Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Пауль раптом поспішив попрощатися з ними.

— Вибачайте, якщо я зараз вас покину, — сказав він, — але я думаю, що сьогодні таки прогуляюся трохи Берліном. Не так часто трапляється відвідати столицю імператорів.

Вони попрощалися на пероні, і він сів на поїзд до Потсдамерплац,.

— Приємно було з тобою познайомитися, — сказав він Шарлі. — І дякую за приємний день.

— Це була тільки половина дня, — сказала вона.

Ванзейський потяг уже вкочувався на станцію, коли він прощався з Ратом.

— Ти такої більше не знайдеш, — прошепотів Пауль другу, швидко обійнявши його, — Тримай її міцно.

Тоді Пауль стрибнув у вагон.

— Може, ще якось побачимося, — гукнув він з дверей, що вже зачинялися.

Кірі гавкала на поїзд, що рушав. Рат подивився на Шарлі. Доволі квапливе прощання; вона, здавалося, теж відчуває це. Він знизав плечима.

— Це Пауль. Не завжди просто його зрозуміти.

— Таке скажеш! Я думаю, що він просто хотів виявити делікатність і дати нам спокій.

— А тепер, що? Повернемося назад — і знов на Павичий острів?

— Іншим разом. — Вона вказала на станційний годинник. — Уже четверта. Я думаю, ми повернемося до твоєї машини.

— А що ми робимо з рештою дня?

— У мене є ідея, — сказала вона, притулившись до нього.

— До мене чи до тебе?

Вона всміхнулася йому.

— До тебе, — і її вуста наблизилися до його рота.

Він заплющив очі і поцілував її, але в цю мить Кірі знову почала дзявкати. Рат підняв голову — їхній поїзд в’їжджав на станцію.

Він передбачав, що день закінчиться на Луїзенуфер, тому завбачливо поприбирав: його квартира не повинна була аж надто чітко виказувати, що в ній мешкає самотній чоловік. Він відніс усі порожні пляшки з-під пива до підвалу, вимив брудний посуд і, перш за все, поставив пляшку коньяку в шафу. Тепер він знову їх вийняв її, разом із двома склянками. Потім ставив на стіл чисту попільничку, а перед тим як наливати коньяк по склянках, поставив платівку.

— Приємно, — сказала Шарлі, — коли обслуговує чоловік!

— Це частина спеціального недільного сервісу.

— То це тільки по неділях?

Він стенув плечима:

— Почастуймося!

Вони цокнулись на здоров’я.

Кірі куняла, згорнувшись під журнальним столиком. Вона вперто ігнорувала собаче ліжечко, що Рат з любов’ю їй приготував. Він також приготував їй вечерю. Та щойно Рат вийшов з кухні і зачинив за собою двері, тварина, замість залишатися, де їй належало, після того, як вона, з рекордною швидкістю, ум’яла повну мисочку собачої їжі, знову влаштувала традиційну виставу, з гавкотом, дряпанням дверей і скімлінням. У Рата не було іншого вибору, як знову її випустити. Задоволена Кірі зайшла з ними у вітальню і згорнулася під столом.

— То це ти виховуєш собаку чи вона тебе виховує? — запитала Шарлі.

— Кірі належить кінозірці, тому вона може дозволити собі погані манери.