Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Шарлі засміялася, і Рат усвідомив, що він ревнує до друга, ніби Пауль щойно вкрав у нього той її сміх. Йому пригадалося, як вони, свого часу, змагалися за прихильність однієї жінки і як це мало не зруйнувало їхню дружбу. Тоді вони присягалися ніколи більше такого не допускати — їхня дружба має бути важливішою, ніж будь-яка історія з жінкою.

Але Шарлі була не просто історією з жінкою.

Він почув своє ім’я і второпав, що Пауль і Шарлі розмовляють про нього.

— Як ви, насправді, познайомилися? — питала Шарлі.

— У школі. Я прийшов новачком у їхній клас, мої батьки переїхали з Нойвіда. Тому я не знав там жодної собаки. А Ґереон ще кинув мокру губку мені на голову, коли вчитель не бачив.

— Як це?

— Єдине вільне місце було поруч зі мною, а я не хотів, щоб новачок там сідав, — вступив Рат. — А інші захотіли, щоб він дістав мокру губку на голову. Вони передавали її з першого ряду, аж доки вона не потрапила до мене. Губка була реально мокрою. Насправді, ми планували підкласти її вчителеві, зануді, щоб він на неї сів. Але тут прийшов новачок...

— І що?

Рат знизав плечима.

— Пауль взагалі не зреагував. Крейдяний розчин стікав йому по обличчю, а він спокійно шукав своє місце. Те, що поруч зі мною.

— Потім ми доволі гостро це обговорили, під час великої перерви. І відтоді стали друзями.

— У мене розпухла губа, а у тебе — синець під оком. Чи навпаки?

— Не пам’ятаю, — зізнався Пауль. — Але факт, що це нас з’єднало навіки. Такі речі дуже єднають.

— Серйозно? — засміялася Шарлі. — Я сподіваюся, вам не доведеться битися щопівроку, щоб оновити свою дружбу!

— Ми так часто не бачимося.

— Як може таке спасти на думку? Кинути мокру губку новачкові на голову?

— Ґереон завжди був трохи жорстким, — сказав Пауль. — Він тобі не розповідав, як він колись зірвав недільну месу святого Бруно? І це у священному Кельні!

Це вже не був невинний анекдот, це було випробування. Пауль хотів визначити, наскільки все серйозно між Ратом і Шарлі. Дуже серйозно, друже, дуже серйозно! Ти незабаром у цьому переконаєшся!

— А що там було? — зацікавилася Шарлі.

— Насправді, нічого аж такого. — Рат закурив цигарку, перш ніж розповідати історію. — Ми з братом напхали гашиш у кадила.

— Гашиш?

— З поліційного рейду. Гашиш конфіскували у якогось бідного художника, а батько приніс його додому і розклав на столі. Щоб застерегти нас, чи щось на кшталт.

— А ти його поцупив?

— Не я, мій брат.

— Ти ніколи не згадував про свого брата.

— Северин. На чотири роки старший за мене. Мешкає у Штатах уже цілу вічність. Та вихватка була більше його авторства, ніж мого. Але я допомагав йому: я був міністрантом, і відчинив для нього ризницю незадовго до меси.

— Здуріти! І що сталося?

— Ми кадили впродовж меси, а пастор Ліпперт говорив дедалі химерніші речі. Проте ніхто на те особливо не зважав, бо він завжди прорікав щось дивне.

— Але того разу він безнастанно хихотів, а цього, зазвичай, у нього не бувало, — заперечив Пауль.

— Ні, але це, ймовірно, теж не привернуло б уваги. Ніхто, принаймні, не зважав, доки Науйокс не зомлів.