Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Хто?

— Інший служка при вівтарі. Оскільки ми кадили, на нас припало найбільше диму. Мені теж було зле, треба визнати. Спершу, наче, сміх розбирав, а потім стало зле. Але я не зомлів.

— То вас злапали через Науйокса?

— Батько зрозумів, що сталося, коли виявив, що гашиш зник. А на додачу, хтось нібито бачив, як Северин виходив із ризниці ззаду.

— А ти?

— Батько досі не знає, що я був причетний. І не повинен був дізнатися. Северин нічого про нас не виказав. Хоча вони знали, що у нього мав бути спільник. Але він ані слова не виронив.

Рат згадав, який тиск чинили тоді на його брата. Через одну дурну вихватку. Тоді його відправили до тієї школи-інтернату, і там, мабуть, йому велося дуже кепсько, бо він ніколи нічого про той час не говорив. Щойно закінчив ту школу, він забрався якнайдалі від Кельна, від родини, від свого минулого, від усього.

— Северинові тяжко перепало за ті пустощі, — завершив він розповідь. — Він виїхав до Америки навесні 1914 року, перед початком війни. Йому тоді тільки-но виповнилося дев’ятнадцять.

— О Боже, яка неймовірна історія. Але ж це жахливо! Виходить, підліткова витівка загнала твого брата аж в Америку?

Рат знизав плечима.

— То була не єдина причина. Але без тієї дурної вихватки, у його житті, напевне, все було б інакше.

— А у твоєму?

— Мабуть, теж. Мене неабияк збурило те, що вони заподіяли Северину. Якби вони спіймали мене, то було б, либонь, іще гірше.

Він загасив цигарку.

— До речі, Пауль — єдиний, хто знає правду, — сказав він нарешті. — А тепер ще ти.

— Ласкаво просимо до клубу ініційованих, — сказав Пауль, але на цей дотеп Шарлі вже не сміялася.

Кельнер подав шніцелі, і вони мовчки взялися до їжі.

Розповідь знищила невимушену атмосферу подорожі. Рат нишком подивився на Пауля. Навіщо той зараз витягнув на світ божий ту стару історію? Зрозуміло, він хотів знати, наскільки Рат готовий відкритися Шарлі, тобто — що вона для нього значить. Та все одно, навіщо? Він міг просто запитати у нього. Щоправда, вони майже ніколи не говорили про своїх жінок. Учора ввечері Рат сказав тільки, що у нього побачення і він хоче поїхати з дівчиною за місто.

Пауль їв швидше, ніж зазвичай, і першим упорався зі своїм шніцелем. Він замовив іще вина для всіх і попросив рахунок.

Вино прибуло, коли Рат і Шарлі закінчили їсти. Кельнер поклав рахунок на стіл.

— Я частую, — заявив Пауль. — На знак подяки за запрошення і приємний день.

— Припиняй, — запротестував Рат. — Вчора ти вже сплатив рахунок.

— Якщо я хочу сплатити, я маю таке право.

— Панство хоче спершу стрілятись на дуелі, чи я можу таки отримати гроші? — поцікавився кельнер.

Рат дістав свій гаманець і вклав кельнерові у долоню тридцять марок.

— Так буде правильно, — сказав він.

Пауль додав іще п’ять.

Кельнер уклонився.

— Приємного дня, панове.

До станції Ванзеє вони вирішили повернутися автобусом.