс в Англії і з Ковпервудом? А можливо, вона вже знає. Береніс була майже впевнена, що це Ейлін надіслала їй статтю з «Таун топікс». А минуле матері — хіба вдасться вічно приховувати його? Однак сумніватися в тому, що Стейн справді захопився нею, не доводилося. Можливо, він одружиться з нею, якщо вдасться приховати деякі речі. Можливо, навіть якщо йому все стане відомо, він постарається допомогти їй приховати те, що може зашкодити їхньому щастю.

Якось вранці, коли вони повертались зі Стейном після прогулянки верхи по його пустельним володінням до Трігезалу, Береніс запитала себе, наскільки міцно він зв’язаний традиціями й звичаями свого класу і чим він готовий пожертвувати заради того, щоб утримати ту, кого він справді кохає.

Розділ 48

Лондон. Звичайний галас із приводу повернення містера й місіс Ковпервуд. Береніс із отриманих раніше телеграм уже знала про його приїзд, а Ковпервуда в цей час цікавило тільки одне — примирення з Береніс і її любов.

І надзвичайно задоволений Стейн, тому що поки Ковпервуд був відсутній, він значно просунувся не тільки в справах, пов’язаних із будівництвом метрополітену, але й у завоюванні симпатій його підопічної. Сказати правду, Стейн був наполовину закоханий. Він кілька разів побував у Прайорс-Коув вже після візиту Береніс. Надія на успіх підстьобувала його, спонукала до того, аби бути настійливим. Можливо, він виграє цей приз. Можливо, Береніс полюбить його і погодиться стати його дружиною. Навряд чи Ковпервуд буде проти. Це зміцнить їхні ділові відносини. Звісно, треба буде побільше дізнатися про Береніс і про її справжні стосунки з Ковпервудом. Поки що Стейн не потурбувався довідатися. Але навіть якщо минуле Береніс і не бездоганне, вона все одно найчарівніша жінка, яку він колись зустрічав. І, безперечно, вона не намагалася принадити його; сам він настійливо переслідував її.

Що ж до Береніс, то її водночас і радували й тривожили дві обставини: перша — те, що Стейн, схоже, сильно зацікавився нею, і друга — що після її візиту до Трігезалу він, поміж іншого, запропонував влаштувати восени прогулянку на його яхті «Айола», на яку він хотів запросити її з матір’ю, а також подружжя Ковпервудів. Можна буде заїхати в Каус — там у цей час, цілком імовірно, будуть король Едуард і королева Олександра, і Стейн буде щасливий представити своїх гостей їх величностям, — адже король із королевою старі друзі його батька.

Почувши ім’я Ейлін, Береніс похолола. Бо якщо Ейлін поїде, то вже ні сама Береніс, ні її матір поїхати не зможуть. А якщо Ейлін відмовиться, доведеться якось правдоподібно пояснити Стейну її відсутність. Якщо ж вони з Ковпервудом приймуть запрошення й поїдуть разом, їм колись треба якось дійти згоди, хоча б дипломатичної, якщо не вдасться досягти повної гармонії. А саме цього Береніс зараз і не хотіла. Врешті, не поїхати з Ковпервудом або, навпаки, поїхати без нього, може означати, що вона виключає його зі свого життя. А це знов-таки тягне за собою пояснення, перебудову їхніх стосунків і, можливо, з фатальними для обох наслідками.

У стані образи на Ковпервуда, в якому перебувала Береніс, вона не хотіла щось вирішувати зопалу. Скільки б вона не мріяла про Стейна, було цілком очевидно, що без доброї волі Ковпервуда їй не виплутатися з незліченних ускладнень, що їй загрожують. Якщо він розгнівається, він миттєво знищить її. Якщо ж він до неї збайдужіє, її знищать Ейлін та інші. Знову й знову обмірковуючи все це, Береніс зрозуміла, що і за своїм характером і за поглядами на життя Ковпервуд їй ближ­чий за Стейна. З ним вона сама стає сильнішою. І зважуючи всі моменти, пов’язані зі Стейном, вона приходила до висновку, що у головному він не може зрівнятися з Ковпервудом — в енергійності, винахідливості, природності погляду на життя. Саме це, а не що інше, змусило Береніс усвідомити, що вона хоче бути тільки з Ковпервудом і ні з ким більше, хоче чути його голос, бачити його, відчувати його невичерпну енергію, його безстрашність перед життям. Коли він поруч, її сили потроюються, а що буде з нею без його підтримки? От чому Береніс не давала остаточної відповіді Стейну, посилаючись на те, що її опікун буває інколи впертим, і не можна сказати заздалегідь, як він поставиться до такої поїздки. Тож вона змушена почекати з відповіддю до його повернення до Англії. Водночас, з посмішкою сказала вона Стейну, для неї самої ця прогулянка на яхті виглядає дуже привабливою. Тож, якщо він довірить це їй, вона, мабуть, зуміє все влаштувати.

Коли Ковпервуд дістався готелю, на нього чекало радісне, хоч і дещо формальне, привітання від Береніс, що ніяк не натякало на ускладнення. Однак Ковпервуд не тільки вмів одразу відчути небезпеку, але й чітко підмічав ставлення до себе інших, а тому негайно відчув ворожий настрій Береніс. Недаремно задовго до прибуття в Англію він уже був впевнений, що Береніс знає про його роман з Лорною. Що ж, він був напоготові і його розум загострився в очікуванні будь-якої несподіванки. Він вирішив, що не намагатиметься уникнути розмови на небезпечну тему, а спробує натомість відчути настрій Береніс і діяти згідно з цим.