Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Як минула ніч у Вайсензеє? — запитав радник.

— Белман цілу ніч залишався вдома, — повідомив Ґреф, студячи гарячу каву. — Тільки його адвокат пішов від нього близько восьмої. А дочка не виходила з будинку.

— Зрештою, вона там мешкає, — розважив Ґеннат. — А Белман не міг вийти тайкома, не намагався втекти?

— Важко сказати, — знизав плечима Ґреф. — Кілька разів упродовж ночі він придивлявся з вікна, і здогадався, що ми не дозволимо йому просто так утекти.

— Отже, ви були там досить помітні.

— Принаймні, сигналити клаксоном нам не було потреби — він нас і без того помітив, — сказав Ґреф. — А чому ви відразу не взяли його під варту, якщо думали, що він, можливо, спробує втекти?

— Тому що я хотів побачити, як він поводитиметься. І тому, що ми не маємо проти нього нічого, що виправдало б досудове ув’язнення.

— Ще ні? — показав Ґреф на гори документів і коробок, які зараз розповзлися по всьому відділу.

— Ще не те, що ми насправді шукаємо, але тепер уже достатньо, щоб запроторити його у цугундер, — мовив Ґеннат, проходячи через міжкімнатні двері до свого кабінету.

— Ми почнемо за півгодини. Панове Бьом і Рат, будь ласка, заходьте до мене, — додав він і зачинив за собою двері.

В Інспекції А тривала гарячкова робота. Вночі слідчі знайшли кілька речей, що загрожували Белману халепою і виправдовували обшук, але нічого, що навіть віддалено свідчило б про його причетність до вбивства. Вчора, після довгих годин у Замку, Рат повернувся додому після опівночі, а сьогодні група відновила роботу вже о восьмій ранку. Вони навіть перенесли ранкову нараду на пообідню годину. Половина інспекції відстежувала нечисленні сліди, які вони досі вдалося намацати у кіно-вбивствах, інша половина перегрібала контракти, виписки про оплату, страхування у пошуках вирішальної знахідки. Будда о пів на дев’яту влаштувався за своїм робочим столом, наказав підлеглим доповісти йому всю нову інформацію; а тоді обмірковував її і ласував тортом.

Він робив це так само, коли Рат і Бьом сиділи у нього у кабінеті о пів на одинадцяту. Ґеннат навіть не думав запрошувати Белмана, перше ніж знатиме все, що розкопала його команда у конфіскованих учора матеріалах. У нотатках Белмана Рат кілька разів наштовхувався на назву напівлегальної кінокомпанії «Борусія», про яку говорив Марлоу, і в якій Белман, очевидно, мав свою частку. Ішлося, судячи з усього, про вигідну і не цілком законну діяльність. Минулого вечора Ґереон переглядав касети з кіноплівкою, поки не знайшов декілька з написом «Борусія». А потім вони переглядали фільми. Ніхто, крім Рата, не знав, що вони роблять послугу Йогану Марлоу.

Спочатку Рат і Бьом мали з’їсти по шматочку торта, і лише потім Ґеннат подав сигнал Трудхен Штайнер, і секретарка запросила Гайнріха Белмана і його адвоката заходити. По трьох чвертях години очікування, продюсер був червоний від роздратування.

— Це нечувано! — вигукнув він, перш ніж сісти, ігноруючи тузати за рукав. — Що ви собі дозволяєте? Ви взагалі знаєте, хто перед вами?

На Ґенната це не справило жодного враження.

— Я так думаю, — незворушно гортав він досьє, доки не знайшов ім’я, — Гайнріх Антоніус Белман, якщо я не помиляюся.

— Чому ви змусили стільки часу чекати?! Я просидів там годину! По-вашому в мене час, може, крадений?

— Ми тут не крадіжками займаємося, — відказав Ґеннат.

— Ви провели обшук у моїй компанії! І у моїй квартирі! Ви можете мені пояснити, чому?

— Ми прийдемо до цього.

— Мій клієнт має право знати, у чому його звинувачують, — виступив у розмову адвокат.

Ґеннат негайно збив з нього пиху.

— Що схилило вас до думки, що його в чомусь звинувачують? — запитав він. — Сядьте, перш за все. Щоб ми могли спокійно поговорити.

Адвокат буквально силою всадовив свого клієнта у крісло і сів поруч з ним. Белман почувався незатишно і підозріливо зир­кав на Рата і Бьома, які байдуже помішували ложечками у своїх кавових чашках.

— Що все це означає? — запитав він Ґенната, вказуючи на Рата. — Досі я не скаржився на те, як ваш працівник перешкоджав моїм зйомкам. Але це може змінитися.

— На жаль, для поліційної роботи це буває властиво — відволікати людей від роботи, — сказав Ґеннат, гортаючи папери на столі перед собою. — Якщо вам завдали незручностей або фінансових збитків, вибачте, будь ласка.

Він згорнув досьє, і поставив своє перше запитання таким тоном, ніби йшлося про погоду:

— Чим стала для вас у цьому розумінні смерть Бетті Вінтер?

— Що??

— Ви зазнали фінансової шкоди від цієї смерті?