— А саме?
Енґельберт Рат нечасто погоджувався зі своїм сином.
— Щодо імені! Гаґедорн! Пряме попадання: Ґертруда Гаґедорн працювала секретарем правління «Дойче Банк» у Кельні з тисяча дев’ятсот двадцять сьомого по двадцять дев’ятий і була присутня на всіх засіданнях наглядової ради, на яких Конрад розмовляв з менеджером банку Брюнінґ про... ну, ці речі, ти знаєш, які саме. А потім ця пані Гаґедорн...
— ...переїхала у Берлін пів року тому.
— Ти вже все це знаєш?
— Я вже все владнав. Ти можете сказати міському голові, що питання успішно й остаточно закрите.
— Ви визначив відправника листів?
— Більше того — я стулив йому пельку.
— Мій хлопче, іноді ти мене неабияк дивуєш! Днями нічого не відбувається, і я починаю думати, чи не було помилкою довірити тобі цю важливу справу, а тоді ти різко вписуєшся у поворот.
— Я у жоден поворот не вписувався, а розв’язав складну проблему і зробив тобі і міському голові велику послугу!
— А хто то був, якщо не сама Гаґедорн?
— Її наречений. Робітник «Форда». Прізвище не має значення.
— Ти впевнені, що він нас не турбуватиме... тобто, бурмістра?
— Цілковито.
— Не так, що він побіжить зі своїми викриттями до преси?
— Перекажи міському голові, щоб не хвилювався за свою репутацію.
— Тоді я хочу сподіватися, що ти не помиляєшся щодо цього...
— Тобі справді конче треба знати все, що я роблю? Ти не може просто мені повірити? Повірити, коли я кажу тобі, що я все владнав?
— Гаразд! Не будь таким чутливим! Мені просто цікаво, як ти можеш бути настільки впевненим у такій делікатній ситуації.
— Як саме я все владнав, то вже моя турбота. Суть у тому, що все зроблено!
— Згода. Ми тоді, зі свого боку, подбаємо про пані Гаґедорн. А точніше, подбає «Дойче Банк».
— Не треба! Краще не займайте її! Якщо банк виставить її на вулицю, це може розбудити в ній думки про помсту! Досить, якщо пані більше ніколи не допускатимуть до конфіденційних перемовин. Особливо, якщо ви дасте їй зрозуміти, що вона вважатиметься відповідальною за будь-які подальші витоки щодо американського ацетатного шовку.
— Невже ми дозволимо, щоб їй це зійшло з рук?
— Страх перед безробіттям діє більш ефективно, ніж саме безробіття. Поки Ґертруда Гаґедорн залишається на своїй роботі, міський голова може спати спокійно. Я тільки сподіваюся, що він дотримується свого слова.
— Звісна річ, мій хлопче!
Яка негода! Рат змушений був увімкнути склоочисники. Вдень ще світило сонце, а тоді дощ полив, як з відра. А потім мокрий сніг барабанив по даху машини. Рат бачив, як перехожі на Ляйпциґерштрасе дивуються дощу і, за браком парасольки, натягують капелюх на лоба або тримають портфель над головою.
Він навіть не знав, чи має його поїздка якийсь сенс, але секретарка у «Ла Бель Фільмпродукцьйон» не залишила йому вибору. На початку доброзичлива, дама, зрозумівши, що розмовляє з поліцією, зробилася суворою, її голос — крижаним.
— На жаль, я маю вас розчарувати, — сказала вона, хоча насправді, мабуть, неабияк втішалася, — але я не маю жодного уявлення, де ви можете сьогодні знайти пана Майснера.
— Він сьогодні не знімається?
— Усі графіки зйомок зараз на Алексанедрплац, у вашому Управлінні. Подивіться там.