— Вьольво Євдокимівно! — звернувся до старої армігер. — Все ж таки, чому саме Нахуй? Що в ньому такого особливого, і чому ми прямуємо саме туди? І що ми там робитимемо? Ну, приїдемо, і що? На базарь підемо, чи як? А як же Яготин? Оно дивіться, кругом давно вже Полтавська область!
— Кхе-кхе! — прокашлялася стара пані, взяла коротку паузу і терпляче пояснила: — Яготин був усього лише відволікаючим маневром для ідіотів. Гадаю, що зараз московити усі свої сили кинули саме на цей напрямок, бо Скоморохів у них вистачає, а нам трапився лише один, хоча й лютий. Через свою пихатість кацапи слабо розбираються у тутешніх справах і не володіють місцевим контекстом, їм і в голову не прийде, що в Яготині абсолютно нема чого робити, але ж ми про це знаємо!
А Нахуй, синку, — це і не місто, і не село. Це sancti magnum terra, а по-простому — смт. Це таке, як би то пояснити, місце сили. Вішну Паранірванович не дасть збрехати, якщо я скажу, що це, можливо, найсакральніша точка цієї багатостраждальної землі. Ще нічого кругом не було, ніякої Польтавської області, ніякої України, а Нахуй вже стояв. Московії не було, а Нахуй був!
Вважається, що йому не менше десяти тисяч років. Щойно на континенті розтанув останній льодовик і почалася епоха так званого голоцену, як одразу постав священний Нахуй. Возвели його перші насельники цієї землі, народ Першородних агроельфів. Про цих агроельфів зараз відомо небагато, бо всі вони давно емігрували до Канади, зайнялися там бізнесом і заснували нове успішне королівство, залишивши місцеве населення один на один із застарілими аграрними технологіями.
Нахуй, пане армігере, — це санктуарій, щось на зразок каплички, або святилища. Такий собі місцевий Стоунхендж, однак могутніший, оскільки значно старший за віком і абсолютно інакший на вигляд. Ніяких віковічних, вкритих рунами і мохом брил, ніякого пафосу утаємниченості, нічого цього ви там не побачите і не відчуєте. Це невеличка хатинка посеред бурякового поля, звичайна мазанка, вкрита соломою. В цій хатині нічого нема, окрім простої білої пічки, грубих селянських меблів і деякого керамічного посуду, переважно трипільського взірця. Схоже на музей народного побуту, але це не музей. Жодна стежка туди не приведе, а комбайнери, коли орють поле навколо Нахуя, його просто не бачать, оскільки давно втратили зв’язок з силою цієї землі. Туристів нема й поготів, ось туди нам і треба!
Товариство замислилося і деякий час зі скрипом перетравлювало інформацію. Першим заговорив Юхименко, котрий, як нам уже відомо, мав природній потяг до самоосвіти.
— Так а що ми там будемо робити, хто-небудь скаже? В чому мета? — поставив він питання руба з водійського крісла. Цього разу на нього відповів Арлекін Петрович.
— Ну, тепер вже можна сказати. Ми ж майже на місці, так, пані Вьольво? Отже, шановні! Усі ми мусимо відповісти на історичний виклик, котрий постав перед нами як свідомими українцями, людьми доброї волі etc. Оскільки на нашу державу скоєно магічний напад, нам нічого не залишається, як вдатися до магічної ж відсічі! Проблема московитських спецслужб, а конкретно ГРУ полягає в тому, що вони вважають нас за ідіотів. Щоправда деякі підстави для цього вони мають, але це було частиною нашої складної, багатокрокової, я би навіть сказав, філігранної операції.
Відчуваючи загрозу, останні 25 років ми вправно переконували московитів у власному ідіотизмі. В цій операції брали участь значні маси населення, як прості громадяни, так і представники політикуму, бомонду та великого бізнесу. Увесь цей час задіяні в роботі люди вдавали із себе кончених, жадібних, абсолютно тупорилих дегенератів, що здатні лише на одне — красти і срати. Щоправда, в цій стратегії були й свої мінуси, оскільки весь інший світ теж сприймав нас саме через цю призму. Однак, чого не зробиш заради майбутнього країни! Між іншим, мільйони громадян України уже представлені Президентом та Урядом до найвищих державних нагород за проявлений ідіотизм, жадібність і тупорилість, хоча насправді усі вони таємні агенти СБУ і палкі патріоти. Так, дійсно, було не просто, але ж маємо результат!
Кацапи схопили наживку, проковтнули її, і сконцентрували всі сили саме на слабкій Україні, у той час як наші колеги з відділу метафізичного спротиву ЦРУ не гаяли часу і готувалися встромити свої демократичні вила в спину оскаженілому від безкарності ведмежаті. Поки кацапи розгортають стратегічне Западло, бомбардують нас фрагментами Російської Федерації, американські друзі готують сюрприз! Московити давно мріяли про Аляску і нарешті вони її отримають! Всю й одразу!
— Невже! Ого-го! — бурхливо відреагував на це Юхименко. — Ви хочете сказати, що американці скинуть на Московію Аляску? Всю?
— Саме так, боєць Юхименко! Скинуть! Капітали, людські і матеріальні ресурси, цінні породи дерева та копалини — все це звідти уже виведено і вивезено на континент. Дуже по-хазяйськи, як це у них прийнято. Мета бомбардування Московії Аляскою полягає в тому, щоби створити умови для вакуумного метафізичного вибуху, котрий всмокче всю цю клоаку в себе, а тоді виштовхне з нашої реальності у паралельний вимір, по-простому кажучи, нахуй. Тут, шановні, якщо не ловити ґав, то можна здогадатися, чому ми прямуємо саме в Нахуй, а не деінде, і з якою метою. Звичайно, США не залишиться без традиційної для себе вигоди, бо вигідніше втратити цілу Аляску, аніж роками терпіти цих агресивних підарасів у себе під боком, а тим паче просто зникнути, бо саме цього добивається ГРУ, Кремль, московити в цілому, кожен кацап зокрема. Але іншої допомоги від штатів не чекайте, мусимо все зробити самі!
— Чому самі? — з подивом спитав павіан.
— Ти розумієш, скільки коштує в прямому сенсі слова один професійний американець, навіть чисто в грошовому еквіваленті? Як сто квартир на Печерську! Воно дуже дороге, у нас нема стільки грошей, бо все в офшорах.
— Дійсно, це так жертовно! — із сумом зазначив Репостислав Вакарчук. — Шкода Аляску, дуже красивий край, я бачив про нього передачу по тілівізору.
— Шкода, але інакше ми втратимо всю планету, тож вибору, по суті, нема. Ми, українці, також сплачуємо свою ціну, і вона є високою. Зараз, поки ми тут сидимо, на країну вже почали сипатися шматки Московії. Вже постраждала значна частина комунікацій, доріг та залізничних вузлів, які й так всі останні роки перебували у жахливому стані. Це була частина виваженої державної політики, оскільки ремонтувати все це не мало жодного смислу. Зекономлені кошти були направлені на розвиток агентурної мережі, на кримінальні і напівкримінальні схеми виведення грошей в офшори. Якщо ми переможемо у цій боротьбі, а я ні на секунду в цьому не сумніваюся, всі вони підуть на розбудову нової Наддніпрянської Імперії. Але тут Олександр Валентинович як секретар РНБО може розповісти значно більше.
Поки отаким чином в салоні тривала політінформація, павіан Томас поступово приходив до тями, його особистість, а разом з тим і слух набували конкретики, починали сприймати, хоча й уривчасто, хвилі інформації, що прокочувалися через його свідомість. Голова була тяжка, боліла, але рани від укусів голови Корчинського вже не свербіли, та й взагалі, здавалося, кудись зникли. Павіан облизнув пересохлі губи і з подивом усвідомив, що його пика вимащена товстим шаром смальця. «Хм-м-м, дивно, що взагалі коїться?» — подумав він і уважніше прислухався до розмови, адже саме йшлося про Юрьєв день, феномен, котрий його так заінтригував.
Слово тримав Остап Вішну. Він доволі вальяжно розкинувся на залишках задніх сидінь, крутив в руках булаву та великий смартфон і пояснював товариству, що напружено слухало, суть явища:
— Отже, добродії! Звичайно, ні для пані Вьольви, ні для пана Переїбихаудегена все це не є секретом, але навіть старші кнехти СБУ не володіють достатньою інформацією з цього питання. Тому як краєзнавець і спеціаліст з індоарійських чаклунських практик мушу дещо пояснити. Юрьєв дєнь, друзі, — це він лише у кацапів день, бо у них все не як у людей! Для усіх інших це ніч. Ніч Брахми. Так-так, друзі, насувається та сама Ніч Брахми — передбачений у Бхаґавата-Пурані, давньоіндійському філософському трактаті, кінець космічної ери, яка в цій традиції називається Днем Брахми. День Брахми триває чотири мільярди, триста двадцять мільйонів років, тобто дуже і дуже дохуя, так само, як і Ніч. Так ось, шановні, за усіма пророцтвами саме сьогодні він добігає кінця! По ідеї, нам всім пиздець, і нема на це ради, боротьба не має сенсу, лягай і помирай, бо все уже давно визначено, вирішено і утрамбовано в священні скрижалі. Всесвіт, хочемо ми того чи не хочемо, має схлопнутися, а разом з ним і Україна. Московія з її розпадом виступає тут лише кармічним інструментом, свого роду детонатором, позбавленим не лише розуму, але й волі.
— Е-е-е... — нервово гикнув Вакарчук. — Так що ж нам тоді робити? А як же ж оце все? «Я не здамся без бою»?
— Вакарчук! — ласкаво звернувся до того Вішну. — Традиційне питання! Скажи мені чесно, ти українець чи ти гівно?
— Та наче як українець, — не дуже впевнено відповів той.
— Якщо ти українець, Репостиславе, то тобі має бути глибоко похуй на священні скрижалі, пророцтва, всі оці Бхаґавата-Пурани, весь оцей навколомістичний пиздьож, котрий дійшов до нас крізь тисячоліття. Читай «Кобзаря» і бийся, курва! Ми порадилися з нашими побратимами з ЦРУ, і вони, як виявилося, притримуються абсолютно такої ж думки, якщо не брати до уваги саме «Кобзаря». До дупи фаталізм, нехай його споживають кацапи, хоч солять, хоч так їдять, їм не звикати! Якщо вони хочуть опинитися поза межами нашої з вами реальності, якщо хочуть провалитися в Ніч, щиро вважаючи її Днем, що ж — це їхнє кармічне право і ми їм в цьому допоможемо. В наших силах змінити хід історії, навіть махаісторії, якщо виражатися по-санскритськи.
Але зауважу що все залежить від нас з вами, купки українців з маленького автобуса, який прямо крізь ці прекрасні бурякові ниви їде нахуй! Американські спеціалісти свою справу знають добре і не пастимуть задніх. Сьогодні, рівно о дванадцятій ночі, в мить, коли Московія, а разом з нею уся планета мають самонаїбнутися, в самий епіцентр фатального вибуху прилетить Аляска, станеться розрив тамтешньго простору-часу, і вся ця пиздота провалиться по інший бік реальності у невідомість. Але то лише для них вона невідомість, бо ми знаємо, що там на них чекає. Нічого приємного, це щонайменше, бо там будуть москалі! Але тільки від нас з вами залежить, щоби одвічний Нахуй дійсно всмоктав цю кугутню в себе, всю до останнього кацапика, до останньої кастрюлі щєй, і висрав по той бік простору, в Ніч Брахми! Нахуй!
— O-o-o-o-o-o! — разом видихнуло вражене значенням місії товариство. — Оце люто! Та ми тільки за! Що нам робити?!
Тут втрутилася Вьольва Євдокимівна: — Інструкції отримаєте на місці, чекати вже недовго, але коротко дещо окреслю. На противагу їхньому Западлу мусимо запустити протилежний за якістю і метою магічний механізм. Це дуже непросто, однак реально. Стародавня аграрна магія здатна на все, хоч ГРУ її й зневажає. Ми здійснимо свій ритуал, могутніший, потужніший, невідворотніший за Западло! Це буде рідкісний приклад агро-ельфійського обряду Зрадомога, що, безперечно, увійде в підручники з історії геополітичної магії. Він анігілює усю Московію разом з її омріяною Аляскою, перетравить і виплюне за межі матерії. А там уже нехай їбуться як хочуть!
Деякий час всі у захваті мовчали і думали, мотор гудів, сонце наближалося до обрію. Але раптом подав свого досі слабенького голоса мавпун, котрий вже майже очуняв і уважно слухав імпровізовану лекцію:
— Гришааа, а-а-а, як ти міг, це було так підступно... Олексанр Валентинович, від вас такої хуйні я не очікував. Якби ж я знав, так просто ви б мене не взяли. Що відбувається? Де ми зараз? За що ви мене так відпиздили? А-а-а-а-а...
— Хлопці, подивіться, чи подіяв смалець? Поранення уже затягнулися? Якого кольору його пика? Нормальна? Значить, отрута не проникла глибоко, і смалець все витягнув на себе. Репостиславе, протри мавпунові мармизу, гадаю, він уже не становить небезпеки. Подивись зблизька!
— Так, Вьольво Євдокимівно, момент! — Вакарчук миттю протер павіанову пику ганчіркою, роздивився і повідомив: — Наче все гаразд! Синці і укуси розсмокталися, наче й не було. Здається, смалець подіяв.