Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я не міг собі уявити, що Бетті загине!

— Але скористалися з її смерті. Очорнили свого конкурента, хоча знали, що то не його провина. І рекламували свій новий фільм у доволі... моторошний спосіб.

— Мій обов’язок перед Бетті — представити її останній фільм так, як він його заслуговує. Як вона цього заслуговує!

— Сльози набігають, — буркнув Бьом.

Белман роздратовано зиркнув на Бульдога, ніби побоюючись, що старший комісар зараз нападе на нього.

— Пане Белмане, — сказав Ґеннат, — навіть якщо ви чи хтось з ваших людей не відповідальні за вбивство, ви, поза сумнівом, перешкоджали і ввели в оману поліцейське розслідування. За це вам доведеться відповісти у будь-якому разі.

— Мій клієнт... — знову почав адвокат, але Ґеннат не дав йому встрянути.

— З нашого боку це наразі все, — сказав Будда. — Ви вільні.

— То я можу зараз повернутися на студію? — не міг повірити у своє щастя Белман.

— Ні, — спокійно відповів Ґеннат. — Пруси так швидко не стріляють. З вами хотів би поговорити детектив Ланке з Інспекції Е. Переглядаючи ваші фільми, ми знайшли порнографічний матеріал.

Адвокат підхопив і хотів протестувати, але Ґеннат продовжував говорити:

— Це називається випадковою знахідкою, я не мушу вам пояснювати, пане правнику. Матеріал передано у відповідне відомство. Це тут недалеко, на нашому поверсі. Черговий покаже дорогу вам і вашому клієнту.

Белманові опустилася щелепа, і він подивився на свого адвоката.

— Тепер ви розумієте, пане Белмане, — сказав той, — навіщо ви взяли мене з собою.

Щойно Белман і його адвокат зникли, Трудхен Штайнер принесла нову порцію тортів.

— Що ж, панове, — сказав Ґеннат Бьому і Рату, які пересували по шматку торта на свої тарілки, — ми зробили один крок вперед, а тоді — один назад.

Він задумався, а тоді:

— Я думаю, ми можемо виключити Кремпіна, він не був убивцею — навіть із недбалості. На жаль, ним не був також Гайнріх Белман.

— Ви в цьому аж так упевнені? — запитав Бьом, дивлячись на свій шматок горіхового пирога так, ніби прагнув, щоб той перетворився на берлінську булетте з гірчицею. — Я цьому суб’єктові не довіряю ні на гріш.

— Так, я досить впевнений. Якби він справді був якось відповідальний за смерть Вінтер, він би нам так багато не сказав. Він скористався з її смерті, але не він її заподіяв.

— Хтось мав знову почепити той дріт, — нагадав Рат. — І, мабуть, цей хтось знав студію і сценарій. Якщо не сам Белман, то хтось із його компанії.

— Ніхто з його солдатів не став би вбивцею на розказ свого начальника, — ствердив Бьом. — Одна з небагатьох заяв цього покидька, які мені здаються правдивими.

— А що як не заради начальника, — далі розмірковував Рат. — Може, на власний розсуд. Можливо, хтось з компанії Белмана чи зі знімальної групи мав свої порахунки з Бетті Вінтер і скористався з нагоди.

Ґеннат кивнув.

— Це означає, що ми маємо посилити пошук мотивів — аспект розслідування, яким досі, на жаль, трохи нехтували. Принцип cui bono, про який так виразно висловився адвокат Белмана: хто отримав користь від її смерті?

— Можливо, дочка Белмана, — припустив Рат. — Я думаю, що вона запала на Віктора Майснера, і, можливо, хотіла зробити його вдівцем, щоб самій мати з ним шанс.

— Тоді він теж може бути підозрюваним, — зауважив Бьом, — можливо, спільно з нею. Кохання часто зводить людей в одному злочині.

— Не думаю, що він виграв від її смерті, — заперечив Рат. — Кар’єра Майснера тривала тільки завдяки тому, що дружина тягла його за собою. Радше вона могла його вбити, щоб він не гальмував її кар’єру.

— Хоч би хто це був, — сказав Ґеннат, — він чи вона мали знати, яка конструкція влаштована там, на освітлювальних риштованнях, і як її переробити у найпростіший спосіб.

— То спробуйте приміряти це на когось!