Кліма слухняно поставив підпис, не тямлячи себе від збентеження.
— Це заява про добровільний вступ до асоціації донорів крові. Зайдіть до сусіднього кабінету, медсестра візьме у вас кров.
12
Ружена пройшла почекальню з опущеними очима і побачила Франтішека лише тоді, коли він підійшов до неї в коридорі.
— Де ти була?
Вона злякалася його розгніваного тону і пришвидшила ходу.
— Я питаю, де ти була.
— Не твоє діло.
— Я знаю, де ти була.
— То не питай.
Вони спускалися східцями, Ружена поспішала, щоб утекти від Франтішека і від тієї розмови.
— То була абортна комісія, — сказав Франтішек.
Ружена мовчала. Вони вийшли з будинку.
— То була абортна комісія. Я знаю. І ти хочеш зробити аборт.
— Я зроблю, що захочу.
— Ти не робитимеш, що тобі захочеться. Це стосується і мене.
Ружена пришвидшила ходу, тепер вона майже бігла. Франтішек біг за нею. Коли вони підійшли до дверей курортного закладу, вона сказала:
— Не йди за мною. Я на роботі. Ти не маєш права заважати мені.
Франтішек аж не тямився.
— Годі вже командувати мною!
— Ти не маєш права!
— Це ти не маєш права!
Ружена ввійшла досередини, Франтішек за нею.
13
Якуб радів, що все скінчилося і тепер залишається тільки одне: попрощатися зі Шкретою. Він помалу простував парком од купальні до дому імені Карла Маркса.
Здаля назустріч йому парковою алеєю йшла вихователька дитсадка з дітлахами. Вихователька тримала в руці кінець довгого червоного шнура, за який трималися всі діти, що простували за нею одне за одним. Дітлахи ішли поволеньки, а вихователька показувала їм кущі та дерева і казала, як вони звуться. Якуб зупинився, бо на ботаніці він геть не знався і давно забув, що клен зветься клен, а граб називається граб.
Вихователька показала на пожовкле крислате дерево.
— Це липа.
Якуб глянув на дітлахів. Усі вони були у блакитних пальтечках і червоних беретиках, наче маленькі братики. Він дивився на їхні обличчя і думав, що вони скидаються одне на одного, причому не вбранням, а радше фізіономіями. Зазначив подумки, що семеро поміж ними мають довгі носи і широкі роти. Вони були схожі на Шкрету.
Йому згадався носатий хлопчик з лісової корчми. Невже Шкретина євгенічна мрія не фантазія, а таки дійсність? Невже в цім краю й справді народжуються діти великого татка Шкрети?