Вальс на прощання : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Якубові видалося це кумедним. Усі діти схожі одне на одне, бо всі діти на світі подібні.

Та все ж таки він не міг позбутися думки: а що як Шкрета і справді втілив свій чудернацький задум?

Та й чом би чудернацьким задумам не втілюватися у життя?

— А це що, дітки?

— Береза, — відказав малий Шкрета; авжеж, то був викапаний Шкрета; у нього був не лише довгий ніс, а він ще й носив окулярики і гугнявив, що робило мову Якубового друга зворушливо кумедною.

— Молодець, Ольдржиху! — сказала вихователька.

Якуб подумав собі: за десять чи двадцять років у цій країні будуть тисячі Шкрет. І його знову охопило дивне відчуття, наче він прожив у себе на батьківщині, не знаючи, що у ній коїться. Жив тут, сказати б, у центрі подій. Переймався кожною актуальною подією. Втручався в політику, мало не втратив життя через неї, й навіть коли вже опинився на узбіччі, політика все одно була його клопотом. Вірив, що завжди тримав руку на пульсі країни, чув серце, що калатає в її грудях. Але що чув він насправді? Серце? Чи цокання старого будильника, що відмірював облудний час? А може, всі його політичні битви були не що інше як блукаючі вогні, які відвертали його від того, що було справді важливе?

Вихователька провадила дітлахів парковою алеєю, а Якуб відчував, як його чимраз дужче охоплює образ прегарної жінки. Спогад про ту красу знову і знову породжував у нім невідступне запитання: а що як він прожив у зовсім іншому світі, ніж уявляв собі? Що як бачив усе навиворіт? Що як врода важить більше, ніж істина, що як Бертлефові справді приніс жоржину янгол?

Він почув, як вихователька запитала:

— А це що таке?

І малий Шкрета відказав:

— Це явір.

14

Ружена піднялася нагору, перестрибуючи через сходинку і намагаючись не озиратися. Грюкнула дверима свого відділення й ввійшла до роздягальні. Убрала на голе тіло білий халат і полегшено зітхнула. Сварка з Франтішеком збурила її, та заразом і якось дивно заспокоїла. Вона відчувала, що вони обидва, і Кліма, й Франтішек, уже далекі й чужі для неї.

Вона вийшла з комірки і ввійшла до зали, де жінки лежали на тапчанах після купання.

Сорокарічна медсестра сиділа за столиком коло дверей.

— Що, дозволили? — неприязно запитала вона.

— Авжеж. Дякую тобі, — сказала Ружена і вже сама простягнула ключ і простирало новій пацієнтці.

Коли її колега вийшла, відчинилися двері й висунулася Франтішекова голова.

— Неправда, що це тільки твоє діло. Це стосується нас обох. Я теж маю право на голос!

— Іди звідси, прошу тебе! — відтяла вона. — Це жіноче відділення, чоловікам сюди не можна! Шуруй, бо випхаю в шию!

Франтішек почервонів, мов буряк, Руженині погрози розлютили його так, що він удерся до зали і з грюкотом зачинив за собою двері.

— Мені начхати, що ти там зробиш! Геть начхати! — заволав він.

— Ану забирайся відціля! — закричала Ружена.

— Я вивів вас обох на чисту воду! Той негідник, сурмач отой! Усе це облуда і шахрайство! Він усе облаштував разом із лікарем, тому що вони грали вчора удвох! Але я все бачу, і не дам убити мою дитину! Я батько, і маю право на голос! Я забороняю вбивати мою дитину!

Франтішек горлав, і жінки, що лежали на тапчанах під ковдрами, з цікавістю попіднімали голови.

Тепер і Ружена розхвилювалася, бо Франтішек репетував, і вона не знала, як його укоськати.

— Це не твоя дитина, — сказала вона. — Ти вигадав це. Вона не від тебе.

— Що? — заревів Франтішек і почав огинати стіл, щоб підійти до Ружени. — Що?! Це не моя дитина? А хто знає це ліпше за мене? Я знаю це, я!

Цієї миті до Ружени підійшла гола мокра жінка, яка допіру вилізла з басейну, щоб та витерла її і вклала на тапчан. Вона аж сахнулася, побачивши за кілька кроків од себе Франтішека, що дивився на неї невидющими від шалу очима.