Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Потім ляпас. Перед тим, як її рука торкнулася обличчя, і Майснер сахнувся, Рат знову почув металевий звук — цього разу, грюк, а не дзвяк, — потім ляскіт удару долонею по щоці, що чвакання черевика, який витягають із багна. Бетті Вінтер заплющила очі.

— Її зачепило те, що грому немає, — прошепотів Дреслер. — Вона зробила все правильно, а грім не прогуркотів, тому в неї такий роздратований вигляд.

— Вона геть не дивиться, — зауважив Рат, — і тому не помічає, що відбувається.

Прожектор увійшов у кадр дуже швидко, незважаючи уповільнене відтворення, і Рат побачив обличчя Бетті Вінтер у мить удару. Вона навіть не могла розплющити очей, коли її обличчя вирвало з кадру. Минув деякий час, перш ніж об’єктив камери знову упіймав її. Бетті Вінтер — з широко розплющеними очима, горілиць на підлозі, — кричала неприродно глибоким демонічним голосом. Це було нестерпно. Рат уже ладен був затулити вуха, а Дреслер таки затулив.

— Гарі, зупини! — гримнув він на оператора. — Ц неможливо витримати!

Той стенув плечима:

— Комісар хотів це побачити.

— Гаразд, спокійно, — озвався Рат, — я побачив достатньо. Прикро, що не можна побачити, що робить Майснер. Як він реагує, як хапає відро з водою тощо.

— Десь має бути бобіна із зворотним планом, — згадав Дреслер. — Можливо, на ній щось є.

— Зворотний план?

— Зйомка з іншої точки. Для діалогу Майснера, його можна більше бачити в кадрі.

— Однак я не знаю, — сказав Вінклер, — скільки часу Герман тримав свою камеру ввімкненою.

— То подивімося, — запропонував Рат.

Вінклер поміняв бобіни, і незабаром вони переглядали ту ж сцену з іншої точки зйомки. Цього разу Вінклер не вмикав звуку. Віктор Майснер ворушив губами, але ніби мовчки, його обличчя весь час було анфас і крупним планом. Рука Бетті ляснула по щоці, і можна було побачити, як Майснер сахнувся і зробив крок назад. Тоді через зображення промайнуло щось чорне, а на обличчі актора відбилася суміш спантеличення і жаху. Майснер нахилився вперед, а потім зник із кадру. Ця камера теж працювала далі, проте не рухалася за актором. За коротку мить він повернувся в кадр — обличчя зосереджене — не було видно, що він робить, але Рат знав, що він замахується відром. Краєчок блискучого металевого відра промайнув у кадрі, потім екран так само став чорним.

— Ще раз у цайтлупі? — запитав Вінклер.

— Як?

— Так ми називаємо уповільнене відтворення, — пояснив Дреслер.

Рат кивнув:

— Так, у цайтлупі, будь ласка.

Екран знову ожив, і Рат намагався прочитати в обличчі Майснера, в його очах, що діялося в голові в чоловіка, коли йому випало побачити, як, просто перед ним, дружину вдарило прожектором вагою в сто кілограмів? Після ляпаса, на обличчя з’явився вираз здивування — чи то глузливого, чи то щирого, бо вона вдарила його по-справжньому. Чи, може, він встиг краєм ока помітити, як зривається згори прожектор і тому інстинктивно відступив? А його дружина не бачила цього, бо заплющила очі? Тоді не дивно, що Майснер потім докоряв собі: чи не мав він шансу врятувати дружину, вчасно зреагувавши і вихопивши її з небезпечної зони?

— Ще раз, з нормальною швидкістю, — попросив Рат.

Цього разу, спостерігаючи, як Майснер зник, щоб ухопити відро, він поглядав на хронометр у руці. Минуло менше п’яти секунд, буквально реакція короткого замикання.

— Гаразд, — сказав він, — дайте мені оці дві бобіни, і я більше не буду змушений турбувати вас.

Дреслер подивився на нього так, ніби Рат щойно запропонував знятися в його наступному фільмі.

— Як це?

— Я заберу плівки з собою. На Алексі теж є проєктори.

— Але... мені потрібен матеріал, — запротестував Дреслер. — Мені потрібно стільки Бетті, скільки я можу мати, навіть попри те, що Ева продублювала кілька сцен. Белман хоче якнайшвидше віддати фільм у кінотеатри, незважаючи на всі негаразди. Ми хочемо почати монтаж сьогодні пополудні.

— Тоді, для своїх потреб, зробіть іще одну копію, — запропонував Рат, — адже ми на копіювальній фабриці?

— Хто за це сплатить?

— Платники податків. Рахунок спрямовуйте Вільній Державі Пруссії.