Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Дякую, про мене добре подбали. — Рат витягнув із кишені свій новий портсигар і закурив «Оферштольц». — Я просто не повинен залишати свою даму на тривалий час — вона думає, що мені телефонують з Управління поліції.

— Тоді ми маємо підтримати її віру. Наша розмова триватиме не довше, ніж ваша цигарка.

— Що ви з’ясували?

— Насправді був такий випадок, коли одну актрису викрали на замовлення конкурента. Тоді це зробив на пару з приятелем такий собі Штеґер, гівнюк з банди Нордпіратів. Вони два тижні тримали бідолашну жінку в підвалі й там її збиткували собі на втіху. Після цього вона вже не була придатною для кіно — нервовий зрив. Та й попсована ножом — кілька порізів просто через усе обличчя.

— Трапляються ж такі виродки на світі.

— Тоді виникло гостре протистояння між бандами. Навіть якщо не йшлося про вбивство, такий вчинок явно порушував кодекс честі. Нордпірати боронилися до останнього, але зрештою виключили того Штеґера з банди, хоча він один із кращих розбивачів сейфів. Надто великий був тиск з боку інших достойників підпілля. З того часу пацан борсається самотужки.

— Не схоже, щоб то він викрав Франк. У неї були розрізані тільки голосові зв’язки, а так — цілу-цілісіньку її знайшли. І вона не була зґвалтована.

Марлоу кивнув.

— Ваша правда. То не він. Мої люди вже відвідали його. Якби він, ви б могли його взяти на Алекс просто цього вечора.

— Оце навряд. Ви знаєте, я тут приватно.

Марлоу розвів руками:

— Мені все ще шкода, що я не зміг догодити вам у цій дрібничці.

— Ви зробили для мене більше ніж достатньо дрібничок.

— А, це... Облиште, пане комісаре. Я ваш боржник, а ви — мій, ви це знаєте. Ви просто не хочете цього визнавати. Я можу зрозуміти, чому ви не хочете, щоб вас бачили зі мною на публіці. Але цього не відбудеться, не хвилюйтесь.

— Ви мене заспокоїли. Отже, ви завтра не навідаєтеся до мене в офіс?

— Заощадьте на сарказмі, пане комісаре. Я ніколи не намагався скористатися з ваших професійних зв’язків чи вашої службової поінформованості для своїх цілей.

— Ви однаково не мали б у цьому успіху.

— Похвально, пане комісаре, що ви людина принципова. Але я тримаюся гасла «Рука руку миє». Якоїсь миті — настане час — я попрошу вас про послугу, і ви не відмовите мені.

Марлоу промовляв так само приязно, проте голос його раптом зробився холодним, як брила криги.

— Не будьте надміру впевнені щодо цього. Я у жодному разі не стану вашим таємним джерелом у поліції — так далеко у нас ніколи не зайде.

Марлоу похитав головою.

— Пане комісаре, не вдавайте, буцімто не маєте скелетів у шафі. Чи я маю сказати, «у бетоні»?

Два слова, всього два слова, але Ратові вони пролунали, як удар кулаком під дих.

— Боюсь, я не зовсім розумію, про що ви, — сказав він однак.

— Ні? Тоді я змушений висловитися ясніше.

Марлоу уважно подивився йому в очі і випустив хмару сигарного диму через шинквас, перш ніж закінчити:

— Я знаю, що саме ви застрелили Йозефа Вільчека.

Рат намагався не показувати хвилювання.

— То чому ви такий дружній до мене, якщо я нібито спровадив з білого світу когось з ваших людей? — запитав він.

— На щастя, про це знають тільки двоє. На щастя для вас. Інакше я мусив би щось вчинити проти вас, попри все, що нас пов’язує. Я не можу знехтувати фактом, що хтось безкарно розстрілює моїх людей, навіть поліціянт. Не можу собі цього дозволити, це підважує мою репутацію.