Вальс на прощання : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Усі замовкли, й інспектор підвівся, щоб попрощатися. І тоді Ользі спливла в голову одна згадка.

— Якого кольору були пігулки, що їх вживала Ружена?

— Блідо-блакитні, — сказав інспектор і зацікавлено глянув на неї. — Чому ви запитали про це?

Ольга злякалася, щоб він не вгадав її думок, і хутко позадкувала.

— Я бачила в неї цей тюбик із таблетками. І оце подумала, чи це той…

Інспектор не вгадав, що вона там думає, він був зморений і побажав усім доброї ночі.

Коли він вийшов, Бертлеф сказав лікареві:

— Наші дружини мають ось-ось прибути. Може, підемо їх зустрічати?

— Авжеж. Сьогодні вам треба зажити подвійну дозу ліків, — турботливо сказав лікар, і Бертлеф подався до маленької кімнатки поруч.

— Ви колись дали отруту Якубові, — сказала Ольга. — Таку блідо-блакитну пігулку. Він завжди носив її з собою. Я знаю.

— Не кажіть дурниць. Я ніколи йому нічого такого не давав! — розгнівано відтяв Шкрета.

Потім із кімнатки вийшов Бертлеф у краватці, й Ольга попрощалася з обома чоловіками.

24

Бертлеф і Шкрета прямували до вокзалу тополиною алеєю.

— Погляньте на цей місяць, — сказав Бертлеф. — Ох, пане лікарю, учорашній вечір і ніч були прекрасні.

— Я вірю вам, але бережіться. Ті порухи, що неодмінно супроводжують таку гарну ніч, становлять для вас велику загрозу.

Бертлеф нічого на те не сказав, його обличчя випромінювало гордовите щастя.

— Мені здається, ви у чудовому гуморі, — сказав лікар.

— Ви не помиляєтеся. Якщо завдяки мені остання ніч її життя була прекрасна, то я щасливий.

— Знаєте, — сказав раптом Шкрета, — у мене є до вас одне чудернацьке прохання, яке я не зважувався висловити. Та сьогодні такий винятковий день, що я таки зможу набратися сміливості…

— То кажіть, пане лікарю!

— Я хотів би, щоб ви усиновили мене.

Бертлеф приголомшено зупинився, і Шкрета почав викладати йому причини того прохання.

— Я все зроблю для вас, пане лікарю! — сказав Бертлеф. — Боюся тільки, щоб моя дружина не вважала це безглуздям. Бо вийде так, що вона на п’ятнадцять років буде молодша од свого сина. А в правовому аспекті як із цим?

— Ніде не написано, що пасинок повинен бути молодший од своїх батьків. Адже це не кровний син, а прийомний.

— Ви певні цього?

— Я консультувався з правниками, — з ніяковою скромністю відказав Шкрета.

— Знаєте, це химерна ідея, і я трохи здивований, — сказав Бертлеф, — та сьогодні я в такому захваті, що хотів би завдавати втіхи всьому світові. Якщо це принесе вам щастя… сину мій…

І вони обнялися посеред вулиці.

25