На скрижалях історії: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На лагпункті Юрки «вороги народу» не перші. Першими будували табір у тридцятих роках ченці, потім розкуркулені. Їх лишилося тут зовсім обмаль, натепер вони днювальні по бараках. А більшість із них — у тайзі, на пагорбі, у мерзлій землі, де тепер ніщо їх не тривожить.

З поповнення, що прибувало за ці роки, люди різного покоління, моралі, справжній набрід. Серед побутовців чесних людей мало, в основному лиходії, кишенькові злодії, майстри «мокрих справ», шахраї. Коли в цю блатну компанію вкинули ще й «ворогів народу», то вони опинилися в найжахливішому стані. Бригада пахана Сорокіна зразу ж заволоділа всім тим, що лишилося в них з одягу й харчів. Програють і виграють у карти все, що поцуплять або відберуть в новоприбулих, бо ті весь день працюють за зоною.

Блатні так знахабніли, що виривають із рук порцію хліба чи посудину з баландою з-під самого носа при роздачі обіду чи вечері. Звичайно, їх б'ють, як піймають, але це не допомагає. У штрафному ізоляторі сидять не довго: натягне такий пальцями шкіру на грудях або на животі, чим-небуть гострим дряпоне, щоб кров заюшила й горлопанить:

— Лікаря, помираю!

Надвечір на Юрки пригнали новий етап «ворогів народу». Іван зайшов у барак, де мають ночувати новоприбулі, і гукнув:

— Хто є з черкаської тюрми або з Кам'янського району?

Таких не виявилось, але обізвався молодий чоловік років тридцяти:

— Я колись жив у Кам'янському районі, там мої родичі і поднесь, а я в Києві, звідки й забрали сюди. Я жидок Райгородський Гриша, ви ж хто будете?

— Я Харченко Іван з Вербівки, Кам'янського району.

— Чи немає у вас брата в Києві. Я був на опері «Князь Ігор», партію князя виконував якийсь Харченко Артем, та так співав, що його викликали не один раз на біс. У нього низький бас і такий сильний, наче грім.

— То мій рідний брат, він навчається в інституті.

А потім поцікавився:

— За що ж тебе забрали?

— Пришили мені багато всього, а головне те, що буцімто я розшифровував із контреволюційними вибриками скорочення (абревіатуру) як от: НКВС, ГПУ, БРСР, УРСР, а особливо СРСР (СССР), ніби розшифровував як: «Смерть Сталіна Спасе Росію». Це вже пришили мені білими нитками.

Вони ще трохи побалакали про життя на волі і в таборі. Після цього вечора земляка Райгородського Гришу він більше ніде не зустрічав.

Жінки працюють при лазні в мисливській хатці на березі річки Юрки, перуть білизну, ремонтують одяг. Такі хатинки будувалися на кожній річці, через десять кілометрів. Усі жінки — побутовці, виконують норми й почуваються безтурботно, навіть закохуються в молодих хлопців. Живуть в окремому бараці, огородженому колючим дротом. Комендант на ніч замикає хвіртку в дротяному тину, вважає їх своїм гаремом. Адміністрація Кулойлагу на Юрках не буває, а тому не знає, а може й знає, що більшість зеків звідси, а також і з інших табірних пунктів, масово повивозили та позаривали, як собак, на пагорбах у тайзі.

VI

На початку березня 1938 року на Юрках з'явився контролер Барков. Він зібрав усіх бригадирів-лісорубів, десятників, теслярську адміністрацію, прорабів, начальника Гусаковського, коменданта, усю обслугу й поцікавився:

— Як ви оцінюєте виробіток лісорубів та інших зеків, що працюють за зоною? Як записуєте відсотки за роботу, як харчуєте їх?

Йому доповіли, як все робиться. Тоді він зачитав інструкцію, у якій сказано, що робочу силу треба берегти, а тому необхідно всяку роботу оцінювати у відсотках. Наприклад: підійшов до дерева обтоптав сніг, який буває до пояса, пиши відсоток. Звалив дерево чи обрубав гілля, теж відсоток, бо це все робота, а за неї треба видавати хліб і приварок, щоб зеки масово не вмирали.

Через кілька днів не стало на Юрках Гусаковського. Коменданта Матвієнка погнали валити ліс, а на лісоповалі став керувати роботою Журавльов. Усе змінилося. Там, де займали відповідальні посади побутовці, їх замінили політичними — «ворогами народу». От теперечки зеки дізналися, що начальника Кулойлагу Рукіна, а з ним начальника санчастини Фефера, що так успішно гендлювали продуктами, спиртом та ще й медикаментами, заарештували на якійсь залізничній станції. Вони втікали кудись, бо рознюхали, що над ними загущуються хмари.

Наступного дня Іван із своєю ланкою на лісоповалі ввалили 225%, а всі інші ланки їх бригади не нижче 150%. Ожили Юрки, і зеки ожили. На кухні не стало мерзенного донощика Птіцина, тут уже працює жіночий персонал, гарна молода жінка Князева — шеф-кухарем. Вариться, жариться не в одному котлі. На обід уже не традиційна баланда, не бадилля з моркви, а вермішель або куліш. На друге каша або картопля, хоч із сухої, але таки картоплі, її тут, до цього, ще ніхто в очі не бачив. В обід харчують рибою, найчастіше камбалою, тріскою, дають інколи помідори, хоч вони й зелені, та для зеків, це краще за всі інші ласощі.

Будівельна бригада закінчила будинок для лікарні, планують спорудити кухню і їдальню. На вранішній розвод з'явився новий начальник лагпункту Алешкевич, молодий чоловік, років тридцяти п'яти, з ним лікар Іванов, який прискіпливо додивляється до одягу й взуття зеків, що виходять на роботу за зону. Ще стоять морози, тож лікар завертає назад у табір усіх погано взутих чи вдягнених. Лікаря Шігімана не стало, Дзусько залишився днювальним при лікарні.

Якось у квітні, коли ще лежав сніг у лісі, від ланки до ланки, поширили наказ:

— Івану Харченку з'явитися до начальника Журавльова.

По мокрому снігу побрів Іван ліворуч від своєї ланки, побачив тут біля вогнища Журавльова. Той чомусь у будьонівці й в короткому кожушку, йому десь років сорок. Журавльов наказує йому:

— Зараз підете в зону, з'явитеся до Алешкевича, а він вам скаже, що робити.

Написав записку, щоб не затримували на шляху. Іван пішов, вибрався на просіку, а там битим шляхом аж до Юрків. Чудно, що йде сам без конвою, легко якось на душі.

За зоною в окремому будиночку помешкання Алешкевича. У ньому й засягнув оперуповноваженого. Це для зеків табірний найвищий бог, кличуть його вурки — кумом. Алешкевич наказав:

— Ви завтра відправитесь в Часовенське, у штаб таборів, які по річці Лодьмі, там будете отримувати продовольство й доставлять сюда, на Юрки. Даємо вам цілодобову перепустку. Будете поки що доставляти кіньми, а шлях налагодиться, тоді підуть машини.