Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гаразд, — кивнув Дреслер. — Гарі, можеш про це подбати? Скажи їм, щоб поквапилися, бо це для поліції.

Оператор кивнув, поклав дві бобіни назад у бляшані коробки і зник.

— Якщо не заперечуєте, я скористаюся з цього часу, щоб переглянути решту матеріалу, — сказав Дреслер.

Він упорався з обладнанням не гірше за свого оператора. Незабаром на екрані стали розгортатися інші сцени фільму, всі зі звуком. Дреслер робив нотатки — іноді щодо звуку, іноді щодо зображення. Рат просто спостерігав і намагався уявити, ніби сидить у кіно. Він бачив інші сцени, які розігрувалися в кімнаті з каміном. Наскільки він міг судити, Бетті Вінтер грала доволі добре — принаймні, значно краще за свого чоловіка. Ратові, як спраглому пригод і небезпек детективові, Віктор не видавався надто переконливим. Якщо Майснер і Вінтер вважалися ідеальною парою, то ідеал у цій парі становила саме Бетті Вінтер.

Раптом його наче пройняло. Камера знімала сцену у дверях. Майснер щойно відчинив дружині, і вони почали свою суперечку просто у дверях. Одна обставина вразила Рата.

Перспектива зйомки.

Камера мала стояти саме там, де — він щойно це бачив — Бетті Вінтер упала на підлогу, біля каміна.

— Де це?! — вигукнув він, і Дреслер, уже вдруге того ранку, подивився на комісара, як на божевільного.

— Ви знаєте цей павільйон.

— Я маю на увазі: де зараз камера? Хіба не там, де померла Бетті Вінтер? Просто перед каміном?

З гучномовців голосно прогриміло, і Рат здригнувся.

Рат прибув до Замку о чверть на одинадцяту з двома бобінами і сценарієм фільму під пахвою. Машину він припаркував під арками трамвайного мосту і увійшов через загальний вхід, яким користувались переважно цивільні і майже не було службовців Управління. Вже на сходах він повернувся до повсякденної атмосфери — завдяки характерному духу, у якому перемішувалися пот, чорнила, кров, шкіра, папір і пороховий дим, що ним трохи тягло зі стрільниці. Що ближче до ізоляторів тимчасового утримання в південному крилі, то виразніше до ароматів Управління примішувався сморід сечі, плісняви й страху. Замок, це гідне поваги й остраху громадище, ця неосяжна потуга поліційного апарату, знову поглинув його, придушивши почуття свободи, завдяки якому Ратові так подобалося працювати на вулиці. Хоча він знав, що Бьом наразі ще має бути разом із Ґрефом у Марієнфельді: збирання речових доказів на освітлювальних риштованнях має забрати певний час. Ґереон сумнівався, що вони там знайдуть щось іще, крім дроту і напрямних, але Бьом, так чи йнак, буде зайнятий. Крім того, не завадить отримати кілька чітких фотографій усіх цих предметів, і, можливо, технічні фахівці могли б навіть реконструювати обладнання, яке забрало життя Бетті Вінтер.

Рат більше нітрохи не сумнівався, що саме Кремпін був автором фатальної конструкції, як не випадало сумніватися, що він вигадав її для саботажу зйомок Белмана.

Він остаточно зрозумів це тієї миті, коли почув грім, але йому все підтвердили своїми свідченнями Дреслер і його оператор: у п’ятницю вранці головна камера стояла саме в тому місці, де кількома годинами пізніше загинула Бетті Вінтер. Дреслер показав йому хрест на паркеті, який це місце позначав.

— Тут ми розмістили камеру для кадру сорок дев’ять, — сказав режисер, — і це була, водночас, позначка для Бетті в кадрі п’ятдесят три.

Кадр п’ятдесят три відповідав сцені, зйомку якої вони не змогли завершити. І саме цю сцену Віктор Майснер змушений був повторити з Евою Креґер.

Актор мав приїхати до Управління об одинадцятій, тобто за десять хвилин. Рат наказав вартовому одразу спрямувати Майснера до кімнати для допитів Б, яку він попередньо зарезервував. Не дуже звичне місце для допиту звичайного свідка — приміщення, до зазвичай брали за зябра крутих злодюг. Але Рат не хотів, щоб його з Віктором побачили в коридорах Інспекції А.

Після телефонної розмови з Ґрефом, Рат розмірковував, як відтягти момент неминучої зустрічі з Бьомом. Найкраще було б — уже з результатами, з вичерпним звітом про попереднє розслідування в справі Вінтер. Тоді він міг би спокійно вислухати нагінку і мовчки вручити Бульдогу течку з матеріалами. Він подумував узяти сьогодні додому друкарську машинку і зробити всю паперову роботу за склянкою коньяку, між кількома порціями смачної страви: приємна думка про можливість працювати вдома, безперешкодно, не відволікаючись на колег і начальство.

Рат дійшов до кімнати для допитів, не зустрівши жодного офіцера з Інспекції А. І взагалі нікого, хто б його знав.

Наприклад, Бреннера.

Підлий щур! Хоче з двох помордасів зробити гучну справу, вдаючи невинну жертву зловживань із боку негідного колеги. Ратові, звісно, не слід було так захоплюватися. Проте... цей гівнюк обгуджував Шарлі — Бреннеру взагалі треба радіти, що він так легко відбувся!

Рат порозкладав на столі принесені матеріали і сів. Потім підтягнув до себе попільничку і закурив. Він скористався з часу очікування, щоб погортати сценарій. Насправді його цікавили тільки дві чи три сторінки — кадр п’ятдесят три і кадр сорок дев’ять: дві сцени, які він мав і на плівці.

В обох сценах у сценарії чітко позначався спецефект — було зрозуміло, у яку мить має прогучати грім. Тож усі, хто знав розклад зйомок, представляли, хто, де і коли стоятиме.

Чи справді Кремпін із цього скористався? Тоді чому його конструкція вранці не діяла, а вдень спрацювала? У кадрі сорок дев’ять важіль спецефекту іще викликав театральний грім, отже дріт приєднали до прожектора вже після цієї сцени. Коли Кремпін залишив студію? Щодо цього Пліш та Плюм отримали суперечливу інформацію. У будь-якому разі, після десятої ранку його ніхто не бачив. Приблизно в той час Дреслер і зняв кадр сорок дев’ять. Оскільки громомашина тоді ще спрацьовувала правильно, диверсійну конструкцію з прожектором можна було активувати тільки згодом. Таким чином, або Кремпін на той час був іще в павільйоні і прикрутив дріт до юпітера — а отже, всупереч усім його запевненням, він цілив саме в Бетті Вінтер — або хтось інший виявив його конструкцію і, після зникнення Кремпіна, скористався з неї для досягнення власної мети. Гайн­ріх Белман, наприклад. Продюсер легко примирився з фактом загибелі Вінтер — її смерть, здається, принесла йому більше переваг, ніж збитків.

Рат хотів би зараз мати перед собою Кремпіна: він поставив би втікачеві чимало конкретних запитань. З іншого боку, Ґереон не мав жодного чіткого плану допиту Віктора Майснера — жодного конкретного запитання. Лише одне муляло Ратові серце, але воно не мало нічого спільного з розслідуванням: наскільки нерозбірливим треба бути, щоб зіграти з дублеркою сцену, в якій випало побачити реальну смерть власної дружини. Заледве два дні по трагедії. Сцену, яка передбачає легкий флірт, без жодного смутку. Як можливо зіграти таке після нищівного удару долі?

У двері постукали. Рат подивилася на годинник: п’ять по одинадцятій.

— Заходьте, — запросив він, і в двері просунула голову жінка.

Він впізнав сіру мишку, яка доглядала Майснера в п’ятницю.

— Доброго ранку. Ви комісар Рат?

Либонь, вона не має гарної пам’яті на обличчя. Принаймні, не на його обличчя. Рат кивнув. Двері відчинилися повністю, відкривши також постать Віктора Майснера, який мав виглядав навіть блідіший, ніж три дні тому: чорні окуляри, за контрастом, робили його обличчя геть білим. Жінка за руку затягла його в кімнату. Через ті темні окуляри в актора на очах створювалося враження, буцімто до стільця ведуть сліпого.