Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рат відкинувся на спинку сидіння. Попри сувору погрозу, він посміхнувся. Атмосфера у машині тепер стала набагато спокійнішою.

Водій також, здавалося, відчув це, і сидів за кермом помітно спокійніше.

Коли вони дісталися Алекса, В Інспекції А чергувала тільки пізня зміна — Геннінг, який заміняв Ґрефа, і Ланґе. І маленький чорний песик. Кірі одразу підскочила, щойно Рат увійшов, і бурхливо привітала його.

— Що тут робить собака? — запитав Бьом.

— Міс Фосс його привела, — сказав Геннінг. — Для комісара Рата, сказала вона.

— Я тимчасово взяв тварину під опіку, — пояснив Рат. — Вона належала Фастре.

— Її не слід віддати до притулку?

— Вона була геть перелякана, коли ми її знайшли. Я змушений був доглянути її, доки ще невідомо було про її власницю.

— Тоді простежте, щоб вона не погризла документи! І щоб не стало правилом приводити собак на чергування у відділ з розслідування вбивств!

Кірі нітрохи не злякалася Бьома, і почала дзявкати, щойно шуцполіцаї почали заносити перші важкі ящики і складати їх під стіну. Кірі зацікавлено обнюхала купу, Рат ухопив її за нашийник і відтяг назад.

— Не можна! — сказав він. — Ляж і поводься гарно!

Купа росла, шуцполіцаї у синіх одностроях заносили дедалі більше ящиків.

Нарешті, один із них, поставивши поверх інших останній ящик, у якому лежали самі касети з кіноплівкою, доповів:

— Це все, пане старший комісаре.

Бьом тільки кивнув. Ні слова подяки. Той знизав плечима і пішов.

— Але ж до біса того паперу, — зауважив Ланґе, оглядаючи вміст коробок. — То Будда... тобто Ґеннат сказав, що ми маємо опрацювати це впродовж ночі?

— Це кажу я, — буркнув Бьом. — Шукатимемо, доки що-небудь не знайдемо.

— А хто переглядатиме фільми? — запитав Геннінг.

— Це ми зробимо завтра, — постановив Бьом. — Документи важливіші. Все, що стосується Бетті Вінтер чи її нового фільму. Контракти, заяви про гонорар, страхування, чи не знаю, що ще... І все, що якимсь чином свідчить про фінансовий стан Белмана, успіх чи розорення його компанії.

— І хтось має переглянути приватні нотатки Белмана і його щоденники, — докинув Рат, — можливо, він десь зазначив, що ім’я Пітера Ґлазера насправді Фелікс Кремпін.

— Це можете зробити ви, — сказав Бьом.

— Я припускаю, що це наказ, — відгукнувся Рат.

Це мав бути жарт, але Бьом не засміявся.

— Відтак, почнімо, — скомандував старший комісар, ставлячи на стіл першу коробку з документами. — Кожен бере по ящику, тоді ми швидше впораємося.

Троє офіцерів підкорилися.

— Я так до кінця й не зрозумів, — зізнався Ланґе, розгортаючи першу течку зі свого ящика, — що саме ми зараз шукаємо?

— Набої для Ґенната, — сказав Бьом.

Вівторок. 11 березня 1930 року

Гайнріх Белман прийшов не з дочкою, а зі своїм адвокатом. Рівно о десятій він з’явився в Інспекції А. Одразу за ним повернулися Ґреф і Мертенс, з вигляду яких нескладно було визначити, що вони згаяли ніч у машині: неголені, одяг зім’ятий. Вони ввійшли через скляні двері, а їхній підопічний уже сидів, як яєчко у гніздечку, перед кабінетом Ґенната — Трудхен Штайнер попросила його зачекати і виявити терплячість.

Для Ґрефа й Мертенса Ґеннат наказав приготувати каву, а Белмана, тим часом, залишив іще трохи помаринуватися у приймальні.