Гумовий Київ рожевих мрій: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але чому я, і чому про це не можна нікому говорити? — перебив його власник грецького носа.

— Дуже давно все це було задумано Нашим Всевишнім Господом.

Щоб зміцнити віру в людях, назавжди залишити її в серцях людських, повинні бути принесені дві жертви: одна — праведна і великомученицька, інша жертва повинна бути наділена підлотою і пороком, на превеликий мій жаль, але порочна жертва — твоя. Якщо ти не погодишся, то не звершиться цикл. Воля Бога — великий закон — вона повинна бути виконана… Ти це розумієш?

Він пильно дивився в очі тому, хто сидів навпроти. Той ледь помітно кивнув.

— Чому ти? — продовжив тихий голос. — Ти кращий мій учень і тільки тобі можу довірити таку важливу справу. Знаючи, що ти ніколи мене б не зрадив, благаю тебе, молю — зрадь. Ти думаєш, мені легко про це говорити? Якщо так, то ти дуже помиляєшся. В очах моїх дощ, а на серці жорстока хуртелиця. Мені самому дуже важко, але я не можу нічого з цим вдіяти. Якщо я не виконаю місії, то шлях додому мені зачинено.

Безбородий поник зовсім. Звівши брови на переніссі, він благально дивився в божественні очі свого напутника.

— Але ж я буду проклятий, і клятий буду не одним роком або сторіччям — мене проклянуть на вічність. Іменем, яке я ношу, не стануть називати дітей, нащадки будуть засуджувати мене за мій вчинок. Мене навіть не поховають, а викинуть моє тіло десь-інде, щоб гієни і круки розтягли його на шмаття.

Він схлипнув, і очі його зволожилися від сліз.

— Але навіть це ніщо, порівнюючи з тим, що я житиму далі. Жити, відчуваючи сором і мерзоту на душі від того, що зрадив тебе. Тавро негідника вб'є мене.

Він закрив обличчя руками і заридав вголос:

— Боже, за що мені це? Завжди я був правильною людиною, не заслуговую такого горя.

Світловолосий підсунувся ближче і, обійнявши його за плечі, прихилив голову до своїх грудей.

— Тому ти і обраний, що ти праведний. Це не покарання тобі, але випробування. До зірок шлях лежить крізь терен. Якщо ти обрав цей шлях, то, як би тобі не було важко, а слід йти вперед.

У іншому світі ми будемо щасливі. Там на нас чекає справжнє життя. Не рівня цій прелюдії. Ми будемо проводити вічність разом, розмірковуючи і втішаючись присутністю один одного. Ми будемо зустрічати біля брами Божої званих гостей. Спів херувимів буде пестити наші вуха. Ми будемо щасливі — я присягаюся тобі в цьому, але, щоб все це сталося і почалась новітня історія землі — нове, для душ терплячих та чекаючих, життя — потрібно зробити це.

Чорноволосий трохи заспокоївся і, м'яко звільнившись з обіймів свого наставника, знову підпер рукою підборіддя і втупився заплаканими очима в місяць.

— Не треба думати про несуттєве. Думки про це тільки заплямовують твої чисті наміри.

І лагідний та тихий голос продовжував:

— Думай про те, що станеться потім. Вважай, що все, що відбувається навколо, лише сон, а коли ти прокинешся, то побачиш мою посмішку і шлях, вимощений з хмаринок, по якому ми будемо йти, не відчуваючи втоми і не довгою дорогою, до країни, де знаходять відпочинок Чарівність, Врода, Щастя, Любов, Віра та інші якості, що так тяжко працюють на землі. Ми будемо жити вічно, і кожний день буде для нас новим, абсолютно новим і радісним — я тобі присягаю в тому.

Чорноволосий хлопець вродливим обличчям своїм віддзеркалював Тугу, Сум і Зажуру, але очі його, після слів вчителя, заіскрились і засяяли. Він примружився і після вагань тихо мовив:

— Я згоден. Я усвідомлюю все. Я розумію тебе, Ієшуа. Моє життя і душа в твоїх руках і в руках Всевишнього Бога Отця. Я все зроблю, що потрібно зробити. Я не викажу таємниці — буду німий.

Ледве помітна посмішка торкнула його обличчя і ниточки вуст, куточками своїми поповзли догори. Любов та зворушення висловлювали його добрі очі — очі Христа.

— Дякую тобі.

Він промовив це ніжно, неначе боявся підняти голос трішечки вище, щоб мова його не пролунала грубо.

— Я знав, навіть був впевнений, що ти даси мені свою згоду, Іуда — мій кращий учень і найближчий серед людей.

Вони піднялись з каміння, яке прихистило їх в цей важливий момент, і, обіймаючи один одного, пішли вздовж берега чудесної річки.

— То обговоримо деталі…

Ще це сказав Ієшуа і більше їх не було чутно. Дух мій, на жаль, не мав влади переслідувати їхні святі думки. Я чула те, що чула і переказую вам, щоб уникнути непорозумінь.

— За останню годину, мила Віро, ви мене здивували щонайменше двічі, а це, скажу я вам відверто, велика рідкість. Воно лежить, взагалі, в одній купі з неможливим. Деякі, — тут Зажура подивилася на молодика, який саме пригладжував турботливо свою зачіску, — дивують мене здебільшого своєю тупістю. Ви ж здивували мене приємно, і за це, якщо звісно ви не проти, хочу запропонувати вам свою дружбу і підтримку.

Зажура простягнула руку в сітчастій рукавичці Вірі Надіївні, але та не квапилась за неї вхопитись і трясти в радісному екстазі, а сказала ось що:

— Зажура пропонує дружбу Вірі, Надії та Любові? Підтримку? — вона всміхнулася вдумливо та заговорила далі: — Дуже дякую, але в моїх якостях і так цього не бракує.