Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але дочекалися, доки він збудує свою диверсійну конструкцію, — втрутився Рат.

— А що мені було робити? Мені треба було мати проти нього щось конкретне, щоб довести, на що здатен Оппенберґ, цей злочинець.

— І от, вранці двадцять восьмого, настав час, — заохотив його продовжувати Ґеннат.

— Як я вже говорив, мої люди спостерігали за ним, і вони доповідали мені, що він товчеться на освітлювальних риштованнях набагато частіше, ніж треба.

— Отже, дехто з ваших людей був у курсі й знав про Кремпіна?

— Так.

— Хто саме?

— Кілька світлотехніків.

— Мені потрібні всі імена.

— Я можу вам їх надати.

Ґеннат похитав головою.

— І ніхто з них не повідомив нам, що Ґлазера насправді звали Кремпіним!

— У мене є лояльні працівники, пане інспекторе!

— Кримінальний радник. Інспекторів тут немає.

— Так, пане раднику!

Ґеннат обернувся до Рата і Бьома.

— Як ви думаєте, панове, — запитав він, — ми можемо вірити цій людині?

— Ви мусите, пане кримінальний раднику! — підхопився Белман. — Я не міг цього вчинити! Я не був на освітлювальних риштованнях того ранку, про який ідеться. Я взагалі ніколи туди не видирався! Ви можете опитати всіх, хто брав участь у зйомках, я ніколи там не бував. Бо як би я мав приєднати той дріт до болта?

— Але ви сказали мені, що не побачили смерті Бетті Вінтер. Де ви були?

— Я був у кабіні звукорежисера, я вам про це сказав. Коли ми почули гуркіт і крики, ми негайно вийшли.

— Може, це зробив хтось із ваших співробітників? За вашим дорученням? Ви кажете, у вас є лояльні працівники.

— Ви аж надто переоцінюєте їхню лояльність! — Белман знову сів. — Мої люди, так, вони мені віддані. Але вони всі порядні люди, ніхто з них не піде на вбивство! Навіть заради мене!

— Ми побачимо це, коли почуємо ваших співробітників, — сказав Ґеннат. — І звісно, ми перевіримо ваше алібі.

— Просто зробіть це! Ви побачите, що я кажу правду!

Вигляд у Белмана був по-справжньому схвильований.

— Попри все, ще залишається питання, чому ви не повідомили про Кремпіна.

— З елементарної тактовності. Не годиться геть про все одразу повідомляти. Так не заведено між чоловіками.

— Цікаво чути це з ваших уст, — зауважив Ґеннат, гортаючи досьє, — з огляду, що ви лише за останні п’ять років подавали позови проти свого конкурента Оппенберґа... рівно тридцять сім разів. І раптом знехтували тридцять восьмою нагодою?

— Люди змінюються, пане кримінальний раднику!

— Ви нітрохи не змінилися! Ви тільки зметикували, що ви можете більше нашкодити Оппенберґу, якщо зумієте поширити чутки про його замах на диверсію. Що ви й зробили!