Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Плівка в коробках, шеф його відпустив. Його ж, наче, у поліцію викликали? Я таке чув, принаймні.

Рат кивнув. Ні Белман, ні Оппенберґ не сказали йому всієї правди про свою конкуренцію. А Віктор Майснер? Відтермінування його допиту сьогодні спливає! Хто здатний зніматися в кіно, має бути здатним давати свідчення!

— Гаразд, — сказав він Кріґу, — тоді покажіть мені, де ви знайшли дріт.

Для цього їм таки довелося видиратися нагору. Макс Кріґ мав значно соліднішу комплекцію, ніж головний освітлювач, і риштовання під ним загрозливо коливалися. Він присів навпочіпки і показав Ратові місце на риштованні.

— Кінець дроту застряг отут. Його й не помітити було, якщо тільки рачки не стати.

— То як ви його знайшли?

— Дуже просто: коли ми вчора вранці знімали сцену з Віктором і Евою, я потягнув важіль, а громомашина не спрацювала. Тоді я збагнув, що в тій фатальній сцені з Бетті вона теж не спрацювала. Я оглянув механізм і виявилося, що дроту немає. Тому я пройшов увесь шлях від важеля аж сюди. І виявилося, що тут він і висить.

Вони перебували зараз неподалік від місця, звідки зірвався прожектор.

— Як дріт міг потрапити сюди?

Кріґ знизав плечима.

— Машину заклинило, він натягнувся і розірвався від напруги. Якщо так, він міг відлетіти досить далеко. Тут висів ще невеличкий шплінт, мабуть, він за нього зачепився.

— Це означає, що зазвичай дріт не проходить через цей місток?

— Звісно, ні. Він тягнеться за кілька метрів звідси — через паралельний місток. Його звідси не видно за плахами: безпосередньо над громомашиною.

Рат оглянув металеву решітку, на якій вони сиділи навпочіпки. Дещо його здивувало.

— Тоді навіщо на цьому містку стоять вушка?

Рат показав на те місце на зовнішньому боці одного зі сталевих брусів освітлювального містка, де були прикріплені блочки, дуже подібні до тих, через які дріт від важеля на стіні подавався угору.

Макса Кріґа це відкриття ошелешило.

— Холера! — вилаявся він. — Я тільки зараз це побачив!

Вони стали шукати ретельніше і в кутку знайшли напрямне коліщатко. Ряд вушок привів їх до порожнього місця, звідки три дні тому зірвався прожектор.

—Я не так багато знаю про технології, — став розмірковувати Рат, — але це може означати...

— Я знаю, до чого ви хилите, — перервав його Кріґ. — Саме так. Прожектор упав у ту мить, коли мав прогриміти грім.

— Хто потягнув важіль?

— Боюся, що я.

У слухавці вже пролунав сигнал з’єднання, коли Рат зрозумів, що він сьогодні схильний би полишити Ґрефа напризволяще. Запізно.

— Як приємно, що ти сьогодні зголосився, — почув він голос свого детектива. — Адже ти сьогодні хочеш допомогти з паперовою роботою?

— Вибач, усе складається трохи інакше, ніж планувалося. Ти маєш...

— Ґереоне, ти з глузду з’їхав? — прошипів Ґреф у слухавку. —Де ти вештаєшся? Тут справжнє пекло розбурхалося!

Рат ясно уявляв собі атмосферу на Алексі.

— У мене сьогодні зранку виникла одна ідея, — сказав він, — і я повернувся до Марієнфельде, на студію.

— А ти не встигав попередньо навідатися до Управління, щоб поділитися з нами своїми ідеями? Бьом нетямиться з люті. Тут вже запланована нарада в справі Вінтер, а ти не знати де подівся. Справа вже нам не належить, Бьом узяв керівництво на себе, відтак ми просто частина його слідчої групи. Наказ: «Усім шикуватися!». З тим застереженням, що тебе ця команда іще не досягла.