Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ніхто нічого вам не закидає. Мене хвилюють тільки факти. Якщо я неправильно оцінив розбіжності в розмірах гонорарів, ви можете показати мені контракти.

— Перш ніж перевіряти мою компанію, вам би варто поцікавитися конторою Оппенберґа! — Белман уже не контролював свій гнів. — Цьому євреєві можна підсилати до мене диверсантів і вбивць, а я тим часом маю дозволити, щоб ви ставилися до мене як до злочинця?!

— Ви належите до тих, хто вважає злочинним усе, до чого причетні євреї?

— Не треба все переводити на цю тему! Ви мене, жертву, виставляєте на поталу, а справжніх злочинців залишаєте поза увагою, ось про що йдеться! Але у вас теж є начальство, пане Рат! Я не дозволяю себе зневажати! Вам теж слід знати якісь межі!

— Я завжди дію в межах своїх повноважень. А іноді також поза ними.

Рат дивився Белману просто в очі. Нарешті йому таки вдалося виманити хитруна з його схованки. На жаль, їх потурбували.

— Ви хочете зі мною поговорити, пане комісар?

Люденбах, головний освітлювач, стояв поруч із ними — наче з-під землі вигулькнув і трохи роздратовано щулив очі на начальника. Той, своєю чергою, люто глипав на комісара, як бойо­вий собака, готовий до нападу. Тоді Белман ніби натиснув на який перемикач в голові, і моментально опанував себе.

— Гаразд, комісаре, я даю вам пів години, — сказав він. — Якщо ви затримаєте зйомки на триваліший час, я запитаю у вашого керівника в Управлінні, чи не перевищуєте ви своїх компетенцій. Гм... Цікаво, взагалі, що іще ви тут, у нас, шукаєте.

— Ці турботи, пане Белмане, полиште на мене, — комісар доброзичливо всміхнувся у відповідь. — Я дуже вам дякую, і ціную вашу співпрацю. А зараз, коли ваша ласка, я хотів би поговорити з паном Люденбахом наодинці.

Рат узяв головного освітлювача за тендітне плече і відвів вбік. Белман ображено спостерігав, як вони віддаляються, а тоді рішуче кинувся геть — імовірно, телефонувати своєму адво­катові.

— Бачу, ви зробили повний лад в освітлювальній системі, — почав Рат. — Ви нічого нового не помічали?

— Що ви маєте на увазі? — стенув плечима головний освітлювач.

— Може, бракувало ще чогось, крім різьбових болтів? Або якусь деталь виявили в неналежному місці? Прут, стрижень, дріт... не знаю, щось підозріле...

— Дріт?

— Так, наприклад.

— Ну, не саме на прожекторі, але на знімальному майданчику, щось таке було... Тонкий дріт, ледь помітний. Його, власне, помітили тільки вчора — коли колеги перевіряли спецефекти. Через той дріт спеціальним важелем мав запускатися ефект грому, але дріт якимось чином розірвався — напевне, не витримав напруги від розтягнення. Його розірвало і закинуло на освітлювальні риштовання. Іншого пояснення, як він туди потрапив, я не знаходжу.

Рат насторожився.

— Ви могли б мені показати той важіль? І той дріт?

— Ви що, думаєте, буцімто... — Люденбах рішуче похитав головою. — Ні, ні! Якби той дріт ударив прожектор навіть із усієї сили, її б не було достатньо, щоб зірвати підвіску. Ні за що!

— Ви просто покажіть мені все це, — Рат аж рипнув зубами. Він ризикував знову втратити витримку з цим чоловіком. — Будь ласка.

Люденбах розвернувся, і Рат пішов за ним. Принаймні, цього разу вони не видиралися на риштовання. Освітлювач привів його до стіни з прикріпленим до неї великим важелем, подібним до тих велетенських механізмів, які застосовують для переведення стрілок чи поворотних сигналів на залізниці.

— Макс, вийдеш на хвильку? — гукнув Люденбах у темряву, і за мить до них вийшов кремезний чоловік. Подібно до Люденбаха, він теж був у халаті, але це робило його схожим скоріше на різника.

— Надобридень! — привітався він, і Рат одразу впізнав дуйс­бурзький діалект, на який завжди переходила його мати, коли бувала розлючена або п’яна — обидва стани траплялися не­часто.

— Ти вчора вранці знайшов отой дріт на знімальному майданчику. Комісара цікавлять подробиці. Покажи йому все. Мені треба повертатися до роботи.

Ледь промовивши, освітлювач моментально зник. Чоловік, якого Люденбах назвав Максом, кивнув і простягнув Ратові руку.

— Кріґ, — представився він.

— Як[29]?!

— Макс Кріґ.

— Гаразд, пане Кріґу, — Рат показав на прилад на стіні. — Могли б ви найперше пояснити мені, що це за важіль. І що то за дріт?