На скрижалях історії: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— У домовині було б ширше.

Укладаючись звечора спати, усі по команді лягають на лівий бік, простягуючи ноги. Коли вже засинають, то хто з ряду вибув, уже на своє місце не потрапляє. Досипає ніч на підлозі, або сидячи в ногах інших. До того ж бухикання, хропіння, лайка, марення створюють у напівтемряві якесь пекло зі скреготом зубів.

Серед темряви пролунав хрипливий голос:

— Підйом!

Ліхтарі під стелею так закіптявіли, що не видно, хто там гукає. Іще раз озвався той самий голос трохи далі, посередині бараку. Зеки почали ворушитись. Це ж бо вже ранок! Біля дверей стоїть на санках діжка з баландою, бородатий дід у лисячій шапці відкриває її, парує вариво. У діда стоси бачків, кожний розрахований на десять їдоків. Ось і хліб роздають. Зеки ще не знайомі з порядками в цьому таборі. Це той самий «Кулойлаг», про який був напис на вагонах ешелону.

III

Архангельська земля до того велика, безлюдна й безкрайня, що навіть ріка Кулой утомлюється нести свої холодні води по її безмежних рівнинах. Похмуре північне небо осипається на цю грішну землю дощами й снігами, безжалісно заковує її в крижані й настові кандали, закутує саваном нескінченних снігів. Зеки працюють на тартаках і в лісорозробній промисловості, а також будують канал між річками Пінегою і Кулой.

Принесли баланду, сьорбають. У бачку в сірій підсоленій воді плаває кусочків із десять біленьких бруквин. Встали голодні. Комендант записав у санітарну книжку хворих зеків. Як розвиднилося, тих, хто ще міг ходити, повели в санчастину. А кого й поволочили під руки, у тім числі діда Сагайдака, Чубатенка й ще кількох. Іван теж пішов, бо на лівому стегні в нього визрів здоровенний чиряк.

За півкілометра від свинарника розташований Талазький табір — дільниця «Кулойлагу». Її штаб знаходиться в селі Часовенському, на річці Лодьма, по ній ходить катер із Архангельська. У свинарнику немає жодного побутовця з зеків. Коли їх «ворогів народу» привели до лікарні в Талазький табір, вибігли дивитися, як на диких звірів усі, хто перебував тут давно, зокрема розкуркулені, а більшість побутовці, молоді люди, чоловіки й жінки.

Талазький табір — широка рівнина, огороджена по периметру колючим дротом. На двох вулицях цього чотирикутника на вишках сидять із рушницями охоронці-«снігурі». Усередині цієї загороди понад тридцять дощаних бараків. Коли все це тут будувалося, невідомо. У бараках є навіть електрика, а побутово-господарські бараки з відповідними спеціалістами.

Іван із групою хворих дістався лікарні, потрапив у перев'язочний кабінет. Фельдшером тут старий дідок із борідкою, на носі старовинні окуляри, помічником у нього дівчина. Здійснивши огляд, він звелів лягти на тапчан, оголити стегно. Раптом ніби хто ушкварив Івана по болючому місці. Інстиктивно рука сильно махнула, захищаючись, і він угледів, що дідок покотився по підлозі аж під двері. Розтеклася в Івана по тілу гаряча рідина, це дідок ланцетом розсік чиряка. Отрусившись, лікар посадив окуляри на ніс і відмітив:

— Могло бути й гірше.

Дівчина сміється, чмихаючи в рукав. Іван просить вибачення й оправдовується:

— Для мене це сталося досить несподівано, тому-то так і трапилося.

Через кілька днів усім видали валянки, брезентові рукавиці й ватяні шапки з навушниками. Викликали охочих різати дрова для опалення бараків у зоні. Спати стало вільніше, багато люду в лікарні. За ці дні встигли скуштувати баланди різних смаків, хтось дуже піклується, щоб вони не заоскомилися. Буває баланда з магару, турнепсу, кислої капусти, моркв'яного ботвиння, сочевиці. Привозить її рано і ввечері дід Лисиця (так прозвали його за лисячу шапку). Усе це вариво на смак таке, що неможливо розпізнати, з чого воно зварене. Правда, дід Лисиця сам оповіщає «меню». Капустяну баланду розпізнають по збільшеній кислотності, а коли в бачку не сіра рідина, а чорна, то хлопці вигукують, що це «карі очі».

Кип'яток теж привозять із верхньої зони. Довідалися від хворих у лікарні, який місяць, число й день за календарем. Так само змогли дістати конвертів, паперу для листів. Почали писати на батьківщину. Оголосили їм адресу зони, попередили, що дозволено повідомляти додому, а чого ні.

У свинарнику вже трішки освоїлися. Комендант домігся аби дали змогу помитися в лазні, може й білизну змінити, бо вже геть перетліла на тілі. Розділили зеків на бригади по сорок осіб, призначили бригадирів. Іван попав у бригаду № 8 до колишнього професора Воронця. Він у них настирливий, жвавий, а від бригадира і його авторитету тут залежить немало.

IV

У грудні місяці стоять люті морози. Прийшла черга йти й восьмій бригаді до лазні. Чомусь весь свинарник ходить до селищної лазні в Талагах, а не в зону. Після лазні, яку зеки зустріли ніби світлу неділю, білизну таки змінили. Того ж дня видали ватяні штани, тілогрійки, бушлати й навіть рукавиці. Значить поведуть на якусь справжню роботу.

Як і завжди, нарядчик Кочнев приходить до них із зони й хриплим голосом горланить:

— Підйом!

Дід Лисиця вже стоїть із діжкою баланди й кип'ятком. Зеки одягаються, снідають і чекають виходу на роботу. Приблизно за годину знов той же голос оголошує:

— Восьма бригада — на вихід!

Щоденно, затемна, виходять, стають по чотири в ряду й плетуться на тяжку працю. Кайло, лом, лопата, пилка — їх знаряддя. Робота не постійна. Ходять на копання ям у мерзлій землі, видовбують замерзлу суміш перегною й землі з ящиків для парників, готуючи їх до нової набивки. А найбільше учащають на річку Кузнічиху видовбувати з льоду колоди сплавного лісу, якого не встигли пригнати до лісопильних заводів в Архангельську. Це найтяжча робота. Без лома й кайла, нічого не вдієш. Ще й гострий вітер із морозом тягне, проймає до кісток. Робота не страшна, коли людина здорова, а головне не голодна, а в зеків, тільки й думки, як би наїстися. Відсунулися на другий план усі почуття, на першому їжа, хліб, хоч крихітка хліба серед дня.

З бригади чотирьох зеків визначили перевозити колоди кіньми на волокушах у зону. Поїхали на Кузнічиху з конвойним. Іван іде поряд із конем. Мороз лютий, а перед сходом сонця ще міцнішає. Вибралися на горбистий берег, відпочивають. На південь світла смуга на горизонті, там — Україна! Ох! Коли ж він знов побачить свій рідний край, обніме своїх нещасних діточок, дружину? Утирає сльози рукавицею, щоб не замерзли на вусах і бороді. Ніколи не думав, що в нього виросте така борода.

Кожному зеку за вироблену денну норму покладено шістсот грамів хліба, а коли він її не виконує, видають лише двісті. Норма нарочито встановлена для «ворогів народу» таким чином, що її жоден зек осягти не в змозі, скоріше сам загнеться. Від того «політичні» голодують, а чи довго так буде?..

V

Почали надходити листи з батьківщини. У свинарник приносить їх начальник культурно-виховної частини (КВЧ) талазького табору. Тепер у кожного зека жевріє надія одержати звісточку з дому, а може й посилочку.

За місяць тяжкої каторги, за весь час їх перебування тут, дали вихідний. Іван одержав листа від дружини. Вона пише, що отримала його записочку, яку переслала дівчина Марія Рута. Повідомляє, що вислала посилку, усе принесли батьки учнів, а ще бригадир із колгоспу привіз дві фури соломи за Іванову роботу в клубі й на полі з учнями. Срібний і сусіди пішли за посилками звечора, а повернулися о дванадцятій ночі й розповідають:

— Вохровці переглядають посилки, що їм сподобається, відкладають убік, як небезпечне, потім забирають собі.