Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Мій любий Бьоме, нам не завжди все підносять на срібній тарілочці. Нехай ці люди один по одному посидять тут, перед нами. Подивимось, послухаємо, що вони нам роз кажуть, тоді побачимо. Але перш ніж ми їх вислухаємо, я хочу, щоб усі вони були ретельно вивчені: як хто ставився до небіжчиці, яке у кого матеріальне становище, тощо. Нам треба знати якомога більше про всіх, хто тут сидітиме перед нами.

— Можливо, ще одна смерть допоможе нам, — озвався Рат.

Ґеннат здивовано подивився на нього.

— Що ви маєте на увазі?

— Справу Кремпіна. Як ви думаєте, можливо, Фелікс Кремпін знав, хто скористався з його пристрою, щоб убити Бетті Вінтер? Або принаймні здогадувався? Можливо, він шантажував вбивцю. І той зіштовхнув його з Радіовежі.

— Ясно одне, колего Рате, — сказав Бьом. — Якщо на Радіовежі сталося вбивство, тоді Кремпін знав свого вбивцю і, ймовірно, довіряв йому — усі прикмети вказують на це.

Ґеннат кивнув.

— Це все видається вірогідним, але ми маємо бути обережними, щоб умоглядні теорії не завели нас на манівці. Що нам терміново потрібно, то це факти. Ми повинні знайти того чоловіка, який, після падіння Кремпіна, знову піднявся на Радіо­вежу. Цей незнайомець, можливо, зможе розкрити нам деякі загадки.

Будда озирнувся. Кожен з’їв свій торт, навіть якщо у Бьома було таке обличчя, ніби він щойно випив пляшечку риб’ячого жиру.

— Я думаю, — сказав Ґеннат, — ми маємо обговорити всі подальші кроки у ширшому колі. Принагідно, відразу розподілимо завдання.

Рат і Бьом підвелися і пішли до дверей.

— О, комісаре, ще одне, — гукнув Ґеннат.

— Що, пане раднику?

Ґеннат дочекався, щоб Бьом вийшов з кабінету.

— Дозвольте сказати вам одну річ, — сказав він. — Попри те, що сьогодні це вийшло непогано, у майбутньому ви не повинні квапитися і перехоплювати допит у когось іншого. Якщо ви плануєте знову щось таке зробити, попередньо узгодьте це зі мною!

Безлад у відділі з розслідування вбивств поступово усунули. Більшість ящиків — особливо ті, в яких містилися касети з кіноплівками — тепер можна було передати в Інспекцію E. Придурки звідти самі прийшли по матеріали. Серед них не було тих колег, що Рат знав особисто, крім Ґреґора Ланке, племінника керівника інспекції, Ратового наступника у відділі моралі, але він ніколи не працював безпосередньо з ним. Ланке-молодший був неабияк збуджений перспективою перегляду порнофільмів.

Після того, як ці матеріали забрали, для слідчих Інспекції А залишилось не так багато. Рат попрощався з колегами на обід­ню перерву. Діставшись свого кабінету, він зустрів украй занепокоєну Еріку Фосс.

— Осьде ви нарешті! — вигукнула секретарка. — Бо я сиджу наче на голках! У мене зустріч із сестрою о пів на дванадцяту, а я навряд чи можу взяти собаку з собою у їдальню.

— Маєте ще п’ять хвилин.

— Я не знала, коли ви повернетеся з цього допиту, ви нічого не сказали.

— Будь ласка, не забувайте, що саме ви відшили кінологів! Я завдячую перш за все вам тим, що я завів собаку!

— Я ж нічого такого не мала на увазі, я просто поспішаю. О, доки я не забула: ваш батько знову зателефонував. Ще одна пані — мені здається, та сама, що вчора. Тоді пан... — вона зазирнула у свій блокнот, — ... Вайнерт і пан Віткамп.

— Дякую. Пан Віткамп не сказав, де його знайти?

— Аж ніяк. Він обіцяв перетелефонувати.

— А пан Вайнерт?

— Ні. Але звідки він дзвонив, схоже було на офіс: там торохкотіли друкарські машинки.

— Дуже дякую.

— Тоді я хочу побачитися з сестрою, — заявила секретарка.

Вайнерта не було ні в редакції, ні на Нюрнберґерштрасе. Обід! Тоді Рат спробував «Ексельсіор».

— Вибачте, пана Віткампа у його кімнаті немає, — повідомив швейцар.