Але зазвичай в Нахуї або геть нікого нема, і ключ лежить собі під порогом, або присутній співробітник міністерського Фонду збереження сакрального майна. Дрібний чиновник, у котрого за хатою городик. Приглядає за хазяйством і скубе свою моркву. Більше мені додати нема чого, бо все ж таки це місце просякнуте сильною аграрною магією. Всяке може бути. Ходімо!
Загін, а цього разу він вже скидався на справжній бойовий, вирушив у путь. Попереду йшли Арлекін Петрович з сокирою і Остап Вішну з булавою. Вони прокладали шлях крізь бурякове бадилля, підсвічуючи його великим смартфоном. За ними швидко кульгала Вьольва Євдокимівна зі своїм ціпком, а біля неї перли клумаки кнехти і Кривавий Пастор. Трохи позаду крокували Юхименко з калашом і Гегемонт Бурштин-Поганяйло з мечем. Одразу за ними чимчикували Репостислав Вакарчук і павіан Томас з головою Корчинського, замотаною у старовинний рушник, під пахвою. Йшли переважно мовчки, трохи напружено. Кожен думав щось своє, голова Корчинського час від часу мугикала з рушника, чутно було, як молився пастор і поскрипували армігерові лати. Так вони й шли полем, аж поки Арлекін Петрович не помітив вдалині слабенький спалах жовтого світла.
— Начебто ми майже на місці, — тихо промовив він і додав: — Там хтось є, і схоже, він не спить. Ну що ж, з Богом!
Пройшло ще зо п’ять хвилин, і спалах перетворився на невеличку білену хатинку з приємним хазяйським двориком. Над ґанком блимала лампа на дроті зі слідами побілки, під вікнами пах доглянутий квітник з пишними айстрами і трояндами, трохи праворуч від мазанки здіймався в небо високий колодязьний лелека, а одразу за ним виднілася стара вишня. Це був священний Нахуй, і над ним світилося зорями нічне небо. Але, як це часто буває в нашій країні, одна єдина деталь порушувала всю ідилію і зводила враження на пси. Це був бігборд. Над Нахуєм височів подраний бігборд з партійним гаслом «Держава душить аграріїв!», здоровенним людським їбальником і підписом — «Голова Талалаївської районної адмістрації Дупа А. П.»
— Г-г-г... — не втримався Томас. — Кругом одна й та сама хуйня.
— Тихо! — прошипів на Томаса Вакарчук. — Дивись оно!
І дійсно, це було не все. Обабіч квітника, ближче до дверей, стояв кабінетний стіл з тяжким світильником, стосом паперів і купою бюрократичного причандалля. Крім того, з нього стирчали малахітове погруддя Сципіона Африканського в маленькому тріумфальному вінку бронзовий годинник з амурами і лежав наградний форт калібру 9 мм з гравірованим на стволі словом «ДУПА».
За столом сидів брезклий чоловік сірої української породи, з печінковою мармизою замість обличчя, в кособокому діловому костюмі «Воронін» і втикав у якийсь документ. Він підвів очі на товариство, знову вперся поглядом у папери і байдужо сказав:
— Вже не робимо. Приходьте завтра на десяту.
— Що це таке?! — гнівно промовила Вьольва Євдокимівна і вказала на двері. І дійсно, ті зверху до низу були увішані якимись табличками. Редакція РЖ «Берегиня», Релігійна громада язичників «Квітка Папороті», Громадська організація «Мораль і духовність» і так далі.
— Ви що, здаєте Нахуй в оренду? Санктуарій державного значення? Вам що, бюджетних коштів не вистачає?
— Коштів вистачає, чого ж, а ось грошей не дуже. Взагалі, це не ваша справа, приходьте завтра, а краще в понеділок.
Потім чиновник з інтересом подивився на павіана і поцікавився:
— А це у вас настояща обізяна? А вона по-нашому понімає?
— Скільки? — просто спитав Остап Вішну.
— Два гольдгульдена, одна срібна гривня і скільки не жалко зверху киньте, на папір для принтера. Покладіть ось тут, скраю стола, і заповнюйте анкети, — не менш демократично відповів чиновник.
Арлекін Петрович видобув з піджачної кишені вказану суму, поклав перед чиновником і взяв кілька листів з паперового стосу й олівець.
— Анкету заповнювати по формі, кириличним письмом, ну, ви знаєте, — позіхнув чиновник і згріб зі стола гроші у шухляду. — Повне ім’я, рід діяльності, посада, рік народження за наявності. Інакше не приймаємо.
Вьольва Євдокимівна подивилася на Остапа Вішну і гучно, так, щоби усі чули, промовила:
— Так, ти у нас вчений книжник, заповнюй анкети! — і пошепки, наче ненароком, щоби чули тільки конунги, додала: — Пильнуйте, це не наш чиновник, я їх усіх знаю. Ніякого голови Талалаївської адміністрації тут бути не може, бо це в Чернігівській області. Це або пастка, або корупція і кумовство в Україні вже не знають меж. Можлива й кацапська диверсія, будьте напоготові і передайте це іншим.
Тим часом Вішну взявся строго по формі заповнювати папери. Він уголос проговорював усе написане і час від часу позирав на чиновника, вираз мармизи котрого мінявся просто на очах.
— Вьольва Євдокимівна Шрі Сваті Хауптмуттер. Хтонічне божество мезолітичного походження. Посада — старша провидиця і вьольва СБУ, консультант з усіх можливих питань. Рік народження — задовго до вашої ери.
— Арлекін Петрович Переїбихаудеген, він же Ерлекін, він же Герлеконіг, він же одноокий Одін. Король Дикого полювання, бог. Посада — конунг СБУ. Рік народження — доба раннього заліза.
— Кривавий Пастор, він же Олександр Валентинович Турчинов. Успішний реформатор, секретар РНБО, свята людина. Посада — постійний представник християнського пантеону при СБУ. Рік народження — 325.
— Остап Паранірванович Вішну, він же Вішну Нараяна. Член Спілки письменників України, бог. Посада — конунг СБУ. Рік народження — був завжди.
— Томас Якович Сирота. Мавпа породи павіан, представник від дикої природи, новонавернений українець, близький родич людства. Рік народження — 1991.
— Репостислав Вакарчук. Генератор сенсів, знана людина, пасажир. Посада — штатний трубадур таємних досягнень СБУ. Рік народження — 1975.
— Гегемонт Бурштин-Поганяйло гербу Халява. Волинський шляхтич, представник барижно-аристократичного стану, професійний тітушка, пан. Посада — позаштатний агент СБУ широкого профілю. Рік народження — кінець чотирнадцятого століття.
— Гриша №1 і Гриша №2. Патріотичні андроїди виробництва Харківського бронетанкового заводу, селовики. Посада — старші кнехти СБУ. Рік випуску — 2004.
— Юхименко Олександр. Солдат 17 танкової бригади ЗСУ. Посада — голос народу в СБУ. Рік народження — звертатися до паспортистки.