Вальс на прощання : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Для Ружени то була вільна хвилька; вона підійшла до жінки, загорнула її в простирало і попровадила до кушетки.

— Що робить тут цей хлопець? — запитала жінка, глянувши на Франтішека.

— Це шаленець! Він здурів, і я вже не знаю, як його й витурити звідси! — сказала Ружена, загортаючи жінку в теплу ковдру.

Хтось із пацієнток на тапчанах гукнув Франтішекові:

— Послухайте, пане! Вам нема чого тут робити! Ідіть відціля!

— Запевняю вас, мені є що тут робити! — уперто вигукнув Франтішек, не ступивши з місця. Коли Ружена підійшла до нього, він уже був не червоний, а блідий; і вже не кричав, а промовляв тихо і рішуче. — Ось що скажу я тобі. Якщо ти позбудешся дитини, мене теж не буде на цім світі. Якщо ти уб’єш її, то на твоєму сумлінні буде дві смерті.

Ружена глибоко зітхнула і глянула на стіл. Там, біля її сумочки, лежав тюбик із таблетками. Вона витрусила одну на долоню й проковтнула.

А Франтішек уже не кричав, а благально казав:

— Прошу тебе, Ружено. Прошу тебе. Я не можу без тебе жити. Я зведу себе зі світу.

Тієї миті Ружена відчула страшенний біль у животі, і Франтішек побачив, як обличчя її скорчилося від болю, його стало годі впізнати, очі широко розплющилися, та нічого не бачили, тіло скоцюрбилося, склавшись удвоє, руки вчепилися у живіт. Потім він побачив, як вона повалилася додолу.

15

Ольга бовталася у басейні, аж почула… Що вона почула? Вона й сама того не тямила. У басейні панувало сум’яття. Усі жінки коло неї вилазили з басейну і дивилися у бік сусіднього приміщення, яке наче всмоктувало все довкола. Ольга теж піддалася плину того нестримного тяжіння й бездумно, та переповнена тривожною цікавістю, йшла разом з усіма.

У сусідній залі вона побачила гурт жінок біля дверей. Вона бачила їх іззаду, голі й мокрі, вони повиставляли дули і нахилилися додолу. Навпроти них стояв якийсь молодик.

Інші голі жінки, пхаючись одна поперед одної, підходили до гурту, тож Ольга й собі пропхалася туди і побачила долі нерухому сестру Ружену. Молодик раптом упав навколішки і заходився кричати:

— Це я убив її! Я її убив. Я вбивця!

З жінок стікала вода. Одна нахилилася до Ружени і спробувала помацати пульс. Та це було марно, бо та була мертва і це не викликало вже ні в кого сумніву. Мокрі й голі жіночі тіла нетерпляче товпилися, щоб зблизька побачити смерть, її звичне обличчя.

Франтішек стояв навколішки. Він стискав Ружену в обіймах і цілував її обличчя.

Жінки з’юрмилися довкола нього, а він дивився на них знизу і повторював:

— Це я убив її! Я! Заарештуйте мене!

— Треба щось удіяти! — сказала одна жінка, друга вибігла у коридор і почала гукати. За мить прибігли дві Руженині колеги разом з лікарем у білому халаті.

Тільки тоді Ольга помітила, що вона гола, що юрмиться разом з іншими голими жінками біля молодого парубка, який був їй геть незнайомий, і все те видалося їй раптом кумедним. Та вона знала, що це не завадить їй тлумитися разом з усіма отут і дивитися на смерть, що просто-таки чарувала її.

Лікар узяв безживну Руженину руку, марно шукаючи пульс, а Франтішек знай повторював:

— Це я убив її, я! Викличте поліцію, нехай заарештує мене!

16

Якуб застав свого друга в кабінеті, той саме повернувся з поліклініки. Він привітав його з учорашньою грою на барабані й перепросив, що не зміг лишитися після концерту.

— Мене це дуже засмутило, — сказав Шкрета. — Ти тут останній день і бозна-де вештаєшся. Нам багато про що треба було побалакати. А ти, певне, був із тією таранькою. Що ж, вдячність — гидке почуття.

— Вдячність? Яка ще вдячність?

— Ти писав мені, що її батько багато зробив для тебе.

Того дня Шкрета нікого не консультував, то гінекологічне крісло було порожнє. Друзі посідали один навпроти одного у фотелях.

— Та ні, — сказав Якуб. — Просто я хотів, щоб ти подбав про неї, то найлегше було сказати, що я чимось зобов’язаний її батькові. А насправді це не так. Тепер, коли я ставлю крапку в усіх тутешніх справах, я можу розповісти тобі й про це. Мене кинули до в’язниці зі згоди її батька. Він послав мене на смерть. За півроку він опинився на шибениці, а мені поталанило, то я вцілів.