Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви ставите неделікатні запитання!

— Це те, що мені подобається у моїй роботі. То як би оцінили його почуття?

— Звісно, він любив її! Якщо останнім часом...

— Так, так! Що було?

— Ну, пані Вінтер. Я не думаю, що вона й далі його кохала. Тобто — останнім часом.

— Як ви це визначили?

— Ну, вона завжди була досить холодна, вважала себе вищою за інших, і ніколи не віталася з нашими. І, мабуть, вона хотіла залишити його...

— Вона хотіла розлучення?

— Ні, я не про це говорю! Вона хотіла зніматися в інших фільмах. Без нього, з іншим продюсером.

— Звідки вам відомо?

Портьє знизав плечима.

— Випадково почув. Вони посварилися просто перед моєю комірчиною. Вона казала, що не відмовиться від свого доброго імені, казала, що він може скинути свій грим.

— Що вона мала під цим на увазі?

— Я не знаю. Я просто переказую вам, що я почув того ранку. Випадково.

— Якого «того» ранку?

— Ну, ви знаєте: того ранку. А потім він повернувся ввечері, геть розчавлений! Звісно, він винуватив себе у тому, що посперечався з нею саме того дня, коли вона померла. Але то була тільки її провина!

— Бурхлива суперечка у день, коли Бетті Вінтер загинула. Чому ви не повідомили нам?

— Тому що мене ніхто не питав. Ваші колеги зайшли й одразу вийшли з квартири на тому тижні. У мене ніхто ні про що не поцікавився.

Робота в студії в Марієнфельде іще тривала, тож Рат мав зачекати якусь хвилину, перше ніж охоронець впустив його. Знімалася, либонь, якась пригодницька стрічка — принаймні, судячи з декорацій з розбитими шибками. Ева Креґер знову була на знімальному майданчику. Цікаво, чи знайшла вона собі сценічне ім’я? Впізнавши Рата, вона коротко всміхнулася йому. На відміну від Джо Дреслера, який помітивши її усмішку, закотив очі.

— Це знову ви, — обернувся режисер до Рата. — Я сподіваюся, на сьогодні вам було достатньо. Ваші люди знову несподівано вдерлися сюди! Як працювати у таких умовах?

— Ви вже маєте неабиякий досвід роботи у складних умовах.

Дреслер посміхнувся йому в обличчя.

— Хто вам потрібен цього разу?

— Віктор Майснер.

— Він у своїй гримерній. Він на сьогодні у своїх сценах уже відзнімався.

Рат кивнув.

— Можете не проводжати, я знаю шлях.

— Ви не можете отак просто вдиратися! — гукнув Дреслер йому вслід, але Рат удав, що не чує, і попростував за лаштунки, повз велику громомашину, яка так і стояла на старому місці.

Рат постукав у двері з табличкою «Майснер» і увійшов.

Віктор Майснер сидів спиною до нього, перед дзеркалом і витирав з обличчя грим. Актора було не впізнати. Бліде обличчя, частково все ще у макіяжі, яке побачив Рат у дзеркалі, не мало нічого спільного з екранними героями Віктора Майснера. Ще менше залишалося в ньому від постаті кінозірки. Рат одразу відзначив цю переміну.